«Вбивство на Жданівській» унікальне тим, до якої межі міліціонерів покривало їх керівництво — Олексій Кузнєцов

Гості — колишні високопосадовці української міліції Григорій Омельченко і Валерій Кур.

Про складнощі роботи у міліції

Валерій Кур: Життя працівника правоохоронних органів я ділю на три частини — ейфорія, коли ти прилітаєш туди, як романтик, але це період швидко закінчується. Потім наступає морок — коли ти бачиш це місиво, трупи, вбивства дітей. Цей період триває довше за інші, не всі його витримують — хтось п’є, хтось втрачає здоровий глузд, одиниці витримують. Третій період — який зараз у мене та у Григорія Омеляновича, коли ти ніхто, ти правоохоронець у відставці.

Зараз умови ж створені так, що нема захисних бар’єрів, не вигідно сьогоднішньому політичному керівництву, наприклад МВС, займатись поліцією. Туди прийшли на мить за квотним принципом, щоб підтримати свій бізнес і піти, тому їм плювати, що там.

Григорій Омельченко: Валерій Степанович – оперативний працівник, це зовсім інша нормативна база. Я ж — слідчий. Для мене Богом був лише один закон — кримінально-процесуальний кодекс. Мені ніхто як слідчому — ні міністр внутрішніх справ, ні його заступник, ні начальник райвідділу не мали права давати будь-які вказівки. Я кажу зараз про слідчого, який приймає рішення, ґрунтуючись на доказах, все інше — або слабак, або просто не слідчий. Звичайно, були ті, хто ламались — через квартиру, через премію, отримання чергового звання.

Про те, як в радянському кіно пропагувалася міліція

Сергій Тримбач: Образ міліціонера, працівника внутрішніх служб в радянському кіно докорінно відрізняється від того, яким він є в пострадянський період. Ми бачимо сьогодні — міністр Аваков говорить, що поліціянти в нас такі, яким є українське суспільство. В радянський час подібна теза ніяк не приймалася — міліціонер був захисником народу, вихователем. В одному з найвідоміших радянських фільмів – «Сільський детектив» був такий персонаж — Аніскін, міліціонер, якого грав Михаїл Жаров. Він не тільки захищає і провадить розслідування, але і повчає — тобто це такий батько. Другий варіант — це відомий всім Жеглов з «Місце зустрічі змінити не можна», який сповідував таку професійну максиму — ставить людський фактор на 2 план, головне — довести. Якою ціною — його цікавило менше. На противагу йому — персонаж, якого грав Володимир Конкін. Шарапов наївний, але з моральними засадами.

Про екранізацію реальних кримінальних справ у радянському кіно

Григорій Пирлік: 26 грудня 1980 року на станції метро «Жданівська» працівники лінійного відділу міліції до смерті забили високопосадовця КДБ. Ця історія стала була втілена у фільмі 1992 року – «Вбивство на Жданівській».

Олексій Кузнєцов: Це вбивство — унікальний у Радянському Союзі випадок, коли група міліціонерів створила сталу банду, яка впродовж тривалого часу, розподіливши ролі, розробивши сценарії, займалась злочинною діяльністю — грабунками пасажирів, які за їх уявленнями не стали б підіймати галас, тому що самі були п’яні або з якихось інших міркувань.
Рідкісний випадок також те, до якої межі їх покривало керівництво. Потім викрилась ціла система покривання з боку їх керівництва, щоб самим же не отримати неприємності з боку офіцерів.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі