Історія Сергія Прокоф'єва — геніального, саркастичного і всюди другого по життю

Відомий світу композитор, диригент та піаніст Сергій Прокоф’єв заповів оприлюднити свої щоденники і особисте листування лише у 2053 році.  Мистецтвознавці твердять — чекають на нові шедеври та порцію сарказму, яким маестро славився за життя. 

Ведучі

Ганна Шкряда

Історія Сергія Прокоф'єва — геніального, саркастичного і всюди другого по життю
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-persona-2020-09-10.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/09/hr-persona-2020-09-10.mp3
Історія Сергія Прокоф'єва — геніального, саркастичного і всюди другого по життю
0:00
/
0:00

Сьогодні там, де прийшов у світ Сергій Прокоф’єв — війна. Зовсім поруч із колишньою Сонцівкою, як звалося у часи композитора селище Красне, говорить смертельна артилерія. Адже це Бахмутський район Донецької області — у 1891-му Катеринославської губернії.

«Місце народження є Сонцівка. Так він писав і підписувався згодом саме через українське «і» до речі з крапкою. Це була досить велика територія, якою управляв батько. Ця єдина дитина мала велику опіку. Батьки були з Росії, їх найняли як економів-управителів. Мама, тато, вся сімейна челядь, всі пильнували Сергія, усе вкладається в нього», — каже доцентка Львівської Національної музичної академії Лілія Назар.

Прокоф’єв — вундеркінд, це без перебільшень. Почав писати музику до того, як навчився грамоті: у 5 років склав свою першу п’єсу, у 10 — мав стос власних творів, а у 13 — вступив до консерваторії. Його перша опера «Велет» народилась тоді, як Сергію було 9.

Прокоф’єв за фортепіано з оперою «Велет» 

«Ця опера розлінована гувернанткою, нотні листки для нього писав денщик, обгортали все це, змальовували, золотими віньєтками обкладали, банти в’язали на тих його партитурах дитячих, тобто з нього вже робили видатного. Ця підтримка дала йому величезну впевненість у собі, можливо і занадто велику».

Прокоф’єв з батьками 

«Прокоф’єв із самого дитинства такий був, що ніби йому всі зобов’язані. Такий трошки соліпсизм. Виховання його домашнє дуже спонукало. Він виховувався мамою як видатна людина. Така наскрізна лінія, що він мусить бути першим, вона проходить крізь усе його життя» — переконаний композитор та диригент Іван Остапович.

Підпис  Прокоф’єва

Це намагання бути першим спочатку зробить з нього емігранта — у 1917 він рушить за кордон шукати слави, згодом ці пошуки його повернуть назад, вже у Радянський Союз.

«Щоби заробити більше грошей, здобути більшу славу, він поїхав, коли відбулася революція, за кордон. Він багато концертував, навіть в Чикаго була поставлена його опера — «Любов до трьох апельсинів». Тобто вся слава для молодого композитора і піаніста, що концертує, в нього була. Згодом він емігрував до Парижа, де співпрацював із відомим балетмейстером Сергієм Дягілєвим. Дягілєв теж ставив балети на його музику, але в Парижі Прокоф’єв відчував, що він не може бути першим. Номер один був Стравінський, який із Дягілєвим працював ще раніше», — розповідає директор Львівського органного залу Іван Остапович.

Балет Кам’яна квітка, Сергій Прокоф’єв.

«Дягілєв напевно зробив цю послугу йому. Він сказав: «Серж, ви є мій другий син». Першим називаючи Стравінського. Прокоф’єв, маючи дуже велике его, не міг пережити того, що він не перший у ряду світових композиторів у тій хвилі зараз і сьогодні. Все-таки вирішив, що він у Радянському Союзі ту пальму першості отримає».

Утім є і інша версія, чому Сергій Прокоф’єв повертається з еміграції, каже Лілія Назар. Мовляв, Сталін вподобав його музику і композитор отримав пропозицію жити і працювати в Союзі. А Сталін, як відомо, не приймав відмов. Із 1933 року гастролями, а згодом і остаточно, Прокоф’єв разом із першою дружиною та сином переїжджає до СРСР. Іван Остапович розповідає:

Прокоф’єв із першою дружиною і синами 

«Повернувся він у Радянський Союз зі своєю дружиною, Ліною Прокоф’євою. Часи були не прості, кінець 30-початок 40 років, війна. Сталося так, що у 1947 році Ліну Прокоф’єву відправили в ГУЛАГ. У 1948 році він одружився із Мірою Мендельсон. Кажуть, що Міра Мендельсон мала тісні зв’язки з КДБ. Міра Мендельсон не покидала його, була постійно з ними. Дружина, ну практично як нянька».

Прокоф’єв із другою дружиною Мірою Мендельсон

«Він був пильнований. Він переховував паспорти Нансена, що мали вільних громадян аж до 1948 року. Вже навіть коли жінка була арештована, тобто він здав дуже пізно ці паспорти, бувши вже другий раз одруженим. Ще треба пів століття чекати, де можливо будуть відкриті певні речі. Не всі твори ще виконані, не всі твори ще видані. Він заповів, що його архіви можуть бути відкриті за сто років по його смерті — тільки у 2053 році» — резюмує доцентка музичної академії Лілія Назар.

Зізнається — в архівах чекає не тільки на «невідоме» музичне слово Прокоф’єва, але й на літературні твори. Адже маестро мав також і письменницький хист.

«Він був дуже критичний, в нього навіть цикл є — «Сарказми», він був іронічно саркастичний. Із одного боку товаришував із людьми, як от з французами, з представниками «Шістки» (об’єднання французьких композиторів в Парижі — ред.). Із Пуленком Францисом грав у бридж, дуже був із ним близьким, підтримував музику, а у щоденниках і в пресу давав такі факти, що це мертвечина, а не музика.

Із іншого боку — читаєш і зачитуєшся його поетичним баченням. Прекрасна пейзажистика в музиці. Він писав, що це йому дала Україна, образ отої Сонцівки, залитої сонцем, квіти, степи», — каже Лілія Назар.

Прокоф’єв молодий

«Прокоф’єв був дуже гострим у ранній своїй творчості. Він згадує у своїй автобіографії, що писав щось, щоби познущатися з професора. Він каже так, а я зробив навпаки.

Ростропович розповідає, що приходить він до Прокоф’єва і той каже: «Слава, дивись, я написав таке місце соль дієз внизу, дуже незручна нота для труби і труба буде повторювати це місце енну кількість разів». Ростропович каже: «Це дуже незручно, поміняй інструменти. А Прокоф’єв каже: «Ну ти тільки уяви — грають, грають і як тільки доходять до цього місця, я уявляю цього трубача, який червоніє. Йому треба це грати в дуже низьку ноту чисто попасти… Мучитись-мучитись! Уяви, як гарно буде!».

Композитор та диригент Іван Остапович наводить такий приклад та наголошує на безпринципності особистості Прокоф’єва. Ідеться про творчість, яку той із однаковим завзяттям дарував як безсмертній класиці, так і «радянському часу».

Афіша «Попелюшка»

«Ромео і Джульєтта» — світового масштабу балет. Абсолютно унікальний за своєю образною сферою — прокоф’євською. А з іншого боку є такий твір, «Здравіца» називається. Він написаний на ювілей Сталіна. Це його характер — треба так — я і так можу. Музика супер професійна, дуже якісно зроблена, витончена, тільки слова там про Сталіна. Це теж говорить про портрет композитора, коли він вважає, що його професіоналізм, його творче бачення — це все над цим. От як кажуть геній і злодій — ось це збігається в особистості Прокоф’єва на 100 відсотків».

«По-моєму Ромен Роллан сказав, що геній не полягає у тому, що він нового винайде, а в тому як він вміє синтезувати речі, які навколо нього. Прокоф’єв дуже добре синтезував чудову лірику, він синтезував відчуття XX століття механічного руху. Разом із тим, що цікаво, — в Прокоф’єва наївна дитяча лірика десь моцартівського плану. Водночас за кожним разом синтезується це все і виходить неповторний унікальний твір», — розповідає доцент Львівської консерваторії Лілія Назар.

Сергій Прокоф’єв

«У принципі, він залишається представником російської культури, але у Прокоф’єва є яскраві моменти у його творчості. Чи це симфонічний твір «На Дніпрі», чи фрагмент з опери «Семен Котко», хоч це пропагандистський твір, але він використовує український колорит і побут. Ми не можемо сказати, що це український композитор, але ми й не можемо забувати, що він народився тут. Присвоєння імені композитора аеропорту чи у Сєвєродонецьку є училище імені Сергія Прокоф’єва — це дуже важливо. Тому що ці імена було тут, і ми їх повинні цінувати», — переконаний Іван Остапович.

Сергій Прокоф’єв відійшов у вічність у 61 рік. Композитор помер під час роботи над твором у день смерті Сталіна — 5 березня. Відтак, новина про його смерть з’явилася пізніше. Подейкують, що навіть у цьому Прокоф’єву не вдалося бути першим, адже вся увага була скерована на прощання із вождем.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS