Перше літо війни в облозі: історія захисників Луганського аеропорту та волонтерів, що їм допомагали

6 років тому у ці дні у повному оточенні тривала оборона Луганського аеропорту. Українські військові вийшли звідти лише тоді, коли Луганський аеропорт, як і пізніше Донецький, був дощенту зруйнований. У новому випуску подкасту «Персона» про ті дні розповідає співавтор документальної книги про оборону ЛАП Сергій Глотов та учасник боїв Віталій Кобрин.

Ведучі

Ольга Русіна

Перше літо війни в облозі: історія захисників Луганського аеропорту та волонтерів, що їм допомагали
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-persona-2020-06-04.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr-persona-2020-06-04.mp3
Перше літо війни в облозі: історія захисників Луганського аеропорту та волонтерів, що їм допомагали
0:00
/
0:00

Оборона Луганського аеропорту тривала 146 днів. Майже у повному оточенні українські бійці протистояли проросійським бойовикам та регулярній російській армії. Зараз найповніше зібрання свідчень та спогадів про ті події — книга «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту».

Сергій Глотов — луганчанин, брав участь у Євромайдані. Він згадує: спочатку все було досить спокійно, активісти збиралися щодня о 18 вечора. Потім він став помічати у Луганську дедалі більше немісцевих, почалося захоплення адмінбудівель.

Сергій Глотов, фото зі сторінки у Facebook

«За тиждень, здається, після Великодня ми приїхали у двір облдержадміністрації. Там був військовий спецпідрозділ «Омега». Ми привезли допомогу, говоримо з командиром підрозділу. Я кажу: у вас тут стільки міліціонерів. А він відповідає, що луганські міліціонери їм сказали: «Якщо сепаратисти будуть захоплювати будівлю, то ми будемо стріляти у вас, а не в них». Мені це запам’яталося».

Сергій зайнявся координацією допомоги військовим, яких перекидали у Луганську область. Це тривало до початку травня, поки в Луганську не стало надто небезпечно.

«Усе почалося з того, як у Луганський аеропорт перекинули десантників зі Львова. Ми поїхали туди, познайомилися з ними, спитали, чим можемо допомагати. У Луганську ми збирали допомогу — продукти, засоби гігієни, обладнання — і майже щодня відвозили в аеропорт. Також допомагали різним частинам прикордонників».

Потім у Луганську почалося полювання на проукраїнських активістів, з’явилися так звані «розстрільні списки». Почалися прямі напади, викрадення. Координатори різних напрямків луганського Євромайдану зібралися і вирішили на травневі свята виїжджати з міста.

«У місті ми вже побудували мережу, яка дозволяла, аби волонтерська допомога з будь-якої точки країни доходила військовим безпосередньо в руки»

Ця мережа успішно існувала до серпня 2014 року. Волонтери, з якими працював Сергій, виїхали з міста, ніхто не постраждав. Він пояснює: уся діяльність була побудована так, аби люди мінімально знали одне про одного. Це було потрібно на випадок, якщо хтось потрапить у полон і бойовики почнуть вибивати інформацію про інших активістів.

Надалі Сергій допомагав військовим зі Львова, там він створив благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО».

Під Луганськом тривала оборона аеропорту. Віталій Кобрин воював у 80-й аеромобільній бригаді. До аеропорту вони пробилися крізь оточення.

Віталій Кобрин, фото зі сторінки у Facebook

«Після того, як ми пробилися в аеропорт, кільце знову замкнулося. Всю гуманітарну допомогу та забезпечення нам передавали через повітряний простір — скидали на парашутах. Пам’ятаю, як один із таких вантажів потрапив на ворожу територію. Тоді кілька екіпажів мусили їхати його забирати. Після того, як один із наших літаків збили, вирішили знову пробиватися через облогу і створити таким чином якусь дорогу з аеропорту до наших основних сил».

14 червня бойовики та російські військові збили український літак ІЛ-76 — тоді загинуло 40 військовослужбовців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. Це була перша настільки велика втрата з початку війни.

Аби прорвати кільце оточення, треба було звільнити частину території довкола аеропорту. Три екіпажі роти Віталія відправили до села Георгіївка. Невдовзі після того, як вони зайняли позицію, їм повідомили, що може початися обстріл.

«Буквально за кілька хвилин почався мінометний вогонь. Цілу ніч ми провели під обстрілами, а позиція була біля кладовища. Якось дуже символічно (сміється). Уже на ранок ми побачили, як до нас вийшли основні сили з аеропорту. І таким чином з двох боків почався штурм населеного пункту. Ми його успішно зайняли, утворилася дорога до наших основних сил, якою до нас доїжджала і техніка, і продовольство».

Окремі ділянки цієї дороги прострілювалися, але вона проіснувала до самого кінця оборони. Військові далі звільняли населені пункти. Сергій Глотов каже — і сам аеропорт, і навколишні селища незаслужено називали «зданими».

«Був міф про те, що «Луганський аеропорт здали», відійшли від нього. Тримали, а потім відступили. Але наші військові виконали бойове завдання при обороні Луганського аеропорту, не понесли жодної поразки. Всі бойові операції були успішними, як-от зі звільнення населених пунктів поблизу аеропорту — їх усі звільнили. Інша вже справа, що там не було як закріпитися, не було підкріплення, фізично бракувало людей. Не було такої кількості боєздатних підрозділів, які би дозволяли утримувати населені пункти, які звільняли десантні та десантно-штурмові підрозділи».

Віталій Кобрин пояснює ще одну причину: наприкінці серпня з території Росії до бойовиків прибуло підкріплення.

«Уже після Дня Незалежності 24 серпня усі проросійські та російські сили, які були на нашій окупованій території, отримали потужну «гуманітарну допомогу», в якій були і зброя, і боєприпаси. А разом із цим «гумконвоєм» їм на допомогу вирушили регулярні війська Російської Федерації. Пам’ятаю, наші сили біля аеропорту звільнили також населені пункти Новосвітлівка і Хрящувате, ми були на позиції у Новосвітлівці. До крайнього блокпоста наших сил під’їхала рота регулярної частини розвідки РФ. Вони спочатку не розуміли, що ми зайняли цю територію, запитали дорогу на Луганськ. Тобто вони чітко розуміли, що їдуть на підсилення саме туди».

Самих російських військових неодноразово брали у полон, розповідає Віталій. Знаходили у них відповідні документи та військові квитки.

«Непоодинокі випадки, коли наші брали в полон російських офіцерів або солдатів. У них були документи, паспорти РФ, військові квитки, тобто всі розуміли, що це були не «місцеві шахтарі». Одного разу ми були в бункері в Луганському аеропорту, на один із наших блокпостів заїхав бензозаправник. Запитав російською: «Хлопці, ви заправлятись будете?». Хлопці кажуть: «Будемо, заїжджай». Таким чином вони взяли в полон кількох російських військових, серед яких був солдат, прапорщик, якщо я не помиляюся, й один офіцер. Солдат був, наскільки я зрозумів, дагестанцем. Ми його питали, навіщо приїхав на нашу землю. Він каже: «Якби не прийшов, не зміг би прогодувати свою родину. Путін сказав, що треба йти, значить, треба». Тобто їх ставлять перед вибором: або ви виконуєте накази, або не зможете прогодувати сім’ю, почнуть садити чи переслідувати за дезертирство, не знаю».

Найважчі дні в аеропорту почалися 24 серпня на День Незалежності. Військові були під постійним вогнем. Зрештою після артилерійських обстрілів у кінці серпня аеропорт був повністю зруйнований. Бійці почали виходити з нього окремими групами. Віталій згадує, як під час виходу їм вдалося відбити своїх полонених. Зрештою його група дійшла до першого поста перед Георгіївкою.

«Ми не були впевнені наші це чи ні, здалеку не було видно розпізнавальних знаків. Наближаючись до них, ми взяли по гранаті, аби не здаватися в полон живими, якщо це ворог. Але виявилося, що це таки наші. Ми розповіли, яка ситуація в аеропорту, вони передали це своєму командуванню. Таким чином, малими групами, наші виходили з аеропорту. Знаю, що техніка 24-ї бригади вирушала туди, щоб вивозити наших людей. Виходили також пішими групами».

***
Сергій Глотов розповідає, як виникла ідея написати історичну хроніку про оборону Луганського аеропорту «У вогняному кільці».

Віталій Кобрин, фото зі сторінки на Facebook

«Ішов третій рік війни, ми були у військовій частині 80-ї бригади на нагородженні оборонців Луганського аеропорту. Посмертно нагороди вручили майже 100 людям. Тоді й виникла ідея — написати книгу, присвячену цим подіям. Ми зібрали робочу групу, вирішили почати збирати свідчення учасників оборони. Написали оголошення, його поширила «Українська правда». Відгукнулося багато людей — просто через фейсбук та різні соціальні мережі».

У книги кілька співавторів — окрім Сергія, це Юрій Руденко, Анастасія Воронова, Анастасія Глотова та Дмитро Путята. Збирати спогади бійців та розшифровувати інтерв’ю допомагали понад півсотні волонтерів.

«Загалом ми записали понад 120 повноцінних інтерв’ю. Багато волонтерів, що не могли допомагати фінансово, підтримували нас у різні способи, наприклад, розшифровували записи. Пам’ятаю, одна фірма у Сєвєродонецьку надрукувала нам 10 тисяч військово-патріотичних календарів. Ми продавали їх за символічні гроші, виручені кошти використовували на оплату дороги. Аби записати свідчення їздили у Дніпро, Чернігів, Івано-Франківськ».

Автори книги склали також карти всіх бойових операцій. Аби поспілкуватися із деякими військовими, їхали в зону АТО, залишаючись із ними на кілька тижнів.

«Вийшло так, що бійці 80-ї аеромобільної бригади, коли ми записували їхні спогади, були фактично на підступах до ДАПу. І ми на підступах до Донецького аеропорту записували спогади учасників оборони Луганського аеропорту. Прожили з хлопцями два тижні, кожного дня записуючи по три, чотири, п’ять інтерв’ю».

Сергій розповідає, що йому найбільше запам’яталося серед історій бійців.

«Пам’ятаю, як я зустрічався з одним військовим. Він каже: «Знаєте, я вам нічого цікавого не зможу розповісти. Я не був поранений, не загинув, нічого героїчного не зробив». Але він пробув у аеропорту весь час — із квітня по серпень. І йому при цьому було 18 років. 

В останній день перебування наших військових в аеропорту, коли по його території вже їздили танки, керівництво прийняло рішення викликати вогонь на наш бік. Один військовий розповідав мені, що деякі хлопці брали українські прапорці і клали їх собі під куртку чи в кишеню. Розуміли, що загинути може будь-хто, і хотіли, аби їх за цими прапорцями відрізнили потім від сепаратистів».

У книзі зібрані свідчення бійців, військових медиків та місцевих жителів. Ті з них, що допомагали українській армії в аеропорту, також ризикували життям. Так загинули Олена Куліш та її чоловік із села Переможне — бойовики вистежили їх і розстріляли. Багатьох місцевих росіяни та проросійські бойовики убили після того, як зайшли на територію колишнього аеропорту, розповідає Віталій.

Сам він їздив на ротації до кінця 2018 року. Зараз живе на Львівщині — у міській раді містечка Винники йому запропонували займатися безпекою та цивільним захистом. Віталій хоче створити там комплексний центр безпеки, у якому можна було б об’єднати всі відповідальні за це служби. Займається громадською діяльністю. Каже, у них склався дуже активний ветеранський колектив. Сергій Глотов продовжує опікуватися громадською організацією з допомоги українським бійцям.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS