Ромського літератора Велю Пашуна стратили в Сандармоху разом з українцями — співголова асоціації «Романіпен»

Говорили про становище ромів за часів Радянського Союзу. Побіжний аналіз історії ромів за радянських часів показує багато спільного з історією українців того періоду, починаючи від 1920-х і до розпаду СРСР. Колективізація, коренізація, індустріалізація, ліквідація неписьменності, Голодомор, чистки — обидва етноси разом пройшли через усе це.

Ведучі

Кирило Лукеренко,

Григорій Пирлік

Гостi

Валерій Сухомлинів,

Михайло Тяглий

Ромського літератора Велю Пашуна стратили в Сандармоху разом з українцями — співголова асоціації «Романіпен»
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-antikult_2020-09-12.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-antikult_2020-09-12.mp3
Ромського літератора Велю Пашуна стратили в Сандармоху разом з українцями — співголова асоціації «Романіпен»
0:00
/
0:00

На початку 1920-х років мала місце політика коренізації, створювалися ромськомовні видання і школи. У 1930-ті цю політику згорнули. Як і багато інших народів, радянський режим заганяв ромів у колгоспи, вони так само постраждали від Голодомору.

Говорили також і про геноцид ромів під час Другої світової війни. Розкрити ці теми нам допомогли гості студії — науковий співробітник Українського центру вивчення історії Голокосту Михайло Тяглий і співголова Асоціації «Романіпен» Валерій Сухомлинів.

Гості разом з ведучим Григорієм Пирліком

Пісня «Гадалка» з радянської кінострічки «Ах водевіль, водевіль…»

Довідкове бюро

Всесоюзний перепис населення 1926 року показав, що на підрадянській території України проживали 13 тисяч 578 ромів, а загалом в СРСР — понад 61 тисяча ромів. Політика коренізації 1920-х років дала можливість ромам створювати періодичні видання, також з’явилися школи, де викладали ромською мовою. Почало розвиватися і ромознавство. Індолог, академік Олексій Баранников досліджував ромські діалекти, а також шляхи, якими представники цього народу потрапили в Україну. Радянська влада заохочувала ромів до осілого способу життя і створення колгоспів. Разом із тим на початку 1930-х років осілі роми постраждали від Голодомору. Дослідник Олександр Бєліков пише: ромів, які тікали від голоду, за наказом Лаврентія Берії розстрілювали. Прописатися у великих містах, в яких було краще постачання продуктів, ромам було майже неможливо.

Про особливості політики коренізації ромів

Валерій Сухомлинів: Так сталось, що влада радянської України приділяла велику увагу тому, щоб заохотити ромів до стандартного способу життя. Що стосується культури, освіти, то в Україні таких, на жаль, крім одного журналіста-початківця, літератора Вела Пашуна (Зоріна), не було. Його стратили у Сандармоху разом з цвітом української інтелігенції.

                                                   Веля Пашун

Створювалися колгоспи, серед них були досить успішні, зокрема на Вінниччині, в Криму, на Донбасі, під Харковом, на Чернігівщині. Так склалось, що ті роми, які давно проживали на території України, більш-менш інтегровані в суспільство, багато хто осідав, переходив на українську мову. Процес коренізації почався у 20-ті роки й тривав менш як 10 років.

Не помітити ці процеси було не можна, але одні чинили спротив цьому, а були такі, що сприймали це з захватом, йшли у комсомол, були ромськими активістами, агітували за колгоспи. Коли почався Голодомор, вони побачили, куди це привело.

Михайло Тяглий: Політика радянської влади була дуже неоднозначною, як і сприйняття ромського середовища. Різні етногрупи займалися різними речами: хтось працював ковалем, хтось вирощував конів, хтось мав торгові маршрути. Альтернатива, яку радянська влада запропонувала — не в насильницький спосіб, як у 1956 році, а поки м’яко — сприймалась по різному. Дехто був готовий скористатись тими кредитами, а іншим це було незрозуміло, адже їхні предки століттями вели інший спосіб життя. Колгоспний рух сприймався неоднозначно. Деякі погоджувалися, а деякі брали ці кредити і просто зникали, такі випадки теж були.

Про ромську писемність та створення абетки на основи кирилиці

Валерій Сухомлинів: Цей процес відбувався в Росії, саме там видавалася вся ця література. На основі російського алфавіту зробили ромський алфавіт. Також на ромську мову перекладали праці Леніна.

Були два дуже великі спеціалісти з цього питання — Сергієвський і Вентцель. Вони створили словник російських ромів, тієї етногрупи, яка сформувалась на території Росії.

Ромської письменності не було, хоча перший ромський поет і казкар Російської Імперії Олександр Герман був з Черкащини. Ромське культурне життя в основному відбувалося в Москві, Пітері і найбільших містах Росії, тому що там ще з кінця XVIII- XIX століття склалась традиція циганських хорів. Вихідці з цих циганських хорів дуже часто мали якусь освіту, дехто мав аристократичне походження. Є роми-Шереметьєви, роми-Воронцови. Знаменита Парасковія Жемчугова, дружина графа Шереметьєва в Москві — ромка Парасковія Ковальова.

Московський циганський хор

Про життя ромів під час Голодомору

Валерій Сухомлинів: Постраждали в основному роми інтегровані, які мешкали в колгоспах, які були осілими. Кочовим ромам вдалося у більшості врятуватися, а осілих ромів померло дуже багато. Потрібно працювати над тим, щоб увічнювати їх пам’ять, як жертв Голодомору. Кількість загиблих від голоду ромів невідома.

Про заохочення радянської влади до переходу на осілий спосіб життя

Михайло Тяглий: Це відбувалось в формі надання якихось кредитів для ромів, які переходили на осіле життя. Давали їм побудувати свої будинки, давали готові будинки. Це по-різному сприймалось ромською громадою, частина була готова перейти. Завдяки цьому ми дивимось на статистику загиблих під час геноциду, нацистської окупації і бачимо, що є цілі райони загиблих. Стосовно кочових ромів зі статистикою дуже складно: коли якийсь табір схопили в лісі і розстріляли, то про це майже нічого немає у документах, у кращому випадку — згадка про це. Найчастіше йдеться про південь України, Херсонську, Миколаївську області, північ Криму, там таких колгоспів було багато і багато ромів загинуло.

Олесь Гончар Магда, 1978 рік (звук)

Про ромів під час Другої Світової війни

Валерій Сухомлинів: Багато хто з ромів, особливо кочових, сприйняв прихід окупантів більш-менш індиферентно. Вони пам’ятали німців і австрійців під час громадянської війни, які нічого такого не робили. Дуже подібна історія і євреїв, і ромів у всіх країнах.

Михайло Тяглий: Нацистський і радянський режим не можна ототожнювати, вони багато в чому відрізнялися, але були деякі структурно дуже подібні речі. Ідеології були різними, але прагнення — однакові. Ми перетворюємо світ на інший, дещо кращий, для цього ми маємо переформатувати суспільство, видалити з нього тих, кого вважаємо зайвими. Ми вважали зайвими тих, хто за класовою теорією був шкідливим, був експлуататором і так далі. Нацисти вважали зайвими тих, кого відносили до таких згідно з расовими критеріями.

Про поведінку місцевого населення на окупованих територіях щодо ромів

Михайло Тяглий: Формального поняття, подібного до того, як Яд Вашем називає рятівників євреїв «праведниками», стосовно рятівників ромів немає. Але таких історій було багато, ми це знаємо точно. Ромська громада останніми роками докладає багато зусиль для фіксації свого трагічного минулого. З’явилися вчені, історики, які записують ці історії. Не ромське місцеве населення дійсно надавало дуже серйозну допомогу ромам, які опинились перед загрозою знищення. Вони могли попередити про прихід німців, надавали прихисток, ділилися їжею, переховували їх. Таких випадків було дуже багато.

Про залучення ромів до бойових дій

Валерій Сухомлинів: Роми воювали в лавах радянської армії. Воювали не тільки інтегровані роми, а також багато ромів з таборів. Багато було ромів-партизанів.

Про особливості пам’яті про геноцид ромів за радянських часів

Михайло Тяглий: Неправильно було б сказати, що відомостей про переслідування ромів німцями не було. Вони були в періодичних виданнях, в документальних збірках, художніх творах, кінострічках, мемуарах, спогадах.

З ромських жертв не менш, ніж половину складали осілі роми, які жили не в лісах і таборах, а були частиною міського ландшафту, вони посідали якесь місце в місцевому господарстві. Той спосіб, в який ромів презентувала радянська масова культура в післявоєнне десятиліття, був передусім образом ромів, як таких кочових, чужинців, які не брали участі в місцевому житті, які не займалися суспільно корисною працею.

Відповідно вони не викликали співчуття в пересічного читача, не входили в палітру жертв німецько-фашистського режиму. Це викликало враження, що вони самі були винні у цих переслідуваннях, бо не хотіли працювати. Цей хибний критерій асоціальності формував загальне враження про ромів у радянської людини. Це залишається в Україні і донині в масових уявленнях про переслідування ромів.

Пам’ятник «Ромська Кибитка» — скульптурна композиція, яка увічнює пам’ять про жертви геноциду ромів під час Другої світової війни. Встановлена на місці розстрілу 10 тисяч мирних ромів

Про 1956 рік для ромів Радянського Союзу

Михайло Тяглий: Це був дуже важливий момент в історії ромів, його можна дуже по-різному оцінювати. Деякі роми оцінюють таке примусове переведення на осілий спосіб життя позитивно, вважають, що пристосовуватись до умов навколишнього середовища правильно, що треба йти в ногу з культурою, цивілізацією. Інші вважали, що мали право зберігати свій власний спосіб життя і власні традиції.

Тут питання у тому, чи визнаємо ми право за якоюсь громадою жити так, як їм хочеться: кочувати, бути ковалями, міняти коней, торгувати. Переважна більшість ромських таборів не були помічені в якихось злочинах, це потім про них створили таке враження, що вони нібито злочинці.

Дуже цікаво, як радянська влада готувала цей указ в 1956 році. У чернетках указу було написано: «Про приобщение кочующих цыган к труду», а коли він вийшов, в ньому було написано: «Про запрещение цыганам заниматься бродяжничеством». Тобто для радянської влади кочовий спосіб життя прирівнювався до злочинного способу життя.

Валерій Сухомлинів: Річ у тому, що наш рід був осілий, завжди мав якесь житло. Мої предки займалися торгівлею худоби, тому багато мігрували. Різні були думки, різне було ставлення. Все залежало від того, яка доля спіткала родину після того, як відбулось примусове поселення.

Про пам’ять про геноцид ромів

Валерій Сухомлинів: Архітектор головного пам’ятника у Бабиному Яру Анатолій Ігнащенко ромського походження. Суб’єктивне ставлення пострадянських чиновників сприяло тому, що готовий і привезений у Бабин Яр пам’ятник так і не був встановлений там. Його перевезли до Кам’янця-Подільського, де теж були розстріли ромів. Це єдиний справді ромський пам’ятник у світі: роми ним займались, він має ромський вигляд і ромський дух. Я сподіваюсь, ми завершимо все, як планували, ще зробимо стежку слідів до цього памятника і встановимо табличку.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS