«Паркет», репортажі про людей та серіал «Династія»: якою була журналістика 30 років тому

Говорили з Тетяною Трощинською, яка прийшла у журналістику у 1992 році, навчаючись за спеціальністю у КНУ імені Тараса Шевченка. Потім вела випуски новин та програми на «Українському радіо». Пізніше кілька місяців стажувалась у BBC у Великій Британії. Потім 7 років була заступницею головного редактора «ТСН» на каналі «1+1». Захистила докторську дисертацію на тему управління репутацією органів державної влади. Була викладачкою та тренеркою.

З осені 2014 року Тетяна Трощинська працювала на «Громадському радіо» як редакторка та ведуча програм. З 2018 року вона — головна редакторка «Громадського радіо».

Про початок роботи у медіа

Тетяна Трощинська: Я прийшла працювати на «Українське радіо» (нині це «Суспільне») у новини. Це були шалені перспективи для усіх, кому було 17-20 років. Старше покоління журналістів мало справу з партійною пресою, а тут приходиш ти, з розширеними від цікавості до світу очима. Тебе з радістю беруть на роботу з надією, що ти за маленькі гроші будеш довго і багато працювати. Ну, і в тебе ніби незаангажоване, незашорене уявлення про світ. Водночас у тебе дуже мало життєвого досвіду і розуміння якихось процесів.

Зараз зовсім інший рівень свободи слова. Тоді слово плюралізм вживалось дуже часто, це було досягненням. Якщо в тебе кілька точок зору, то це уже незаангажованість. Зараз про наявність усіх значущих точок зору у якісних медів навіть не ведеться дискусій, це вписано в редакційні статути. Почали з’являтись нормальні репортажі, наприклад, про віяльні відключення. Можна було знайти якусь мешканку Виноградаря, яка розказувала, як на її життя у квартирі на Виноградарі впливає віяльне відключення. Це були такі людські репортажі, які тоді тільки почали з’являтись. Зараз це звучить дико, але тоді це був великий прорив у порівнянні з розповідями лише про з’їзди партій.

Про канал «1+1» у початку 90-х

«1+1» пройшов величезну еволюцію і зміни у своєму контенті, підході та принципах редакційної політики. Він виник у 1995 році як канал, який показував кіно. «1+1», наприклад, першим показав серіал «Династія» та всі класичні американські мильні опери. Це було те саме, що дивились такі ж сім’ї десь на Заході. Тоді це був свого роду прорив, бо був якісний, хороший український переклад.

Я прийшла на «1+1» як регіональна редакторка у «Телевізійну службу новин». Це дуже відрізнялось від новин на «Першому каналі». Тоді на «Першому» меншала кількість офіціозу, почали з’являтись різні точки зору, але була величезна кількість того, що журналісти називають «паркетом». Тобто, новин про те, що хтось підписав указ, потиснув руку, щось відкрив, перерізав стрічечку і так далі. «1+1» відрізнявся якраз тим, що там не було цього «паркету», було дуже мало офіціозу і, звісно ж, був критичний підхід.

Про найважливіші досягнення української журналістики

Тепер ми можемо говорити про це і будь-що інше. Ми можемо мати масу авторського мовлення. Ми знаємо, що таке прозора медіавласність. Також досягненням є те, що багато людей можуть назвати «цензурою» редакційні правки. Це трохи смішно, але яке щастя, що вони не знають, що таке справжня цензура.

***

Відгриміли святкування 30 років незалежності України, до ювілею хочеться підбити підсумки зрад і перемог. Саме це зробили журналісти «Детектор медіа», визначивши 15 перемог і 15 «зрад» за 30 років журналістики незалежної України.

Говорили з директоркою громадської організації «Детектор медіа» Галиною Петренко.

Про перемоги журналістики незалежної України

Галина Петренко: В Україні є свобода слова. Це головна перемога, з цим складно сперечатися. У нас чудові журналістські розслідування, є суспільний мовник, який розвивається. Також ми вважаємо досягненням вибух адаптацій шоу-форматів, бо мова йде про розбудову власного інформаційного простору.

Про боротьбу з дезінформацією

Те, що Україна існує як держава є найкращим підтвердженням того, що боротьба з дезінформацією працює. Ми не програємо інформаційну війну. Так, ми піддаємось атакам, бачимо фейки, маніпуляції. Але якщо подивитись на опитування громадської думки на важливіше теми, то у нас все більше в суспільстві переважає україноцентрична точка зору. Російська пропаганда не перемагає у боротьбі за уми українських громадян.

Про зради журналістики незалежної України

Журналісти найбільших медіа не є вільними від власників цих медіа. У нас є досі олігархізація медіа, є «джинса». Це ніяк не карається. Ми святкуємо 30 років Незалежності, але досі обговорюємо у медіа питання української мови. У нас великі баталії стосовно української мови у серіалах і фільмах. Також в Україні застаріле медійне законодавство, воно регулює телебачення і радіомовлення, але не інтернет-медіа.

Про дотримання журналістських стандартів

Я говорила б про журналістські стандарти в сегменті зрад, бо переважна більшість великих мовників регулярно порушують журналістські стандарти. Це найбільші телеканали та інтернет-видання. Також це знецінення статусу журналіста. Можна купити посвідчення журналіста досить недорого. Цим користуються люди, які хочуть мати можливість на виборах заходити на дільниці або мати травматичну зброю. Це, звісно, знецінює статус журналіста, якому потрібно робити свою роботу.

У нас дуже неякісна журналістська освіта, випускників та випускниць вишів доводиться вчити ледь не з нуля. Всередині країни у нас також є інформаційна підтримка російської агресії. Це медіа, які називають себе українськими й працюють в Україні, але підтримують порядок денний Кремля. На початку року найбільші з них були закриті, але це не означає, що проблема вирішена. Також це злочини проти журналістів. Є кілька дуже знакових вбивств журналістів, які досі не розкриті.

Зустрілися з непрофесійними діями журналістів? Подайте скаргу через сайт Комісії з журналістської етики

***

Як має розвиватись журналістика? Якою вона має бути у майбутньому?

Говорили з Марією Смик, журналісткою Центру журналістських розслідувань «Сила правди» та видання «Рубрика».

Марія Смик: Журналістика часто має дещо неправильний імідж. Навіть я прийшла у цю професію, керуючись думкою, що журналістика для тих людей, які в школі любили писати твори. Через це робота журналісток та журналістів багато в чому знецінюється. Журналістика, як на мене, має ставати дещо складнішою. Попри те, що велику кількість переглядів набираються короткі новини з кількома словами, ми потребуємо більше аналітики, глибоких думок і більше досліджень.

Програма виходить за підтримки Комісії з журналістської етики

Повну програму слухайте в аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ – «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS