Центральна частина Києва, «місто Ярослава», свого часу мала площу близько 60 гектарів. Розгорнувши аналітично-довідкове видання «Екологічний паспорт міста Києва за 2025 рік», довідуємося, що площа всього Києва становить 82 тисячі 635 гектарів — а це в 1377 разів більше. До слова, межі столиці встановлює Верховна Рада за поданням Київської міської ради, погодженим з відповідними радами: про це йдеться в Законі України «Про столицю України — місто-герой Київ».
Я ж вас сьогодні поведу на екскурсію місцями, де колись ходив князь Ярослав Мудрий щодня і де стояли будинки й церквИ, які він збудував.
УпізнаєтЕ? Це Софійський собор! Оранта на апсИді (напівкруглий виступ у стіні церковної будівлі) все так само осяйна! До речі, ви знали, що її виклали з двох мільйонів шматочків кольорової смАльти?
Стривай-но, Світлано! То собор Софійський? Чи Софіївський? А, може, взагалі Софіїн?
Адже Софіїн — це присвійний прикметник, утворений від іменника І відміни — Софія, тому й має суфікс -їн, який пишемо після голосного звука: Софія — Софіїн. Цей суфікс -їн вказує нам на належність: чий? — Софіїн.
Світлано, щойно стільки інформації пролунало… Якась відміна… суфікси… Склаааааадно.
Отже, відміна — це клас іменників, які обʼєднані спільними особливостями відмінювання. За характером основ та закінчень у відмінках іменники поділяються на чотири відміни. Й до першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого й спільного роду із закінченням -а (-я) в називному відмінку однини, наприклад:
У присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни, після букв на позначення приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин, наприклад: ГАнна — ГАннин, Микита — Микитин, мАма — мАмин, дочкА — доччИн, сестра — сестрИн, свекрУха — свекрУшин, свАха — свАшин, тІтка — тІтчин, Лариса — Ларисин, Марійка — Марійчин, МелАшка — МелАщин, НатАлка — НатАлчин, Олеся — Олесин, Ольга — Ольжин; а після голосних писатимемо суфікс -їн, тобто: Зоя — Зоїн, Марія — Маріїн, Надія — Надіїн, Соломія — Соломіїн, а Софія — Софіїн.
Присвійний прикметник обʼєктивно вказує на належність предмета особі чи речі людині, наприклад: бАтьків піджак, сестрИна книжка, мАтерина (від слова матір) порада, мамин двір (бо від слова мама).
До слова, українська мова замість присвійного родового відмінка (сімʼя Кайдаша) надає перевагу присвійному прикметникові (КайдашЕва сімʼя).
Тож присвійні прикметники, які конкурують у мові з родовим відмінком приналежности іменника, найчастіше окреслюють приналежність речі людині (істоті), наприклад: «Сафарові очі блИснули і знов погасли під повіками» (писала Зінаїда Тулуб); рідше — приналежність людині чогось абстрактного, безформного, наприклад: «Все пак жартами одбувається і в жарт повертає ласку дівчинину…» (Олена Пчілка); ще рідше — приналежність речі, наприклад: «<…> з-під молока підіймається кругле сировЕ тіло, що якимсь чудом родилось» (Михайло Коцюбинський).
Проте загалом ці прикметники показують не лише приналежність одній особі, а приналежність або характеристичність цілій групі, цілій категорії осіб. Наприклад, Юрій Липа писав: «<…> тянув шпигун московський тіло шлЯхтича козацького під сАмі копИта коня боярського <…>». З цього погляду боярський кінь сприймається не як кінь конкретного боярина, а як кінь з тих, що ними їздили бояри абощо.
Але з малої букви писатимемо прикметники, утворені від власних особових назв:
Отже, якщо від іменника І відміни — Софія — ми утворили присвійний прикметник Софіїн, який позначає належність чого-небудь відповідній особі, то чи не логічно було б іменувати так: Софіїн собор?
Ні!
І чому?
Бо якби храм був власністю ранньохристиянської жінки-мучениці Софії, то формально це був би Софіїн собор, так.
Але оскільки памʼятку архітектури звели, уславлюючи цим Премудрість Божу, — адже імʼя Софія в перекладі з грецької означає «мудрість, премудрість», — то за допомогою суфікса -ський утворили відносний прикметник, який вказує не на власність чи належність собору чи чого-небудь людині, особі, а на звʼязок — увага! — із біблійним образом Софії-Премудрості Божої як персоніфікації Сина Божого Ісуса Христа, тому й собор Софійський, бо присвячений Премудрості Божій, збудований на честь Премудрості Божої, а не ранньохристиянської жінки-мучениці Софії. Тому й утворили не присвійний прикметник, а відносний! У цьому й заковика!
Адже відносні прикметники обʼєктивно вказують на причетність та стосунок чогось: чи то предметів, чи то обʼєктів, чи обставин, чи дій тощо до кого-, чого-небудь, звʼязок із кимсь, чимсь, тобто вони позначають загальну родову стосовність. Серед відносних прикметників, які передають зміст розгорнутих описів, виділяють, зокрема, ті, які вказують на віднЕсеність до предмета у найширшому плані.
А оскільки образ Софії — багатогранний, тому ще й вимагає богословського пояснення та загалом глибшого занурення в зміст слова. Можна чимало говорити про давню християнську традицію визначних храмів на честь святої Софії — чи то Софії Константинопольської, чи то Софії Київської, Софії Полоцької та багато інших, але назва ця повʼязана, повторюся, не з ранньохристиянською жінкою-мученицею Софією, яка має свій окремий культ, а з біблійним образом Софії-Премудрості Божої як персоніфікації Христа, Сина Божого. До слова, ще Митрополит Іларіон Київський в XI столітті назвав хрещення Руси приходом «Премудрості Божої» до нашого народу.
Заразом звертаю вашу увагу й на чинні правописні норми: великі бУкви вживаємо в повних офіційних найменуваннях найвищих церковних посадових осіб, як-от: БлажЕннійший Митрополит Київський і всієї України, Святійший Патріарх Київський і всієї Ру́си́-України. Тому з великої літери пишемо і слово Митрополит, й особу Іларіон, який був саме Митрополитом Київським та всієї Руси. Але! Найменування інших церковних звань, санів і посад ми писатимемо з малої букви, наприклад: митрополит Вінницький і Барський, архимандрит (архімандрит), архиєпИскоп (архієпископ), пастор, муллА, імАм, ксьондз.
З великої букви пишемо
Слова апостол, блаженний, мученик, преподобний, святий та ін. пишемо з малої букви, наприклад: апостол Матвій, блаженна ФеодОра, преподобний Феодосій Києво-Печерський, свята великомучениця Варвара, святий Пантелеймон, але: Пресвята Богородиця, собор Святого Петра. Загалом з великої букви пишемо назви зі словом святий: затока Святого Лаврентія, острів Святої Єлени.
Софія-Премудрість Божа наче таємнича постать зʼявляється у текстах Старого Завіту, а в Новому Заповіті та християнському богословʼї повʼязана з особою Сина Божого. У Старому Заповіті здебільшого йдеться про Божу Премудрість як про рису Бога, яка проявляється у творінні, у досконалій гармонії світу, наприклад: «Все в премудрості сотворив єси», — читаємо у Псалмі 103, вІрші 24-му. Проте в інших текстах Софія набуває виразних особових і божественних прикмет: вона існує з Богом предвічно, раніше за будь-яке творіння (читаємо у Книзі приказок Соломонових, у 8 розділі, з 22 по 26 вірш), вона помазана Богом у 23-му вірші 8-го розділу Книги приказок Соломонових, цитую: «Він у довічності мене заснував, — на початку»; у 27-31 вІршах вона перебуває з Богом при створенні світу і бере у ньому участь як «майстриня», яка вміло формує світ. Вона навчає людей мудрості, оселяється в Єрусалимському храмі як «дерево життя». Премудрість будує дім, витесуючи сім стовпів для нього (Книга приказок Соломонових, розділ 9, вірш 1), які символізують повноту творіння, досконалість і духовні основи, на яких тримається світ (часто ототожнюються із сімома дарами Святого Духа чи сімома днями створення світу).
Це дало підставу вбачати у цьОму образі пророчу вказівку на троїчність Бога: Бог Отець творить світ не сам, Йому співдіють Софія-Премудрість і Дух Божий. Тобто Премудрість (Софія) Божа є посередницею у створенні Отцем світу. Новий Заповіт прямо ототожнює Софію із Сином Божим — Логосом (творчим Словом), називаючи Христа «Божою Силою і Божою Премудрістю» (1 Кор 1:24).
Зауважу, що «мудрість» у єврейській і грецькій мовах, як і в українській — це слово жіночого роду, а відтак Премудрість у Старому Завіті представлена у жіночих образах (мати, вчителька, наставниця, майстриня тощо).
Висновуємо, що правильно казати не Софіїн собор, а Софійський собор, як і Софійська площа, а також Софійський університет (університет у столиці Болгарії місті Софії). Чому? Щойно вельми розлого обґрунтувала.
Прикро зауважувати, але та ж ситуація з топОнімом Маріїнський. Якщо сухо фактологічно, то йдеться про відносний прикметник, утворений від іменника Марія, який позначає обʼєкти та місця, названі на її честь, тобто зберігає значення належності обʼєктів відповідній особі, наприклад: Маріїнський палац, Маріїнський парк. До слова, присвійний прикметник звучить так — МарІїн, з суфіксом -їн, як і Софіїн (про це доволі розлого вже пояснила).
Тож звідкіля прикрість? А звідти, що Маріїнський палац, який є офіційною резиденцією Президента України, та Маріїнський парк… належать до символіки російської імперської політики. Цього висновку дійшли та опублікували висновок-дослідження 30 вересня 2025 року члени Експертної комісії Українського інституту національної памʼяті з питань визначення належності обʼєктів до символіки російської імперської політики, цитую далі: «Назви Маріїнського палацу та Маріїнського парку в м. Києві, надані цим обʼєктам у 1855–1880 рр. на честь російської імператриці Марії Олександрівни, належать до символіки російської імперської політики, а подальше їхнє функціонування є пропагандою російської імперської політики».
За словами історика Олександра Кучерука, завідувача відділу Національного музею історії України, офіційна назва Маріїнського палацу до революції була — «Царський» або «Імператорський». Навіть у 30-х роках, коли там був розташований совєтський республіканський парламент, його називали «колишній царський палац». З 1950-х за ним неофіційно закріпилася назва «Маріїнський», запозичена від Маріїнського парку, найменованого під час заснування на честь Марії Олександрівни, дружини російського імператора Олександра II. Саме вона в 1874 році виділила 22 тисячі карбованців сріблом на закладення парку. 1993 року офіційно Київська міська рада ухвалила назву «Маріїнський палац».
Й тут я також пристаю на думку, яку висловив Олександр Кучерук: «Зараз оскільки палац є офіційною резиденцією президента, то має називатися Президентський, а не Маріїнський».
Відповідно до чинних правописних норм, у прикметниках, утворених від географічних назв із прикінцевою групою приголосних або із суфіксальним к, перед яким є інший приголосний, пишемо суфікси -івський (-ївський), наприклад: Біла Церква — білоцеркІвський, Софіївка — Софіївський, ВАлки (це місто Богодухівського району Харківської області) — вАлківський, ГребІнка (селище в Полтавській області) — гребІнківський, КазАнка (селище на Миколаївщині) — казАнківський, Чи́кош-Горонда́ (це село у Закарпатській області) — чи́кош-горонді́вський; Макіївка — Макіївський.
До слова, Національний заповідник «Софія Київська» сьогодні обʼєднує декілька пАмʼяток культурної спадщини українців: у Києві — Софійський собор та споруди на його подвірʼї, Золоті ворота, які вважалися такими неприступними, що навіть хан Батий 1240 року не ризикнув брати місто з цьОго боку; Кирилівську церкву, Андріївську церкву, збудовану на честь апостола Андрія Первозваного (і запамʼятайте, будь ласка, що, відповідно до чинних правописних норм, прикметник Первозваний пишемо без подвоєння н, про все це можна прочитати в Стандарті державної мови «Український правопис», чинному із 28 березня 2026 року, зокрема на сторінці 72-й у § 53); та у Криму — Судацьку фортецю.
Від завданих ударів ворожої Росії станом на вересень 2026 року в Україні постраждав 2161 обʼєкт культурної спадщини та 2665 закладів культури. До того ж під час російської атаки на Київ 4 вересня зазнав пошкоджень будинок Консисторії XVIII століття, розташований на території Національного заповідника «Софія Київська». Ще раніше — 10 червня 2026 року — внаслідок російського обстрілу зазнав ушкоджень Софійський собор, який спорудили ще в XI столітті. Але існує повірʼя: доки у Софії зводить свої руки в молитві Оранта, доти стоятиме й Київ.
Премудрість Божа збудувала собі дім, у Києві — Національний заповідник «Софію Київську», витесала сім стовпів його, аби мудрістю помножилися й наші дні, зокрема у подкасті «Ошатна українська» зі Світланою Білою в етері та на сайті Громадського радіо, ютубі й на подкаст-платформах «Apple Podcasts», «Spotify», «SoundCloud». Почуймося у грамотному мудрому Слові!