КДБ хотіло мати своїх людей усюди, могло вчепитися як у кібернетика, так і у літературознавця — Сергій Квіт

Говорили про це з гостями програми — професором Школи журналістики НаУКМА, ексміністром освіти та науки України Сергієм Квітом та професором, доктором історичних наук Георгієм Касьяновим.

Про навчання у радянській школі

Сергій Квіт: Я пішов у школу в Ужгороді, але закінчив у Львові у 1982 році. Радянську освіту важко описати кількома фразами. Школу я не любив. Але це було пов’язано не з освітою, а з тим, що я професійно займався фехтуванням, тому школа була не на першому місці. Якщо говорити про позитив, то це люди. Я згадую прекрасних вчителів, однокласників.

Ми дуже добре завжди згадуємо нашого директора, який викладав «Суспільствознавство». Він мав великі комплекси через те, що бреше учням, намагався виправдовуватися. Це призвело до того, що він почав пити й помер. Це була дуже совісна людина.

У нас були прекрасні вчителі української мови й літератури, які організовували дуже багато чогось позакласного. Тобто було дуже багато людського позитиву: ти міг спілкуватись з вчителями й своїми однокласниками на будь-які теми.

Якщо казати про негатив, то коли я вже закінчив школу, дізнався, що одного вчителя математики звільнили за те, що він задав задачу, де стояло питання, скільки вкрали молока на молокозаводі. Інша наша вчителька, в якої чоловік нібито працював у КДБ, розповіла про це, вчителя вигнали.

Освіта була дуже ритуальною, якщо говорити про гуманітарні, суспільно-політичні дисципліни. Тому це було не цікаво. Пам’ятаю, що в 9 класі я попросив у директора «Капітал» Карла Маркса. Мені було цікаво розібратись, я почав читати. Потім я підійшов до мами й сказав: «Мама, я дійшов висновку, що наша система нікуди не годиться. Вона може існувати тільки в екстремальних умовах, якщо немає війни». Мама подивилась на мене і попросила, щоб я так  більше нікому не казав.

Георгій Касьянов: Я закінчив школу в 1978 році. Все залежало від вчителя і від предмета. Я мав чудового вчителя української літератури, тому мені дуже сподобався цей предмет. Мені подобалась російська історія, література — я був гуманітарієм. У старших класах, коли з’явилися «Історія» і «Суспільствознавство», стало досить нудно, бо пішла радянська історія, вихолощена. Ми навіть дивились наживо якийсь зі з’їздів КПРС. Цей перегляд запам’ятався тим, що коли намагалися додати гучності, телевізор впав разом з Брежнєвим. Це зробило перегляд трохи веселішим.

Якщо говорити про радянську школу, то вона була скроєна під певний тип суспільства, який значною мірою пішов у небуття. Певною мірою школа виконувала свої функції. Якщо говорити про технічні та природничі науки, то вони викладалися непогано. Відповідно, Радянський Союз був здатний на основі шкільної й вищої освіти отримати досить високий технологічний потенціал.

Свою функцію соціалізації й підготовки до того типу суспільства радянська школа виконувала. На певному етапі розвитку вона дійшла до тієї межі, коли її реформували. У радянські часи вчителі були більше соціально захищеними й краще почувались матеріально, аніж зараз. У цьому сенсі було непогано, а у всіх інших сенсах — радянська освіта себе пережила.

Про різницю у якості гуманітарної та математичної освіти

Сергій Квіт: Класика літератури читалась хорошими вчителями й викладалась добре. Звичайно, вивчали не всі твори. Частина була заборонена, про Розстріляне Відродження не було й мови. Я вступив в університет з 4 разу, бо тоді на історичний або філософський не можна було вступити, не маючи знайомств чи не бувши членом партії. Це був 1986 рік.

Я пішов до бібліотеки університету Шевченка і попросив «Історію України» Грушевського. Просто чув про неї. Мені сказали, що це фашист, а книга на руки не видається. Я її взяв через кілька років, коли ці грифи зняли. Сторінки книжки були не розрізаними. Її до мене ніхто не читав.

Гуманітарні й суспільно-політичні дисципліни обслуговували пропаганду. У нас на факультеті було вільне відвідування, тому ми покинули партійні предмети. Тільки на перших 2 курсах у нас було їх до 10: «Історія української радянської журналістики», «Історія всесоюзної радянської журналістики», «Історія комуністичної партії України» тощо.

Георгій Касьянов: Мені важко про це говорити, бо я не любив математику.

Дуже велика увага приділялась саме технічним, фізико-математичним наукам. Ми несли свободу народам у всьому світі. Для цього були потрібні балістичні ракети, танки і високотехнологічні виробництва.

У нас і досі рештки цієї системи ще працюють. Ми й тепер постачаємо «мізки» в інші країни. Радянський Союз був закритим суспільством, важко було порівняти з кимось. Але виходячи з того, що освіта — це серйозний чинник технологічного рівня будь-якого суспільства, очевидно, що вона була досить серйозною.

Чи правда, що точні науки були способом внутрішньої міграції у Радянському Союзі, щоб втекти від ідеології ?

Сергій Квіт: Це не зовсім так. Втеча була у всіх науках і дисциплінах. У літературознавстві були дуже поширені свідомо не комуністичні, не ідеологічні теми. Наприклад, якісь тонкі нюанси мовознавства, метафори в літературознавстві. Головне, аби це ніяк не можна було прив’язати до ідеології й пропаганди. Втеча була скрізь. Це не обов’язково міграція з гуманітарних дисциплін в природничі.

Мова йшла про середовище. КДБ хотіло мати своїх людей. Могло вчепитися у вас, були ви кібернетиком чи літературознавцем, неважливо.

Георгій Касьянов: Десь в середині 80-х років, коли писав дисертацію, я їздив у Москву в архіви. У мене було дві категорії знайомих, яких можна було схарактеризувати як «радикальних антирадянських». Вони говорили такі речі на різних вечірках, від яких в мене волосся ставало дибки. Це були, наприклад, артисти балету. Вони говорили таке, за що колись можна було отримати 10 років без права на переписку. Друга категорія — «технарі» найвищого ґатунку. Вони були  абсолютно жахливими «антирадянщиками», ненавиділи радянську владу і дуже критично до неї ставилися.

Щодо істориків, то можу сказати з власного прикладу, що мене абсолютно не приваблювала історія СРСР. Коли я вчився в інституті, я спеціалізувався по кафедрі всесвітньої історії — Франція й Англія XVII століття. Це мене дуже влаштовувало, бо не мало жодного стосунку до нашої реальності.

Про спадок від радянської системи в українській освіті

Сергій Квіт: Радянська система освіти й система наукових досліджень вмерла сама собою у кінці 80-х років. Якщо говорити про якісь позитивні речі, то я б казав, що вони, можливо, пов’язані з традиціями Російської або Австро-Угорської імперії ще до 1917 року. Я не можу сказати, що було хорошого в системі радянської освіти.

У системі ж освіти не варто згадувати нічого хорошого з радянських часів. У школах була системність, створювалась цілісна країна світу, але з пропагандистських мотивів. Школа давала серйозну підготовку, як це розуміли в радянський час.

Докорінна відмінність у тому, що в радянський час дітям в школі знання у голову запихали. Тоді це було навчання, а зараз ми кажемо про освіту — і в школі, і в університеті. Зараз учень і студент повинні здобувати освіту. Вони не повинні бути об’єктом, споживачем, вони повинні постійно обирати, мати ініціативу в цьому. У радянський час цієї ініціативи ні учень, ні студент не мали.

У радянський час приблизно 20% випускників шкіл ставали студентами, зараз це 80%. Молодим людям дуже важко знайти гідну роботу з хорошою зарплатою і вони пересиджують в університеті. Ми маємо понад 1000 суб’єктів, які надають послуги у вищій освіті, видають дипломи — університети, інститути, академії.

У 90-х роках стався бум зі створення цих суб’єктів, з цієї точки зору освіта девальвована. Казати, що все погано — неправильно, є хороші університети, випускники, попри слабкість системи, дуже конкурентні. Наша система освіти слабка, вона потребує великих змін. Перше — це зміни економіки вищої освіти, запровадження фінансової автономії, тому що повна академічна автономія вже є.

Георгій Касьянов: Освіта — одна з найбільш громіздких й інерційних систем. Якщо ми думали, що після 1 грудня 1991 року у нас з’явилась інша система освіти, то це не так. Ми успадкували абсолютно повністю всю систему радянської освіти. Вона такою і залишалась щонайменше 10 -15 років. Дуже повільно змінювалась попри те, що приймались програми в 1993, 2001 році. Передусім йдеться про саму інфраструктуру. Це дуже велика, дуже інерційна система, яку швидко поміняти дуже важко.

У радянські часи на першому курсі викладалась «Історія КПРС». Всі до неї ставились досить скептично. І ось КПРС немає, компартію заборонили, зникла ціла дисципліна, а це десятки тисяч людей. Для усіх на першому курсі запровадили «Історію України». Її почали викладати колишні викладачі «Історії КПРС».

У 1993 році колишні викладачі «Наукового комунізму» виступили з ініціативою викладання дисципліни під назвою «Науковий націоналізм».

Це радянська система, радянський спосіб мислення, ментальність. Це та сама індоктринація — в радянський спосіб викладається щось нібито інше, але радянське.

Про корупцію в освіті як спадок від радянської системи

Георгій Касьянов: Я думаю, що нам вдалось її розвинути й піднести на новий рівень у порівнянні з радянською системою. Так само давали хабарі за вступ свого часу. Зараз — менше, тому що є ЗНО, але все це пересунулось всередину навчального процесу.

Сергій Квіт: У радянський час була трохи інша складова корупції, яка домінувала. Тоді це називалось «блат». Зараз цього соціального явища немає. Раніше це було пов’язано з тим, що хтось мав доступ до державних можливостей і міг делегувати ці можливості в обмін на інші послуги.

У радянський час система була розбещена корупцією, але зараз ми маємо абсолютно нові явища. По всіх опитуваннях студенти набагато більше готові давати хабарі, ніж викладачі — їх брати. Це дуже складна тема. Теперішня корупція має нові виміри.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS