Історія Олеся Кромпляса — фотографа, учасника Революції Гідності та війни на Донбасі

«Я займаюсь воїнами АТО, які відбувають покарання. Це не буде проєкт про жалість, не буде про штампи. Це про те, щоб показати цих людей, які мають мужність визнати і понести покарання. При цьому вони залишаються людьми — тими людьми, які захищали».

У центрі уваги документаліста — завжди людина. Олесь Кромпляс зізнається: ніколи не знімає міста, місця чи пейзажі. Він завжди фіксує людину, а решта — лише фон. У новому проєкті, який присвячений оборонцям, що відбувають покарання, теж у центрі — людина.Мета — допомогти цій людині розпочати все наново.

«Це болюча тема. Вважаю, аби на ній не спекулювали вороги України, її варто підняти, щоб допомогти цим людям втретє почати нове життя після того, як вони вийдуть на волю. Вони завжди залишаться захисниками України. Ми об’їхали (з громадською організацією — ред.) три колонії в Чернігові, Черкасах і Лук’янівське СІЗО. Це жахливі місця. Мені вдалось поговорити з людьми, з якимось навіть подружитись, буду підтримувати цих людей морально. Ми вже відзняли матеріал, але поки у світі вірус доведеться почекати».

І поки «Промка» чекає на поїздку в Аргентину, проєкт про ув’язнених воїнів чекає на виставку, документаліст Олесь Кромпляс у вільні від основної роботи години подається до Київського військового шпиталю, бо там теж народжується проєкт.

«Цей проєкт був започаткований ще з тих років, коли я приходив відвідати хлопців, ми з ними подружились.Я приходив до них не один раз в цей госпіталь, просто знімав їхнє повсякденне лікування, процес одужання, якісь їхні душевні рани. Просто знімав повсякденні сценки, проводячи досить багато часу у них в палатах.

Зараз я продовжую знімати госпіталь. Слава Богу, трагічних випадків менше, але роботи хірургам ще дуже багато, проводяться операції. Ми чуємо, що одна-дві людини поранені, думаємо — добре, що живий. Це поранення не такі як в кіно — коротка акуратна дірочка, це великі рвані жахливі рани чи відірвані кінцівки, вибачте за такі подробиці. Це великі муки наших бійців, це великі старання і зусилля лікарів. Я не можу пройти осторонь, не висвітливши, не добившись того, щоби люди розділили цей біль, розділили мою безмежну повагу і вдячність до цих лікарів».

Уперше чи не вся Україна дізналась про фотографа Олеся Кромпляса під час Майдану. Він став не тільки активним учасником Революції Гідності, але й і її документалістом. Кілька кадрів, зроблених Олесем Кромплясом, згодом увійдуть до добірки п’ятдесяти кращих світлин Майдану. Каже: тоді зрозумів, його фотодійсність потрібна людям.

«Була виставка п’ятдесяти кращих робіт після Майдану. Здається, три чи чотири мої світлини потрапили. Підходили люди, голосували за фотографії, ставали навпроти моїх фотографій, розглядали щось… Після того я зрозумів, що це варто уваги, варто продовжувати».

Далі за Революцією Гідності він рушає до Криму, де потрапляє у полон самооборони. Три дні він бранець «зелених» чоловічків. Історія, як каже сам Олесь, відома, довга і нудна. Саме цей полон додав люті до рішення стати до лав добровольців тодішнього «Азову».

«Ми приїхали числа 12. На наступний день стався штурм Маріуполя, в якому мені довелося взяти участь. Потім, за що я дуже вдячний, було два місяці дуже фахової підготовки, тренування за участю добровольців, які до цього воювали в лавах іноземних підрозділів, вони ділились досвідом. Далі був Іловайськ і Донецький аеропорт. Ось там все було цікавіше».

Олесь Кромпляс твердить — не міг не податись до ДАПу. Це був час, коли «в живих» ще лишались обидва термінали — десь кінець жовтня 2014 року. Тоді завдяки волонтерській допомозі, яку привіз туди, Олесь зумів залишитися поруч з оборонцями Донецького летовища. До слова, світлин із ДАПу, каже фотограф, в нього вийшло не так вже й багато, хоча там провів цілу ротацію. Чому так сталось — пояснює.

«Там доводилося і знімати, і бути в резерві, і бути поруч із медиком. Я скажу так, у мене дорогий фотоапарат, на жаль, був, бо вже зламався і тепер дуже важко працювати без нього. Так зламався він тому, що доводилось ним вибивати дошки з патронних ящиків через те, що не було ні ключа, нічого такого під руками, а треба було це все робити дуже швидко. Навіть у такий ось спосіб використовувався ось такий дорогущий фотоапарат. Тому знімків було не так багато, але вони дуже цінні».

Фоторепортаж з ДАПу став одним із першим, знятим всередині оборони. Це потужний свідок битви за аеропорт. Після ДАПу Олесь Кромпляс не спиняється. Вже у 2016 році він починає знімати «Промку» — легендарну і сумнозвісну територію Авдіївки, де точаться найзапекліші бої Донецького напрямку, де не чули про перемир’я, де щодня війна забирає десятки життів. Серія чорно-білих фото та поляроїдних знімків «Промка» зберігає постаті та обличчя українських оборонців. Вони згодом дивитимуться у вічі британцям, німцям та італійцям — з фотографій на закордонних виставках Олеся Кромпляса про війну в Україні.

«Здається, близько 11 чи 12 країн було. Це майже вся основна Європа. Щиро вдячний діаспорі Польщі, Чехії, Іспанії, Італії, Великобританії, Португалії за те, що цей проєкт побачили у цих країнах. Дуже шкода, що через вірус все це затрималось і обламалось. Були в мене пропозиції і вже планувалась виставка в Бразилії та Аргентині. Зараз ми говоримо про те, що як тільки зійде ця хвиля, то відбудеться виставка «Промка» Фінляндія. Фінляндія має багаторічний досвід співжиття із довбанутим агресором-сусідом. Показати ці фотографії та знайти союзників у Фінляндії нам теж би не завадило».

Додам, що «Промка» — це не тільки виставка фотографій, але й видання, у якому зібрана понад сотня кадрів із Авдіївки у війні. Подібну збірку видано і за іншим проєктом про Донбас, який створював Олесь Кромпляс за підтримки Червоного Хреста. Йдеться про проєкт під назвою «Відновлення». Тут вже історії невійськові. Звичайні мешканці сходу України, прифронтових територій стали героями «Відновлення». Хоча людей Донбасу, зізнається Олесь Кромпляс, фотографувати почав задовго до проєкту.

«Я знімаю цивільний Донбас також через те, що мені не байдужа доля цих людей. Так, там дуже багато сєпарів, які привели ворога в наш дім. Попри це я наголошую і кажу, що я ніде так вільно і приємно не розмовляю українською як там — на Донбасі.

Ці люди дуже гарно і милозвучно спілкуються українською мовою. Саме доля цих людей мене і цікавить. Тому приїжджаючи в зону АТО, я виділяю кілька днів на те, щоби походити вулицями, просто запитувати людей, як триває їхнє життя. Познімати та проаналізувати, придивитись до життя. Привезти якісь фотографії».

«Я не беруся за проєкт, з яким я нещирий. Коли я працював, бувало навіть, що сльози виступали. Я спілкуюсь щиро з цими людьми, мені цікаво, я переживаю їхні долі. Ці фотографії — просто паралельний процес, який лише доповнює моє спілкування з цими людьми».

Востаннє на Донбасі Лесь Кромпляс був рівно рік тому — першого листопада 2019 року під час розведення українських військ та бойовиків ЛНР неподалік Золотого на Луганщині. Його репортаж звідти для «theБабель» досі зберігає свідчення воїнів про цю подію та «відхід» життя із Катеринівки разом із так званим «відведенням».

«Я пам’ятаю цю картину: осінь, похмуро, але сонячно, довга така вниз вулиця цієї Катеринівки, яка вже спорожніла, бо люди вже повтікали. Стоїть такий «мєнтовський бобік», який повинен чергувати. Заходить сонце, він розвертається і їде звідти.Ти розумієш, що ти як на Дикому Заході, що це остання поліція і закон, які їдуть звідси. Стоїш в сірій зоні із колегою — німецьким військовим кореспондентом Тілєм Майєром з 20 річним стажем — і розумієш, що ми єдині, по суті, люди, які тут залишились в цій нейтральній, сірій зоні. Зараз зайде сонце і коли сюди під покровом ночі зайдуть сєпари, буде лише питанням часу. Ми звичайно ж, бігом тікати, але це відчуття…».

За час «інформаційного волонтерства», як називає своє перебування на Донбасі Олесь, довелось змінити кілька камер. Техніка просто не витримувала воєнних умов, а деколи ставала підручним засобом, попри велику вартість. Одна з таких камер, зізнається Лесь Кромпляс, нині їздила на ремонт чи не всім світом, але полагодити апаратуру не вдалося.

«Я скажу так — на війні потрібні три речі: це гроші, гроші і ще раз гроші. На війні ти не шкодуєш нічого, крім життя. Тому ти десь падаєш, десь щось б’єш. Зрештою кілька фотоапаратів загинули смертю хоробрих. Зламана камера об’їздила весь світ в пошуках ремонту, це коштує фантастичних грошей, тому я чекаю на неї з Німеччини.

Я не знаю, що робитиму. Буду щось думати з іншими, а ця камера буде стояти. Можливо на ній вигравіюю якісь дати на пам’ять. Я колись думав над цим, хай би мені не довелось її ніколи продавати, попри будь-які скрути життєві, щоб потім перейшла в пам’ять. Зараз я її просто поставлю на полицю для того, щоби вона мені нагадувала».

Нагадувала насамперед Донбас, каже Лесь Кромпляс. Регіон дещо дивний, різний, але дуже цікавий. Де війна і мир співіснують вже шостий рік поспіль.

«Донбас — це, найперше, проблемна ситуація, яку треба брати і вирішувати. Мабуть, цим він мене і полонив. Не цікавими темами, не жалісними історіями чи красивими краєвидами, а проблемністю цього регіону, з яким треба щось робити».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS