Шеврон з тризубом на формі українського/Ілюстративне фото військового
Альона Нестеренко: Що поширюють росіяни для дискредитації українських військових? Це якісь неоковирні фейки чи маніпуляції більш тонкі, на кшталт того, що «прилітає туди, де поруч є ЗСУ» або «внаслідок удару українською ракетою щось там зруйноване?».
Олена Чуранова: Поширюють, звісно, і те, і те. І відверті фейки, і дуже багато різноманітних маніпуляцій, які засновані на якійсь такій інформації, яку складно перевірити, тому що ми розуміємо, що під час війни загалом не усе можна верифікувати. Тому найголовніше, це те, що цієї всієї інформації дуже-дуже багато різноманітно вкидується через телеграм-канали, через різні коментарі. Росіяни записують людей на територіях, які вже окупували, і одразу використовують мешканців, щоб вони розповідали про так звані «свідчення звєрств ВСУ», тому цього контенту дуже багато.
От з останнього, що ми дивилися, і якщо дивитися про тимчасово окуповані території, про прифронтові території, то акцент іде, звісно, на різні «теракти, які влаштовує ЗСУ», і, звісно, це все «стосується мирного населення, дітей». І ось нещодавно поширювалася інформація, що у Васильківці Запорізької області начебто на дитячому майданчику «знайшли пристрій вибуховий», і таким чином «українські військові хотіли влаштувати теракт саме на дитячому майданчику».
Ну і, звісно, Росія сказала, що вони «знайшли цей пристрій, знешкодили, попередили страшний злочин», але розкатали всю цю історію так, що начебто «це ще один приклад», що «саме українські військові не шкодують місцевих», «не шкодують саме дітей в першу чергу» — на дітей активна увага.
Або це різні такі вкиди, на жаль, це не можна назвати вкиди, це різні трагічні історії, тому що ми знаємо, що відбувається на тимчасово окупованих територіях, як люди там повністю позбавлені прав, ну і взагалі знаходяться у дуже жорстких складних умовах виживання.
Це якщо ми скаржимося на відсутність опалення, електрики, то це те саме в ще більш складних умовах, тобі ніхто не може допомогти, в тебе немає доступу до ліків, до нормальної їжі тощо, і тебе ще обстрілюють дронами. І ось власне вони ці всі випадки, коли місцевих вбивають дронами прицільно, і ми знаємо, що саме цим займається російська армія, вони це все представляють, що начебто це «роблять українці» і показують, як люди їхали кудись, везли хліб, і цю машину було розстріляно з дрону.
Хоча ми розуміємо, що там жодного доказу, що це було зроблено ЗСУ, немає, що це повністю окупована територія.
Альона Нестеренко: І мені тут одразу пригадуються численні ютюб-канали, — ми тут телеграм здебільшого обговорюємо, — але я бачила і на ютюбі, що мене здивувало, що якщо мова йде про таких махрових кремлівських пропагандистів, на кшталт Соловйова-Кисельова, то періодично їхні канали, відео з ютюбу видаляються.
Вони потім, звісно, мігрують, копіюються, але вони баняться ютюбом. Водночас, оці канали квазі-республік, проросійських, де-факто, бойовиків, вони чомусь не баняться, і там так само ти можеш побачити в заголовку, що от вам відео «звірств Збройних Сил України», при тому, що там жодних доказів немає, але от все складається із таких маніпулятивних заголовків, коли ти просто дивишся якусь страшну жахливу картинку. І що мене особисто нереально дивує, що це не баниться ютюбом, хоча напряму порушує правила спільноти, певні тіла показуються, останки і так далі.
І от це також той момент, на чому, як на мене, ми маємо акцентувати в нашій програмі, і, можливо, нас почують можновладці, що все-таки ми потребуємо свого офісу соцмереж, зокрема, ютюбу в Україні.
Олена Чуранова: Ну, у нас же ж, власне, ютюб — це гугл, і у нас є представники гугла, і, насправді, робота з ютюбом тут ведеться. І ти ж сама кажеш, що канали блокуються, тобто, все ж таки, саме там якась чистка відбувається, на відміну від телеграму. Телеграм взагалі ніяк не реагує ні на що.
Ну, звісно, були декілька випадків, коли декілька телеграм-каналів, вони все ж таки закрили, і українці, ми не можемо відкрити їх, побачити, що там за контент.
Але, в цілому, це просто «крапля у морі», і в ютюбі дійсно проводиться ця робота. Просто це досить, ну, ми розуміємо, кількість контенту на ютюбі, вона нереальна, кількість цих блогів, які відкриваються. І треба, щоб ютюб зі свого боку заблокував цілий канал, треба зібрати певну доказову базу, пояснити, в чому саме відбуваються оці всі порушення.
Тому ця робота проводиться, але ми розуміємо, що це така боротьба Давида з Голіафом. Треба все ж таки також поруч із тим проводити інформаційну кампанію і вчити людей, як розрізняти, що варто дивитися, що не варто дивитися, підписуватися, поширювати і так далі. Тобто це така комплексна робота.
Альона Нестеренко: Але мене ще цікавить в контексті теми, а чи бачила ти в українських медіа приклади, коли українських військових стигматизують як групу?
Олена Чуранова: Звісно, бачила неодноразово, і ми також, наприклад, в нашій Школі журналістики на курсі з етики теж говорили про те, як у нас медіа люблять кликбейт і робити все для того. Кликбейт — це сенсаційність, коли роблять все, щоб ви перейшли за лінком, клацнули, збільшили кількість переглядів.
І в даному випадку ми розуміємо, що перебуваємо у війні, будь-які новини про військових привертатимуть увагу, але, звісно, привертатимуть увагу також якісь неоднозначні випадки, — щось про конфлікти, те, що стосується, те, що завжди цікавить людей.
І тут, на жаль, медіа українські можуть грішити, коли вказують оцей статус людини, що вона є військовою, тоді, коли це, в принципі, немає значення. І я практично нещодавно побачила новину, що «через знеструмлення військовий у Києві прийшов пограти в ігри на комп’ютері у Макдональдс». Ну, а навіть якщо і так, то що? Чому тут акцентувати взагалі на цьому?
І це, порівняно з першим кейсом, дійсно серйозний випадок, тому що ми розуміємо, що злочини відбуваються кожного дня. Їх здійснюють абсолютно різні люди, які є колишніми, я не знаю, водіями автобусів або лікарями. Або нинішніми, теж нічого. Немає значення. Але коли ми акцентуємо на тому, що вбивство вчинив колишній військовий, ми, власне, працюємо на цю стигматизацію, на укріплення в суспільстві цього стереотипу, що військовий означає якусь небезпеку, що всі військові, наприклад, всі «обов’язково з ПТСР», хоча ми знаємо, що це абсолютно не так.
І, на жаль, тут треба все ж таки нагадувати, що якщо ми хочемо написати новину про військових, ми маємо розуміти, чи тут релевантно про це згадати, чи ні. Чи варто тут використовувати якісь узагальнення і використовувати саме такі заголовки.
Альона Нестеренко: Я ще нагадаю нашій аудиторії, що ми в одному з минулих випусків говорили про те, як росіяни прагнуть зірвати процес мобілізації в Україні і, зокрема, як вони для цього висвітлюють певні інциденти з ТЦК.
І, на жаль, це, мабуть, працює, тому що за результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг», влітку 2025 року 94% респондентів схвалювали діяльність Збройних Сил України, тоді, як діяльність ТЦК не схвалювали 68% опитаних, і для розуміння — схвалення ТЦК надали тільки 24% українців. Тобто, знов таки, зміщення понять, коли ТЦК виділяють як окрему групу якихось «злих людей», тоді, як в ТЦК працюють військові.
І одна з проблем, на якій також акцентують самі українські військові, внаслідок оцієї пропаганди російської, що місцеві часто або подукуди не бажають здавати квартири захисникам через певні страхи, зумовлені пропагандою.
Є, звісно, норма закону, якою можна було би оперувати військовим, але ми розуміємо, що тут так чи інакше мова йде про примус. Чи можна якимось чином попрацювати з місцевими, з їхньою свідомістю, щоб для них українські військові асоціювалися дійсно з захистом, а не з ризиками?
«Закон про правовий режим воєнного стану говорить про те, що фактично в Україні є певна недопрацьована норма квартирної повинності. Що ми тут маємо на увазі? Безпосередньо органи влади місцевого самоврядування на місцях, особливо прифронтових громадах, повинні надавати сприяння військовослужбовцям, розміщенню, всьому іншому.
Тут постає основне питання, чому воно недопрацьовано. Що, наприклад, людина їде з прифронтової території, будинок її залишається.
Формально ця людина залишається власником. Випадки бувають різні. Не можна сказати про те, що всім військовослужбовцям за великі гроші здають в оренду житло. Дуже багато випадків, нереальна кількість, що навіть за комуналку не беруть грошей з військових. І досить в гарних умовах, насправді.
Треба вносити в законодавство зміни. Це перший момент. А друге — налагодити механізм у прифронтових громадах передачі житла військовими.
Досить часто ми розуміємо, навіть в тому ж Бахмуті вже доходила лінія до оборони, але військовим здавали житло. Хоча в майбутньому це житло просто було зруйноване. Тому оце тимчасове забезпечення військ, скажімо так, повинен бути механізм, розроблений на рівні держави.
І він повинен ідеально і практично бути розроблений. Тобто, як бачу це я і частина юристів. Наприклад, проводиться інвентаризація при фронтовій громаді. Хто із людей виїхав, хто проживає. Бо у нас, скажімо так, це питання не тільки по військових, воно і по переселенцях виникає. У нас багато покинутих будинків.
Власники там не зрозуміло, де взагалі знаходяться. Але механізму, яким чином та ж військова адміністрація може відкрити двері покинутого будинку, як визначити, що він дійсно покинутий, ще немає. Тобто, в нас така дилема досить часто буває.
Там покинутий будинок, в нього заселяються військові і приходить поліція їх виганяти через те, що вони неправомірно зайшли в будинок якоїсь людини. Такі випадки є. У першу чергу, це повинен бути складений фонд інвентаризації майна. Безпосередньо на рівні військових адміністрацій.
Цим не повинні займатися військові частини. Це перший момент. Тобто, інвентаризація майна на рівні громади. Тобто, по кожному будинку повинна бути інвентаризація. Хто власник, де цей власник знаходиться. Може виїхав, може помер, може це майно вже покинуте давно.
Другий: створити механізм заселення військових. Тобто, яким чином без власника укладати договір аренди. Тобто, в нас досить сире законодавство. Це перша проблема. Друга проблема по рієлторах, якщо вони там діють, як-то кажуть, недобросовісно, але фактично це ринок все одно.
Не тільки ж військові орендують у Крематорську житло. Давайте будемо про реалії говорити, — багато і цивільних. І не прописується, що військовим за таку-то суму здамо, цивільним — за таку-то. Власник ставить свою ціну на житло. У нас є випадки, коли власники здають кімнати в Краматорську, наприклад. Тобто, він живе, дві кімнати здає.
Як можна заборонити здавати? Неможливо. І сам встановлює якусь ціну. І тут досить важко говорити про ціну рієлтерів або власників.
Чому військові звертаються до рієлтерів? Тому що у рієлтера є та база власників, яка є у держави. Ну, повинна бути точніше. Тобто, чому я говорю, що інвентаризацію повинні провести військові адміністрації? Бо на даний час незрозуміло по майну ситуація.
І тому, оскільки військові приїжджають, наприклад, для розміщення, звертаються до голови громади, а він розводить руками, каже, я не знаю, куди вас заселяти. Вони починають шукати через рієлтерів, через знайомих знайомих, через об’яви, через оголошення. Вони намагаються шукати ці місця.
Ну, і найпростіше, звичайно, у рієлтера, який займається у цьому населеному пункті, у нього є база. Та, яку повинна створити держава. Тому тут питання до держави, до військових адміністрацій теж, хоча з моральної сторони, звичайно, питання до рієлтерів.
Але що саме рієлтер порушує? Тобто він пропонує свої послуги. І бувають навіть випадки, коли, наприклад, власник поїхав кудись вже давно, передав ключі якійсь знайомий, сказав, що, ну, приглядай за будинком. А ця знайома, не маючи жодних, взагалі, документів, здає цю квартиру військовим за великі гроші, намагаючись заробити.
Якщо б був механізм, що власник міг написати, наприклад, в військову адміністрацію, розуміючи, коли при фронтовій громаді знаходиться житло, що його ризик втрати досить великий. Він би міг написати про те, що і укласти договір, а в свою чергу вже військова адміністрація контролювала, щоб там оплачувалася комуналка, щоб там не накрутив хтось по лічильнику сотні тисяч гривень по електроенергії, а прийде рахунок власнику, який потім задасть питання. Тобто, в нас немає механізму чіткого, по якому, якщо, наприклад, укладений договір, то власник на цей період звільняється від оплати комунальних послуг.
У нас є інше в законодавстві, що власник спочатку повинен заплатити за електроенергію для тих, кого він заселив, а далі йому умовна квартирна експлуатаційна служба військової частини компенсує. Ну, власник не завжди готовий на такі умови. Я думаю, що було б правильно якісь там мораторії робити, механізм договорів оренди, в яких прописана ця умова, і погоджена з тим же обленерго».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!