700 днів полону: історія в'язня сумління Ігоря Козловського

«Моє серце зараз співає пісню. Воно співає пісню любові. Любові до народу України. Ми перейшли через страждання, через катування, через біль, через хвороби, моральний і психологічний тиск, але ж ми постійно відчували любов нашого народу», – скаже Ігор Козловський у свої перші хвилини повернення з полону у грудні 2017 року.

Тоді у переддень Нового року Україна зустріла 73-трьох бранців Кремля — це був наймасштабніший від початку війни обмін полоненими. У підвалах, тюрмах, колоніях і катівнях бойовиків всесвітньовідомий науковець Ігор Козловський чекав цього дня майже 2 роки. Від 27 січня 2016 року, коли до його квартири у Донецьку увійшли «вони».

«У січні 2016 року мене заарештували й кинули в підвали. Були підвали, були камери з карними злочинцями, камери з ополченцями, камери смертників, камери одиначки, колонія… Практично два роки я був в полоні.

Спочатку, коли мене катували з мішком на голові, я був в підвалах, там зачитували цілий перелік доносів. У них було написано, що я — людина, небезпечна для так званої молодої республіки, що я підтримав Майдан, що я один з організаторів «Молитовного марафону» на Донеччині, який стояв ще й до серпня 2014 в центрі міста (Міжконфесійний молитовний марафон «За мир та Україну» — ред.), що я підготував велику кількість учнів, які зайняли проукраїнську позицію».

Серед таких людей ще один бранець бойовиків, донецький журналіст Станіслав Асєєв, звільнений із полону наприкінці минулого року. Він учень Ігоря Козловського. У так званій «ДНР» Асєєва засудили до 15 років колонії, закидали шпигунство та екстремістську діяльність. До слова, подібні статті бойовики «шили» і вченому Ігорю Козловському.

«Почалися пошуки тероризму, намагалися приписати шпигунство. Потім під час катування вони дали в руки дві гранати і сказали, що це вони начебто знайшли у мене вдома. Якщо я з мішком на голові і мені дали їх в руки, то є вже відбитки, а відповідно є за що зачепитися».

Ганна Шкряда: Як так сталося, що Ви залишилися під час окупації у Донецьку?

Ігор Козловський: Я залишався за необхідністю. У мене старший син, якому зараз 40 років, зі зламаним хребтом лежить з 1998 року, в нього ще й синдром Дауна. Це якраз не дозволяло мені одразу його вивезти, тому що бойові дії, перетин кордону, потрібна була спеціальна автівка і ліжко функціональне. Я збирався це зробити, але не встиг.

Після періоду у підвалах і катувань був військовий трибунал «ДНР». І вирок — два роки та 8 місяців за ґратами. Перелік того, що інкримінували відомому релігієзнавцю Ігорю Козловському був довгим. Щоправда, більшість обвинувачень про «вірне Україні серце» лише зміцнювали дух, каже Козловський.

«Їх дратувало, що є люди, тут на Донеччині, які не поділяють їхні позиції і ці люди — авторитетні. Певним чином вирок фактично руйнує цю пропагандистську систему, де вони намагалися сказати, що це все народне повстання. Хоч всі розуміли, всі бачили, що усе інспіроване саме з боку Росії».

Ігор Козловський не раз наголошував: там у полоні бойовики відбирали у бранців не тільки свободу. Першим, що хотіли зламати, була гідність. Її ув’язнений науковець беріг найбільше. Зізнається: коли зрозумів, що не боїться померти, став нездоланним.

«Коли мене знов повернули до камери, після перших катувань, зняли мішок з голови, я стояв закривавлений, це був момент розуміння того, що я тут, можливо, назавжди. Перша думка: «Ти не боїшся померти, ти вже пройшов ту межу, а з іншого боку, повинен жити, тому що ти — боржник любові». Я так це називаю для себе. Ти любиш. Ти любиш рідних, друзів, країну. Головне, що тебе люблять, а якщо тебе люблять, то ти боржник».

«Ігор Анатолійович, ми Вас дуже любимо і чекаємо!» — звернення колег з Інституту філософії імені Сковороди під час того, як Ігор Козловський перебував у полоні.

«Мій вчитель, Ігор Анатолійович Козловський, зараз перебуває у полоні. Де б ми не були, у будь-якій точці світу, ми завжди пам’ятаємо про нього і бажаємо якнайшвидшого повернення до нас» — учениця Ігоря Козловського Ірина Горбильова.

Таких звернень назбиралось на масштабний флешмоб «Звільніть Козловського». Письменники, співаки та навіть політики з інших держав долучилися до нього. Відомо, що чеський президент Мілош Земан мав розмову із Путіним, у якій закликав звільнити вченого-релігієзнавця. Ще писав листа Захарченку із тим самим проханням. У листі зокрема наголошував: «Козловський є автором пів сотні книжок. Якби я написав стільки, то точно не мав би часу на шпигунство». Про те, що світом проходять акції із вимогою звільнити Ігоря Козловського, науковець дізнався від сусідів за ґратами.

«Мої близькі, мої рідні ніколи не полишали мене. Перебуваючи в СІЗО, навіть там, де ми були ізольовані в камерах смертників, вони передавали все: їжу, одяг, книги, якщо була така можливість.
Через систему в’язниці, через систему карних злочинів мені передавали інформацію, що там за моє звільнення стають люди у різних флешмобах. Як мої друзі, так і люди які мене поважають, яких теж і добре знаю, або і взагалі не знав. Письменники, музиканти: Вакарчук, Джамала, Жадан».

«Ігор Козловський і десятки громадян України є не просто в’язнями, вони є заручниками. Вони є заручниками нашої з вами свободи, нашої з вами незалежності. Вони сидять за нас з вами й дуже важливо про них сьогодні говорити» — наголосив письменник Сергій Жадан під час столичної акції з вимогою звільнення з полону Козловського та решти українців-заручників Кремля.

Тим часом у колонії «ДНР» історик-релігієзнавець здобув повагу серед так званих «авторитетів». Вони почали називати його «професором», забороняли лаятися у його присутності та приходили за порадою, згадує Ігор Козловський.

«Я для них — людина екзотична. Люди, які перебувають там, дивляться на ту чи іншу людину з певним скануванням. Я підкреслював їм, що я не маю стосунку до їхньої системи. Я — політв’язень. Вони ніколи не бачили професора в житті, їм було цікаво. Потім в них це викликало повагу і бажання радитись. Радитись навіть з психологічних моментів, які є проблемою для людей, які роками живуть в неволі».

Натомість для релігієзнавця Ігоря Козловського розуміння того, що навіть тут, у колонії, хтось відчуває потребу в ньому і його знаннях стало важливим відкриттям. Дедалі частіше він ставив собі запитання: «Навіщо це сталось із ним? Яка його місія?».

«У чому твоя невипадковість? У чому твоя місія на цій планеті? Що ти повинен сказати людству?».

Напередодні обміну стало зрозуміло, що щось готується. Його попросили підписати папірець, мовляв, жодних претензій до тих, хто тримав його в заручниках він не має. Наступного дня, 30 грудня 2017 року, він же був поруч із рідними.

«Той життєвий етап, який був до полону, у минулому. Там залишилися речі, майно, практично моя історія. Другий етап — це вже сам полон. Вже після полону я опинився в новій ситуації. Треба починати все спочатку. Мої друзі з Інституту філософії Сковороди взяли мене старшим науковим співробітником. Тепер я працюю в Інституті філософії».

Зізнається, що полон додав ще більше сенсів до життя. Хоча навіть у катівні бойовиків, каже вчений, він не існував, а таки жив. У цьому йому допомагали, серед іншого, практики, якими володіє. Так, вчений зі світовим ім’ям Ігор Козловський, до прикладу, має третій дан із карате-до.

«Не тільки карате-до, а і в’єт во дао, кхі-конг, інші системи і практики йоги. Вони допомагають тобі у різних екстремальних умовах не просто виживати, а й жити».

Ігор Козловський, окрім того, що є істориком, вченим, викладачем громадським діячем та релігієзнавцем, також генерал українського козацтва. Пошуки у власному родоводі завершилися глобальним проєктом — першою козацькою організацією, яку заснували з однодумцями на Донеччині ще наприкінці 80-х років.

«У своїх пошуках я дійшов практично до XVI століття — початку XVII. Я знаю, що в моїх гілках є представники козацтва. Вони були у різні часи і звичайними козаками, і козацькою старшиною. Це були не тільки пошуки свого коріння, але й відродження історичної пам’яті».

Її науковець називає однією з основ національної безпеки. Зізнається: дорога України додому, на окуповані території Донеччини та Луганщини, дуже довга і не проста. Утім, крім віри у повернення, головне діяти.

«Треба підходити комплексно. Так званий юридичний вимір — перехідне правосуддя, закони про колаборантів, військових злочинців і тих же колишніх полонених, їх статус. Гуманітарний вимір полягає в тому, що нам треба деокупувати свідомість людей і працювати з інформаційним простором. Є військовий вимір — тотальне роззброєння і тотальне розмінування. Зараз це найбільш замінована територія у світі, ми повинні це здолати. Ми не тільки віримо, ми повинні над цим працювати!».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS