Чим він відрізнявся від західних стандартів і до чього це призводило? Розповідають Голова Нацагентства з питань державної служби Олександр Стародубцев, політолог та журналіст Денис Юдін та науковий співробітник Академічного центру Бориса Нємцова з празького Карлова університету Олександр Морозов.
«Будь-яка модель публічного управління організації великої кількості людей — це про перетворення хаосу в певний порядок. Просто для радянської системи — це порядок в таборі, а для західної системи — порядок в саду. Коли в тебе є сад і все відбувається органічно, всі вільні, все в певній гармонії. У західному світі не можна нехтувати гармонією, довірою, свободою. У радянському світі можна нехтувати всім, аби все було рівненько і ми захопили якомога більше країн чи ресурсів», — говорить Олександр Стародубцев.
«Ми не застали систему влади, за якої уся влада була Радам, тому що вже з 1924 року почалось будівництво держави й головне, що замість концепції радянської влади затвердилась влада партійної бюрократії. Ми застали систему, про яку можна сказати, що це була система непублічної влади, у центрі якої стояла партія. Всі транзакції всередині мали неформальний характер, в тому числі — обмін ресурсами й економічними можливостями. Публічними були лише партійні звіти перед населенням і водночас — публічні плани економічного розвитку, «п’ятирічки», — Олександр Морозов.
«Сам період становлення радянської влади не за мирних часів, це була постійна боротьба. Тому часу, коли міг проявитись елемент радянського дорадчого управління — його практично не було. Одразу була ситуація воєнної диктатури з боку партійної верхівки», — додає журналіст Денис Юдін.