«Росіяни, попри свої обіцянки, не збирались нас відпускати» — Максим «Богун» Авраменко
Максим Авраменко з позивним «Богун» спочатку був добровольцем батальйону «Донбас», звільняв Попасну та Лисичанськ. Потрапив у полон під час боїв за Іловайськ. Там він провів 119 днів. У полоні йому прострелили обидві ноги через те, що він відмовився витерти ноги об український прапор.
Максим Авраменко. Фото фонду "Повернись живим". Коллаж: Анна Колеснікова
Після полону Максим Авраменко служив у 79-й штурмовій десантній бригаді.
На початку війни Максим Авраменко закінчив Національний авіаційний університет за фахом «комп’ютерні системи», працював за спеціальністю, але мріяв стати актором. Проте після окупації Криму вирішив іти на фронт.
У Нацгвардії його документи не приймали, тому він пішов добровольцем у батальйон «Донбас». Саме з «Донбасом» Максим пройшов весь 2014 рік, Попасну, Лисичанськ, Іловайськ.
«Я ішов на війну за покликом серця, я не втікав від якихось проблем. Я знав, що хочу захищати свою батьківщину. В Іловайську були постійні обстріли, постійні штурми, проте найважчим було, коли ти втрачав своїх побратимів. Але ми утримували Іловайськ до останнього, до команди на вихід. Якщо б не було команди, ми б залишались», – каже Максим.
У полон Максим Авраменко, як і інші сотні бійців, потрапив при виході з оточення.
«Врешті решт росіянам набридли перемовини. Вони підвели війська і почали нас розстрілювати із танків… Нікого росіяни, попри свої обіцянки, не збирались відпускати. Це була гарно організована засідка. Коли приїхали представники «Червоного хреста», наших поранених ми віддали. А нас відвели на поле біля Старобешевого, де був пункт розміщення полонених. Спочатку ми думали, що нас розстріляють на місці. Офіційних українських військових кудись відвезли, а ми залишилися», — згадує Максим.
Добровольців привезли у підвал будівлі СБУ, забрали речі, провели через «коридор ганьби», сильно побили.
«До представників будь-яких добровольчих батальйонів ставилися дуже жорстоко», — каже Максим. Майже всі речі у полонених забрали, проте томик «Кобзарика» , який Максим взяв в Іловайській школі, зберігся.
Полонені хлопці іноді вночі читали вірші з нього. На український прапор змушували наступати, а тим, хто відмовлявся, прострілювали ноги травматичною зброєю.
«Для мене це не просто символи, це моя душа, культура, історія мого народу, це те, через що я пішов воювати: той же прапор, той же «Кобзарик», той же гімн України, який ми тихо-тихо співали кожен вечір перед відбоєм, та ж хвилина мовчання кожен вечір, коли ми поминали наших загиблих побратимів», — згадує Максим Авраменко. Після полону Максим вирішив, що його історія з війною не завершена та повернувся служити, у 79-у штурмову десантну бригаду.
У 2019 році Максим повернувся в цивільне життя.
«Я багато навчаюсь. Я хочу далі прогресувати і розвиватись. Я хочу зробити більше для себе і країни. Я знаю, що можу повернутись у військо у будь-який момент. Але зараз хочу реалізуватись і в професії і довести, що ветерани можуть бути чудовими професіоналами… Ніхто не зрозуміє тебе так, як побратими. Тому кращою терапією вважаю для себе зустрічі з ними. Головне — зберегти наше бойове братерство, не дивлячись на все, що відбувається. Ми об’єднані однією ідеєю: це захист України», — впевнений Максим Авраменко.
Повну версію розмови слухайте у доданому аудіофайлі
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
