Батько тридцяти восьми: історія пастора Геннадія Мохненка з Маріуполя
Він — батько 38 сердець. В пастора троє біологічних та 35 усиновлених дітей. Геннадій Мохненко — пастор із прифронтового Маріуполя, якого знають навіть в Голлівуді.
«Ми зараз почали оформлення документів тридцять п’ятої дитини на усиновлення. От він прямо зараз тут поруч стрибає і бавиться із баскетбольним м’ячем. В мене за ці роки 35 усиновлених дітей і троє — біологічних. Зараз у мене тут дев’ятеро, шість із них менших і троє дорослих».
За останніми даними, усміхається пастор Геннадій Мохненко, на ранок 12 листопада — в нього 26 онуків від усиновлених дітей. Мохненко — засновник одного з найбільших на пострадянському просторі реабілітаційних центрів для маленьких безпритульних — «Республіка Пілігрим». Виник він у буремні 90-ті та за кілька десятиліть став прихистком для тисяч дітей.
«Я був священиком вже кілька років на той момент і так вийшло, що ми придбали будівлю у центрі міста — за 500 метрів від одного з найбільш людних перехресть Маріуполя. Саме там на той момент мешкали десятки безпритульних дітей, вони там жили роками».
Діти, згадує пастор, мешкали у підвалах, під стріхами та на горищах. Зустрічі з ними були часті, як і думки про допомогу. Почали з найменшого — провізії. Парафіяни приносили продукти, що ставали щодня обідом для юних безхатченків Маріуполя.
«Ось там, як я почав із цим працювати — я побачив порізані вени дітей, коли у 10 років немає живого місця на венах: ні на руках, ні на шиї від тих уколів. Коли ми побачили й познайомились із ними, побачили ці обличчя, які гинуть від СНІДу, щоденного криміналу, насилля, ми почали годувати їх і спілкуватись. Одного разу вони прийшли до нас до будівлі, де ми планували храм, із запитанням: «А можна ми тут поживемо?». Звісно, відмовити ми не могли. Вони оселились просто на нашому будівництві церкви».
Перші десять, згодом декілька десятків, тоді сотні дітей — згадує Геннадій Мохненко. Так народжувалась «Республіка Пілігрим», яку її мешканці називають і досі державою колишніх безпритульних. Тут «звільнялись» від вулиць та залежностей тисячі — хтось із власної волі, а декого привчали до добробуту силоміць.
«Почали приймати їх, піклуватись, відкачувати їх від наркотиків, лікувати, возити по лікарнях, відновлювати документи, з’ясувати, хто це. Понад чотири тисячі дітей пройшли через центр за 20 з гаком років. На кожному людному перехресті мешкала стайка дітей. Старші втягували молодших, підсаджували на наркотики.
Я ніколи не забуду нашу останню зустріч із одним хлопцем. Я його вмовляв повернутись до нас у центр — він потім втік і знову коловся. Йому було 13 років. Я його знайшов у підвалі і дуже довго вмовляв. Він обіцяв, що завтра приїде, але це був останній раз, коли я його бачив живим. Після цієї історії на його похороні я себе корив, що не схопив його і не привів до нас силоміць. Тоді я пообіцяв собі, що я не веду перемовин із безпритульними дітьми».
«Мене не цікавить, чи ти хочеш йти до реабілітаційного центру. Ми почали просто забирати їх із вулиці, часто з криками «Допоможіть, мене на органи продадуть», скручували у баранячий ріг — мені це було неважко, я ж тричі Чемпіон Донбасу з боротьби, було так легше з ними фізично було вирішувати. Просто їх пакували у наші машини — сотні ночей ми провели на вулицях».
Діставали з теплотрас і підвалів, каналізаційних люків та горищ, усіх влаштовували по життю. Хтось повернувся до інтернату, багато — до сімей, дехто — залишився із «Пілігримом». Окрім рейдів Геннадій Мохненко також ініціює акцію проти наркоторговців та наркоторгівлі під назвою «Обридло». Вона почалась у Маріуполі, а завершилась під стінами українських урядовців.
Боротьба за життя і проти наркотиків і досі триває. Вихованці «Пілігриму» активно чинять опір тим, хто зацікавлений у «залежностях» інших. Буквально днями, розповідає пастор, «пілігримівці» допомогли правоохоронцям викрити ще одного наркодилера.
«Команда моя брала участь у конфіскації у наркодилера величезної суми грошей і наркотиків. Багато функцій у нас, доводиться працювати і у поліції. Вчора працював прибиральником у коронавірусному відділенні. Зайшов в одну із палат — там люди під кисневими масками і один мене впізнав. Каже — «Ви пастор Геннадій! Нічого собі, про вас же Голлівуд фільм зняв, а зараз ви прибираєте в мене під ліжком. Так що доводиться де бути Робінгудами, де прибиральниками, бути там, де потрібна допомога. У нас навіть є девіз: «Церква має бути у проблемі».
Геннадій Мохненко згадує — одні і справді називали його Робін Гудом, інші — сучасним Макаренком. «Педагогічну поему» прочитав багато разів, навіть написав свою — «Непедагогічну». Завжди прагнув допомогти дітям. Одного разу потрапивши до Африки і там знайшов підопічних.
«Я приїхав туди одного разу з моїм добрим другом, дуже досвідченим місіонером, який понад 40 років віддав Африці. Переночував я на звалищі. У тебе на очах помирають голодні діти — у мене, що називається, планка впала. Я пообіцяв, що буду робити, що можу, і там. За багато років, які я і мої друзі там працюють — це сотні врятованих життів. Це збудовані дитячі центри, притулки, усиновлені діти, відкриття шкіл. Про це знятий фільм «Russia Today» перед війною прямо — не до ночі будь згаданий путінський пропагандистський канал. Вони зняли два фільми про нашу роботу на екваторі. Тепер не знають, що з цим робити. Я ж бандерівець».
Геннадій Мохненко у 2014-му вивозив дітей та жінок із міста, в якому облаштувались ДНРівці та разом зі своїми синами під час російської агресії рушив копати окопи українським оборонцям. Згадує — на них тоді дивились як на божевільних.
«У найбільш критичний момент, коли ніхто не вірив, що місто може встояти, коли усі просто тікали із міста, я зі своїми старшими синами рушив на передову. З усього півмільйонного міста приїхало 70 людей. 40 з них це ми — мої сини та друзі. Я пам’ятаю, у перший день я давав багато інтерв’ю і усім повторював: «Я росіянин. Моя мама з-під Пітера, а тато з під Курську. Я священик, батько 32-х дітей, рию окопи від російських танків під Маріуполем у XXI столітті. Хтось, розбудіть мене — невже це правда?». На вечір це все пішло світом через телебачення і наступного дня приїхало допомагати набагато більше людей».
Вже за три дні після того почнуться обстріли і ці окопи врятують українських воїнів — згадує Геннадій Мохненко. Серед його синів теж є оборонці. Зізнається — дуже пишається їхніми вчинками та нагородами за захист країни. Окрему боротьбу «пілігримівці» ведуть на волонтерському фронті від перших днів і досі: допомагають і військовим, і мешканцям прифронтових територій.
«Я із моїми друзями — капелани. Із перших днів війни я капелан українського війська. Наш капеланський підрозділ на фронті усю війну. Ми відкрили кілька точок місіонерських прям в тих поселеннях, які на лінії фронту».
Водночас Геннадій Мохненко продовжує розбудову «Республіки Пілігрим» або держави колишніх безпритульних. Тут є свій уряд, міністри, президент та навіть валюта — «пілігривня». На 500-ці, до слова, зображений сам пастор.
«Я пам’ятаю, коли ми обрали перший уряд, то сталася одразу урядова криза, адже з’ясувалося, що безпритульний, який отримав портфель міністра фінансів зовсім не вміє рахувати.
Я мрію про те, аби в Україні закрились усі дитячі будинки. Мрію про те, щоби сироти обіймали тата-маму, адже навіть найкращий у світі дитячий будинок не в змозі замінити сім’ю».
Пастор Геннадій Мохненко власним прикладом популяризує усиновлення, просто зараз оформляє опіку над 35-тим дитячим серцем і агітує за світ без сиріт.
«Ми фанати усиновлення. Мотивуючи людей всиновлювати дітей, ми робимо іноді божевільні речі. В нашій колекції шість найвищих точок — гірських вершин, які ми підкорили із моїми синами. Серед них Ельбрус, легендарний Арарат, Кіліманджаро, Монблан. Ми об’їхали з моїми синами навколо світу на велосипедах».
Геннадій Мохненко зі своїми синами подолав 27 тисяч кілометрів із закликом усиновлення. Про їхню навколосвітню мандрівку та її ціль написали тисячі видань, а отже, каже пастор, у світ пішли тисячі стимулів для інших створити прийомну сім’ю.
«У моїй колекції близько півтори тисячі фотографій тих дітей, яких усиновили, наслідуючи наш приклад. Це те, що ми знаємо. Є історії людей, які побували у нас на заходах і потім створили будинки сімейного типу та ставали прикладом у своєму регіоні, стимулом за яким йшли інші люди. Я дуже тішуся, що наша історія усиновлення стимулює інших переступити через страх, стереотипи та забрати дітей у сім’ї».
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS