«Дивлячись в очі смерті, неможливо брехати» — Олексій Кириченко (Лис)

У 2014 році Олексій Кириченко із Харкова пішов на війну добровольцем. Був розвідником, обороняв Савур-Могилу. Саме при виході з оточення Олексій потрапив у полон неподалік від Старобешевого. Після цього його тримали у Комсомольську, а потім у Донецьку, у «славнозвісній» будівлі СБУ. Там він перебував понад рік. У серпні 2016 року Олексія із іншими полоненими перевели до Макіївської виправної колонії.

Підприємець у 2014 році входив у самооборону Харківського Майдану, а після окупації Криму та початку війни вирішив іти на війну, не маючи військового досвіду. У серпні 2014 року після короткого навчання і декількох днів у Горловці добровольці поїхали на Савур-Могилу, де одразу почали відбивати атаки та були під постійним вогнем росіян. Тримались, поки була вода, в глухому оточенні.

23 серпня Олексій з декількома товаришами вирішили відходити, сподіваючись на обіцяну допомогу. 5 днів вони йшли без їжі та теплого одягу. Група потрапила в засідку, проте Олексій зміг втекти і декілька днів передавав командуванню дані про розташування супротивника. Олексію порадили сховати зброю, добиратись самостійно, скориставшись, за можливістю, автівкою «швидкої». 7 днів Олексій Кириченко йшов без їжі, а коли залишився без сил, вийшов на трасу та попросив цивільного підвезти. Проте водій завіз його на блокпост, де Олексія затримали і відвезли у Старобешеве. Майже одразу Олексій потрапив на «очі» російських телекамер: полонений відверто казав про наступ росіян, ламаючи тези пропагандистів про «громадянську війну».

«Дивлячись в очі смерті, неможливо брехати», — згадує Олексій свою небезпечну відвертість. Загалом за часи полону Олексій змінив 10 місць перебування. Пробув два місяці у підвалі «МГ ДНР» у Комсомольську, а потім його перевезли у будівлю СБУ у Донецьку, де Олексій пробув більше року. І хоча деяких товаришів Кириченка звільнили, він у списки на обмін не потрапляв. Потім його перевели до Макіївської виправної колонії. БУ полоні Олексій Кириченко пробув більше трьох років.

«Дикий холод був у камерах. Половину теплих речей я віддав хлопцям, які були в літньому одязі. Ми присідали і віджимались, тому що просто так лягти в холодну постіль було неможливо, натягували на себе все, що можна, зшивали мішки поліпропіленові і спали в них. А найважче було те, що не давали спілкуватись із рідними. Ми якось оголосили голодування, щоб дали таку змогу, проте нас сильно побили», — згадує Олексій.

Якось у полоні у руки Олексія потрапила книга адмірала Джеймса Стокдейла, який під час війну у В’єтнамі провів у полоні 8 років.

«Уявіть моє ставлення, коли я у полоні читаю таку книгу… Стокдейл каже, що полоненому треба вміти поєднувати протилежні речі: не втрачати надії на звільнення і не призначати собі дату звільнення. Це допомогло мені не здаватись. Крім того, мені допомагала медитація, молитва, а пізніше, коли з’явилась можливість, вивчення духовної літератури. Бо в умовах вимушеної сенсорної депривації виникає гіперчутливість до своїх внутрішніх станів, є можливість зазирнути в себе, повивчати себе. Для мене це дуже цінний досвід», — каже Олексій Кириченко.

Щоб підтримати друзів, які почали втрачати надію на обмін, Олексій робив і саморобну жартівливу «газету» під назвою «Тюремний укроп». Перший «випуск» навіть зміг переслати матері, яка його зберегла, а потім подарував його Петру Порошенку.

Більше 11 разів Олексію говорили, що можуть обміняти, але він залишався у полоні. Отже до останнього вирішив на сподіватись на добрі новини.

Вийти з неволі Олексій зміг лише у грудні 2017 року, під час «обміну».

«Моя адаптація триває досі.  Я не вважаю, що вже соціалізувався. Думаю, що це буде відбуватись поступово. У мене досі є певні проблеми зі здоров’ям. Хоча, коли я вийшов з колонії, я думав, що зі мною все гаразд. Зараз я працюю з психологами. І навіть сам вчусь на психотерапевта. Перебуваючи в полоні, я зрозумів, що це моє. У психології є термін «посттравматичне зростання»: якщо людина не тікає від свого болю, приймає, чесно проживає, цей травматичний досвід робить людину сильнішою», — впевнений Олексій Кириченко.

Повну версію розмови слухайте у доданому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS