«Гасло радянських дітей — стоячи за маму в черзі за молоком, ти допомагаєш їй в іншій черзі купити ковбасу». Спогади про дефіцит

Простояти кілька годин у черзі за цукром. Записатися на місяці вперед, щоб купити меблевий гарнітур. Чому виникали черги в СРСР та як вони вплинули на лексику та споживчу поведінку людей.

Ведучі

Євген Білий,

Григорій Пирлік

Гостi

Ірина Скубій,

Філіп Дикань,

Тетяна Трощинська,

Кирило Лукеренко

«Гасло радянських дітей — стоячи за маму в черзі за молоком, ти допомагаєш їй в іншій черзі купити ковбасу». Спогади про дефіцит
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr-antikult_2021-03-06.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/03/hr-antikult_2021-03-06.mp3
«Гасло радянських дітей — стоячи за маму в черзі за молоком, ти допомагаєш їй в іншій черзі купити ковбасу». Спогади про дефіцит
0:00
/
0:00

Кандидатка історичних наук, авторка книги «Торгівля в Харкові в роки непу (1921-1929): економіка та повсякденність» Ірина Скубій розповідає: черги за різними товарами були майже всю радянську історію. На початку 1920-х років, із переходом до нової економічної політики, постачання продовольства покращилося, але збереглися черги на промтовари. На початку 1930-х у Харкові стало важко купити навіть хліб. 

Кандидатка історичних наук Ірина Скубій

«Люди їхали з Харкова до Москви по хліб. Везли буханки хліба в мішках. Поки їхали назад, то, враховуючи тодішні швидкості пересування, поверталися вже з зіпсованим хлібом», — наводить приклади історикиня. 

Розповідь кандидатки історичних наук Ірини Скубій

Ірина Скубій додає: товарний дефіцит і черги вплинули на формування спеціальної лексики: «діставання товару», «забірна книжка», «самопостачання» тощо. За словами дослідниці, можна говорити про споживчу травму радянських громадян. 

Очереди нас бьют. Когда же начнем бить по очередям?/Рабочий потребитель. 1929. 16 ноября.

«Люди були змушені стояти в черзі до роботи, після роботи. Люди витрачали багато часу, замість того, щоб задовольняти свої інші потреби. У чергах виникали соціальні конфлікти. Було багато скарг на те, що люди навіть всередині одного магазину мали по три, по чотири рази простояти в черзі. Спочатку треба вибрати товар, потім його відважити, потім розплатитися — і щоразу займати чергу», — пояснює Ірина Скубій. 

Причиною черг на межі 1920-1930-х років було те, що з торгівлі поступово витіснили приватника, каже науковиця. 

«Зменшилася кількість запропонованих товарів на ринку, і держава не змогла швидко відновити торговельну систему. В той же час існували «торговельні пустелі», коли на місці старих приватних магазинів в цілому районі могло нічого не бути», — розповідає науковиця. 

Журналіст, історик Філіп Дикань

Історик, журналіст Філіп Дикань наводить приклади того, як продуктовий дефіцит і черги впливали на суспільну ієрархію. Працівники сфери торгівлі набували надлишкової ваги в очах інших громадян. 

«Михайло Жванецький влучно підмітив, що на концертах артистів, дивлячись, хто сидить у перших рядах, можна було зрозуміти, що турбує цього актора в інший час. У перших рядах могли опинитися лікар, директори магазинів тощо. Більше того, якщо у ваше родинне коло входив директор чи завідувач звичайного продуктового магазину, це вже великий плюс», — пояснює історик. 

Пригадує Філіп Дикань і свій досвід стояння в чергах у дитинстві:

«Коли дитиною стоїш у чергах, тобі здається, що весь день абсолютно марно витрачений. Головне враження: ти просто марнуєш час. Хоча коли ти покупав пляшку пепсі-коли, чи якогось товару, за яким ти стоїш, — то ти про все забував». 

Монолог Михайла Жванецького «Черга»

Спогадами про черги ділиться головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська. Під час екскурсії до Ленінграду (зараз — Санкт-Петербург) вчителька поставила її на три години в чергу за босоніжками. А сама повела екскурсію далі.

Спогади Тетяни Трощинської про радянські черги

 «Уявіть Радянський Союз, де босоніжки — справді цінність. І вчительку розриває: з одного боку вона розуміє, що треба подивитися місто радянської слави, а з іншого боку у неї перед очима — «живі» босоніжки і шанс їх купити, якого не буде в Києві. І вона зробила цей вибір — залишила в черзі мене. І це жахливо, що такий вибір доводилося робити, але в чомусь я її розумію. Бажання у всіх нас мати щось індивідуальне — піджак, босоніжки, нафарбувати губи — не могло реалізуватися інакше як стоячи черзі. І то не завжди», — розмірковує журналістка.

А виконавчий директор Громадського радіо Кирило Лукеренко пригадав чергу за пепсі-колою. У Радянському Союзі був завод, який за ліцензією виготовляв цей напій. 

«Це було десь близько 1980 року. Я малий, у мене день народження, до мене мають прийти друзі. Я пішов купити якісь продукти і бачу: біля універсаму величезна черга. Бачу: там дають пепсі-колу. Я героїчно став у чергу, купив кілька пляшок. Потім до мене прийшли друзі, ми пили цю пепсі-колу. Це було щастя!», — каже Кирило Лукеренко. 

Кирило Лукеренко про чергу за пепсі-колою і до Мавзолею 

Повну версію слухайте у доданому файлі. А в звукових доріжках нижче — описи, як ставляться до черг ті, хто не застав Радянський Союз. 

Ярина Семчишин про сучасні черги в супермаркеті 

Ольга Русіна про принизливі черги на кордоні

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

Коментарi до запису