Сталін після війни хотів стати російським царем — Шмиров

Минулого разу у програмі «Антикульт» ми говорили про постать вождя пролетарської революції в кіно. Зараз ми продовжили тему і будемо говорити про те, як в радянському кіно взагалі можна було зображати вождів.

Ведучі

Дмитро Бєлобров,

Григорій Пирлік

Сталін після війни хотів стати російським царем — Шмиров
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-antikult_2020-04-24-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-antikult_2020-04-24-1.mp3
Сталін після війни хотів стати російським царем — Шмиров
0:00
/
0:00

До розмови залучили кінознавця та продюсера кінофестивалів В’ячеслава Шмирова та кінознавця, кінокритика Євгена Женіна.

Застиглий у бронзі на вулицях Радянського Союзу, Ленін у кіно став напрочуд гнучким і динамічним. Його образи і характери трансформувалися залежно від потреб епохи. У картині «Ленін у 1918 році» Ілліч у розмові з письменником Максимом Горьким виправдовує репресії. Стрічка вийшла на екрани після хвилі «Великого терору». У фільмі «На одній планеті» 1957 року ми бачимо іншого Леніна: він заперечує Сталіну, коли той вимагає більшої жорстокості. Сам Йосип Сталін в кіно змінювався навіть протягом життя свого прототипа. Якщо Михайло Геловані грав його з грузинським акцентом, то Олексій Дикий говорив російською без акценту і не дуже дбав про портретну схожість. Незмінним було те, що грати вождів у радянському кіно було почесно і прибутково. Виконувач ролі Сталіна Михайло Геловані мав чотири Сталінські премії, а Олексій Дикий — п’ять.

Ленін у виконанні Інокентія Смоктуновського

В’ячеслав Шмиров: Кіно завжди знімали завчасно, за 5 років почалась така вакханалія, Леніних у кіно не вистачало. Це давало можливість розширювати палітру, знаходити нові теми. Так виник Смоктуновський, який дав образ інтелектуального вождя. У фільмі «На одній планеті» драматургія була дуже банальною, оскільки все одно Ленін виступав як сакральна фігура і навіть ті люди, які прийшли його вбити — гвардійські офіцери, виходили вже іншими і не наважувались на такий злочин.

Ленін у виконанні Інокентія Смоктуновського

Євген Женін: Вже після того, як фільм «На одній планеті» був по суті закінчений, на адресу Андропова, що очолював КДБ, пішли документи про те, що вчинено ледь не державний злочин. Що кінематографісти пішли на блюзнірство, що роль Леніна була запропонована артисту, який не більше не менше прославився роллю крадія автомобілів (прим. ред. – роль у фільмі «Бережи́сь автомобі́ля»). Ці документи навіть були опубліковані і виявлявся парадокс, який полягав у серйозних неприємностях через те, що він зіграв ту чи іншу роль.

Про образи Сталіна та Леніна у 70-х роках

В’ячеслав Шмиров: Йшла велика атака на відлигу і була зірвана Ленінська премія, яку у 1969 -1970 міг отримати Шатров і творці фільму «Шосте липня». Це інша картина про Леніна, де його зіграв в міру інтелігентний і в міру розумний актор Юрій Каюров. Він зіграв на той момент Леніна близько 20 разів — був «головним Леніним» нашого екрану. Раніше неможливо було уявити таку ситуацію, всі хто грали цю роль, отримували Сталінські премії, а тут був час дискусії.

Що стосується Сталіна, то перший фільм з Леніним припадає на післявоєнний час — «Світло над Росією», це був фільм за п’єсою Погодіна. Це був фільм про Леніна і Сталіна, ніби зберігалась звична модель такий метушливо- прозорливий Ленін і такий вдумливий, здатний захистити себе, Сталін. І тут цей фільм не виходить на екрани, зробили другу версію — і фільм не вийшов знов.

Поступово почало з’ясовуватись те, що Сталін не міг сказати прямо — що Ленін був йому вже не потрібен.

Коли з’явився фільм «Падіння Берліну» (1949 р.), де Сталіна зіграв вже вкотре Михайло Геловані, то це мистецтво було сприйнято з самого початку. Фільм одразу висунули на Сталінську премію.

Дмитро Бєлобров: У фільмі «Сталінградська битва» (1949 р.) актор Олексій Дикий грав Сталіна чомусь без грузинського акценту. В чому був момент, чому Геловані можна було грати Сталіна з акцентом, а Дикому — без?

В’ячеслав Шмиров: Тут другий аспект, який не промовлявся в голос і який потрібно було вгадувати. Він полягав у тому, що Сталін після війни хотів стати російським царем, не у буквальному сенсі, а в сенсі сприйняття народом. Коли Олексій Дикий якось був на прийомі у Сталіна, Сталін спитав його – «Звідки ви знаєте, як мене потрібно грати?». На що Дикий дуже різко відповів:«Я граю не вас! Я граю уявлення про вас нашого народу». Ця формула багато чого пояснює у фільмах.

Що ж стосується Геловані — він знімався у фільмах режисера Михайла Чіаурелі, який був близьким другом Лаврентія Берії. Це другий мотив такого відводу Геловані, який полягав у тому, що позиції Берії почали дуже падати. Тоді у Сталіна зародилась велика недовіра до нього.

Одного разу Сталін дозволив собі зустрітись з Геловані. Це була дуже принизлива для актора зустріч, тому що Сталін подивився на нього як на манекен і сказав – «Дуже красивий!».

Афіша фільму

Григорій Пирлік: Про що свідчать самі прототипи? Чому, наприклад, Леніна який помер у 1924 році, можна було протягом радянських років, залежно від потреб того часної ідеології вільно трактувати? Чи свідчить це про переваги або недоліки самих прототипів?

Євген Женін: Заземленість персонажу Леніна була продемонстрована у легендарному фільмі «Чапаєв». Сталін, загинаючи гайки, привів до того, що актори грали уявлення народу про Сталіна або ж гранітний монумент, так воно власне і було.

Ленін від нас далі по часу, так чи інакше ідеологія соціалізму у будь-якому випадку формувалась в сталінські часи. Гайки більше затискались у Сталінські часи, потім у Брежнєвські, відповідно Леніна уявляли більш людяним. Сталін же був вождь усього народу.

Коли ж наступили постсталінські і постбрежнєвські роки, перша реакція пішла : сміх, пародіювання, висміювання, сарказм. Потім одночасно пішла лінія, коли хтось зображав Леніна тяжко хворим, нещасним і трохи не від світу цього.

Дмитро Бєлобров: Якщо повернутися до фільмів «Падіння Берліну» і «Сталінградська битва», то який з них все ж більше сталінський і більш лояльний, а який більше витвір мистецтва ?

Євген Женін: Для мене обидва ці фільми — про ідеологію, від якої не можна було відходити. Різниця у тому, що в одному випадку був акцент і більша схожість. Як парадоксально — я не бачу особливої різниці. Якщо «Іван Грозний» або «Ленін у жовтні» для мене в першу чергу витвори мистецтва, то «Падіння Берліну» і «Сталінградська битва» це все-таки плакати, я сприймаю їх так.

Дмитро Бєлобров: Коли, на вашу думку, припинили шукати щось нове в образах Леніна і Сталіна?

В’ячеслав Шмиров: Був міфологічний період, коли Щукін грав Леніна, був період Леніна і Сталіна як монументів — післявоєнний.

Період відлиги — це час, коли вишукувались якісь цитати з Леніна, які закликали владу стати ліберальнішою. Ось, власне, що там відбувалось.

Були цікаві режисерські відкриття, в тому ж фільмі «6 липня», де ми вперше бачимо, як Ленін взявся за револьвер. Це річ, на яку одразу звертаєш увагу.