Волонтери/Ілюстративне фото
Альона Нестеренко: Чи є в тебе якісь особисті асоціації щодо волонтерів?
Олена Чуранова: Щодо волонтерства, у мене пряма асоціація, що ми всі — українці, так чи інакше, активні українці, в складні часи намагаємося щось робити, чимось допомагати.
Станом на зараз, звісно, як і всі, — це базове правило — це донати тим, кому ти довіряєш. Особисто я плету маскування вдома, тому що можна плести сітки великі, а можна робити якісь менші маскування для конкретних підрозділів на конкретні цілі.
Альона Нестеренко: Моя мама свого часу багато плела оцих маскувальних сіток, і це теж таке відчуття єднання, і там є люди, які приходять дуже-дуже рано, потім ідуть працюють, потім повертаються, і ці сітки доплітають. А тепер давай перейдемо до того, хто і як намагається дискредитувати українських волонтерів.
І тут, я думаю, що, звісно ж, Росія на першому місці, але все-таки в тебе хочу дізнатися більше.
Олена Чуранова: Власне, ця дискредитація волонтерів, дискредитація української спроможності збиратися і робити все, щоб допомагати один одному, і робити все для якоїсь окремої мети, це завжди бісило росіян.
Ми можемо просто згадати навіть, тому що тут не тільки вторгнення, у нас вже купа, на жаль, подій в нашій історії, які теж засвідчили готовність українців збиратися, різними способами волонтерити. Наприклад, навіть 2013-2014 рік, Майдан, ми можемо одразу згадати всі ці наративи про «печеньки», чи про те, що там «всі, хто приходять туди, вони приходять за гроші».
Тобто це дуже довга історія насправді. Будь то такі яскраві приклади того, які використовувалися для того, щоб спотворити образ людей, які добровільно готові виходити на вулиці, приносити їжу, допомагати. Те, що, напевно, не дуже зрозуміле росіянам, от і тому вони намагаються будь-яким чином це дискредитувати.
Звісно, з вторгненням, власне, з 2014 року це все тільки зростало. Ми фіксували фейки про волонтерів і до повномасштабного вторгнення, звісно, тому що чимало людей волонтерили увесь цей час, і росіяни теж намагалися поширювати ці наративи про те, що «будь-які донати, будь-яка допомога, вона, насправді, крадеться, ніхто нікому не допомагає», або «якщо волонтери кудись приїжджають, вони, насправді, не допомагають, а обкрадають людей», «не вивозять».
Звісно, після вторгнення, коли масштаб війни абсолютно змінився і волонтерський рух активно зріс, цього всього стало набагато більше, і ми тут вже бачимо таку систематичну інформаційну кампанію проти волонтерського руху, проти окремих відомих волонтерів.
Можна, насправді, цілі наукові роботи писати тільки по дискредитації Притули, Стерненка, великих фондів. Тому що для них це теж вороги, тому що вони роблять велику роботу, і тут вони активно працюють і проти персоналій, і проти цих фондів, і загалом, щоб нав’язати оцей образ, що будь-які волонтери, які представляють Україну, «вони не є, насправді, волонтерами, і вони не допомагають жодним чином, і донатити в жодному разі не треба, тому що всю вашу допомогу вкрадуть, тому немає сенсу абсолютно допомагати».
Альона Нестеренко: І найсумніше, що я знаю особисто українців, які ведуться на ці всі наративи… А до яких методів зараз вдається ворог, щоб дискредитувати як волонтерський рух, так і окремих волонтерів? І чи стали вони якось діяти активніше? Можливо, у цих дискредитаторів є певні прізвища, імена, хто цим займається, на яких майданчиках.
Олена Чуранова: Звісно, щодо майданчиків, тут ми знову ж таки будемо згадувати той самий Телеграм, де найчастіше це все з’являється. І найпоширеніші методи — це використання людей, які або проживають на тимчасово окупованих територіях, або взагалі є росіянами.
Тобто тут потрібна верифікація, але загалом береться людина і записується інтерв’ю, її начебто «свідчення», без жодних якихось доказів, відео-, фотофіксацій.
Просто якась людина на камеру, російську камеру, розказує, що нібито «приходили волонтери», наприклад, начебто там «міжнародні організації всіх гарбували, вбивали цивільних». Тобто просто розказують люди на камеру, що «приходять волонтери і просто обкрадають будинки, забирають їжу, забирають гроші», тощо. І все це, звісно, без жодних якихось доказів, просто якісь слова.
Але це розноситься як телеграм-каналами, так і підхоплюється потім традиційними медіа, і поширюється вже як окремі великі матеріали. У Росії є матеріали, що в Україні «волонтер — це дуже прибуткова професія».
І тут, я думаю, волонтери, які активно займаються цим, зараз посміються, наскільки це «прибуткова діяльність є». І там просто цілі теорії змов про те, як люди «спеціально йдуть займатися цією діяльністю, щоб заробити собі великі статки і заробляти великі гроші за рахунок довірливих своїх громадян».
«Ми є громадською організацією «Українські мурахи», які заснувалися в перший день повномасштабного вторгнення. Ми почали гасити ту «велику пожежу» і той великий біль, який прийшов у на нашу країну. І до сих пір нон-стоп, сім днів на тиждень, без вихідних і відпусток, ми цим займаємось.
Ми будуємо саме інституційну громадську організацію, у якій залучено дуже багато людей, велика кількість із різних сфер, із різних напрямів. Є цивільний напрям, у який ми вміщаємо декілька проєктів. Перший проєкт — це для внутрішньо переміщених осіб.
У нас є прихистки, які приймають жінок, дітей на Західній Україні. Через ці прихистки пройшли вже тисячі людей. Здебільшого, це люди, які втратили домівку або будинки в окупації.
Це прекрасні умови біля гір, це нетиповий прихисток. Це дуже зручні, гарні умови з харчуванням, безкоштовним житлом, можливістю влаштуватися на роботу, можливістю адаптуватися, можливістю дітей влаштувати в дитсадки, школи, університети.
Тобто для нас це таке велике комплексне рішення. І для нас важливо, щоб ті люди, які втратили все, могли продовжувати рухатися далі, соціалізуватися, адаптуватися і повноцінно перебудувати своє життя. Тому що, я думаю, що в нашій державі трішки складно опікуватися усіма.
І дійсно, для нас ми не є супервеликими, але ми на своєму місці робимо це максимально якісно. І в нас є такий підхід, що ми піклуємося так, як про себе. Як би ми хотіли, щоб піклувалися про нашу умовну бабусю, чи маму, чи сестру, яка потрапила в такі самі умови.
Також у цивільних напрямках у нас є віднова і реабілітація, це ми так називаємо. Це такі невеликі кемпи тижневі, які ми робимо для сімей загиблих воїнів, для жінок і дітей, для ветеранів — інклюзійних та ветеранів після полону та для їхніх сімей. Також у нас є новий проєкт, ми робимо разом зі Службою військових капеланів України, новий проєкт з відновлення і підтримки капеланів».
«У нас є така місія — підтримувати тих, хто підтримує інших. Кожна громадська організація має подавати щомісяця до 15-го числа, здається, якщо я нічого не плутаю, звіт в податкову, звіт про отримання гуманітарної чи іншої допомоги, є щорічні звіти, які декларують роботу громадської організації, у яких вказані всі рахунки, всі матеріальні і нематеріальні цінності, які вони отримали, що вони зробили з цими грошима, скільки в них на балансі залишилося, і це досить прозоро. І дійсно потрібно перевіряти це все.
Особисто для мене, коли ми починаємо співпрацю з тим чи іншим волонтером, наприклад, або громадською організацією, є важливим показником їхня якась публічна діяльність. Чи є в них соцмережі? Наскільки вони наповнені? Чи є в них якісь звіти? Чи умовно, не знаю, відеошортси чи фото, де вони показують свою діяльність. Якщо вони підтримують військо, то в них має бути обов’язково якась публічна історія із тим, що вони щось передали, щось закупили, кудись поїхали, якесь відео про поїздку чи про передачу цього майна.
Якщо це якісь цивільні проєкти, то 100% мають бути якісь, якщо ми говоримо, наприклад, про прихистки чи про кемпи для ветеранів, для бувших у полоні. Зазвичай є якісь елементарні речі, де видно кількість людей, яка перебуває там, що вони отримали, якісь відгуки мають бути від цих бенефіціарів, які отримали цю допомогу. Тобто, звичайно, можна це все подивитися, відзвітувати.
Я думаю, що адекватна громадська організація, вона зазвичай має відповідати на запитання, якщо є в публічному просторі звертання, там, покажіть, розкажіть, надайте якийсь звіт. На сайті обов’язково мають бути звіти за попередні роки. Вони не завжди встигаються робитися рік в рік і досить швидко, але здебільшого нормальна інституція має будувати свою прозорість таким чином, щоб у неї завжди було посилання на її звіти публічні і внутрішні».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!