«Він був лідером і природженим політиком»: спогади про Володимира Рибака

Згадуємо діяльність вбитого опозиційного депутата міськради Горлівки Володимира Рибака у новому випуску подкасту «Персона».

Ведучі

Ольга Русіна

«Він був лідером і природженим політиком»: спогади про Володимира Рибака
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-persona-2020-04-23.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/04/hr-persona-2020-04-23.mp3
«Він був лідером і природженим політиком»: спогади про Володимира Рибака
0:00
/
0:00

Це — 2014 рік, останнє телефонне інтерв’ю депутата горлівської міської ради Володимира Рибака. Він був на прямому зв’язку зі студією Громадського радіо з міста, яке тоді вже захопили проросійські бойовики. У Горлівці він зняв прапор Росії з мерії, а ввечері 16 квітня розповідав, що хоче повернути український прапор на будівлю міськради. Наступного дня він намагався це зробити, але натовп навколо будівлі його не пропустив.

На вході до будівлі вже розвішена символіка «ДНР», поруч стоять двоє міліціонерів. Вони не втручаються, коли люди кричать і намагаються завадити Володимиру пройти до входу. Хтось намагається заспокоїти натовп, кажучи, що Володимир — депутат міської ради і має право зайти до цієї будівлі.

Однак зрештою його хапають за руки кілька чоловіків — один із них у камуфляжі і з закритим лицем — і кудись ведуть. Міліція стоїть осторонь.
Володимир Рибак додому тоді не повернувся. За кілька днів у річці Торець біля Слов’янська знайшли його тіло, а також тіло 19-річного студента Київського політехнічного інституту Юрія Поправки, який зник у Харкові. Обох закатували й втопили, коли вони були ще живі. Володимиру Рибаку розпороли живіт.

Горлівчанка Тетяна Ходаковська була останньою, з ким говорив Володимир. Вона розповідала про нього виданню Gazeta.ua.

«Володя попросив свого товариша, щоб мене підвіз після мітингу додому, а сам пішов пішки. І коли ми рушили, я помітила червону машину, яка стежила за Володею. У машині був чоловік у світлому камуфляжі і балаклаві — саме той, який стягував Володю зі східців, коли той проривався в міськраду, щоб зняти прапор «Донецької республіки» і повернути на дашок прапор України. Побачивши червону машину, я тут же набрала Рибака: «За тобою їдуть. Сідай з нами», а він відповів: «Я знаю. Дійду дворами, загублюся в натовпі». Під’їжджаємо до перехрестя біля концертного комплексу і бачимо: стоїть ця червона машина, всі двері відкриті, і тільки водій є усередині. Поруч було багато народу, там чекали на концерт. А Володі не було видно. Після цього зв’язок з ним обірвався».

Головний редактор видання «Цензор.Нет» Юрій Бутусов заявляв, що до викрадення Рибака було безпосередньо причетне проросійське угрупування, яке в ті дні захопило Слов’янськ. Також біля будівлі, де утримували Володимира, бачили людей з російськими автоматами АК-100.

Служба безпеки назвала причетними до катувань та вбивства кількох людей: підполковника російської розвідки Ігоря Безлєра на позивний «Бєс», ще одного росіянина — ватажка бойовиків Ігоря Стрєлкова та самопроголошеного мера Слов’янська В’ячеслава Пономарьова. СБУ оприлюднила запис розмови, де бойовики говорять між собою про вбивство Володимира Рибака.

Причетні до вбивства Рибака та Поправки досі не покарані. Дружина Володимира Олена з двома дітьми переїхала до Києва. Нині вона не може відвідати могилу чоловіка — територія, де він похований, досі окупована.

«До мене надходила інформація про те, що буде, якщо він не припинить свою діяльність. Його це не зупиняло, він казав мені: «Нам залишилось зовсім трохи. Ми перемогли на Майдані, переможемо й тут». Він організовував у Горлівці мітинги, проукраїнський рух. Але ніколи нічого не робив імпульсивно, пояснював, чому треба чинити так, а не інакше, дуже обґрунтовано й логічно. Якщо подивитися всі його виступи… У нас у Горлівці він взагалі був «зіркою Youtube».


На Донеччині, яка за часів влади Віктора Януковича була одним з осередків «Партії регіонів», Володимир Рибак був опозиційним депутатом — їх було 4 із 72 у міській раді Горлівки. До цього працював оперуповноваженим карного розшуку. Часто критикував міську адміністрацію за корупційні схеми. Олена Рибак каже — Володимир був природженим політиком.

«Його згадують як людину дуже принципову, справедливу, харизматичну, енергійну. Він однозначно був лідером. Я би сказала, що політиком він народився, у нього було дуже багато відповідних якостей. Він завжди казав — ми живемо в Україні і повинні розмовляти українською. Я не дуже тоді це розуміла, була далекою від політики та його діяльності, а він сам не розповідав, чим займається. Як пізніше виявилося, цим він врятував нам життя.

У 2007 році наша донька пішла до школи. У нас на всю школу був тільки один клас, де навчання проводилося українською. Він сказав: «Маша повинна вчитися у цьому класі». Я кажу: «Як це ти собі уявляєш? У нас російськомовний регіон, далі в інституті також буде російська». Він не погодився, казав мені: «Сама подивишся». І Маша таки пішла в цей україномовний клас. Потім, коли ми переїхали у 2014 до Києва, Маша пішла до нової школи, я хвилювалася щодо того, як її сприймуть, чи зможе вона вчитися. Утім, її відправили на районну олімпіаду з української, і вона зайняла там перше місце. Так, донька пішла в чоловіка».

Володимир Рибак регулярно їздив на київський Майдан. Приїжджав на кілька днів, аби допомогти родині вдома, і повертався до Києва.

«Коли він був на Майдані (поїхав туди у грудні), ми якраз робили ремонт. Він приїздив на 1-2 дні. Розповідав нам із Машею якісь смішні історії, нічого страшного не розказував, щоб нас не хвилювати. І за цей час він встигав зробити вдома те, що люди роблять по два тижні. Спав по 4 години. Наприклад, я сказала, що хочу гіпсокартон на кухні. Він каже: «Ти хочеш з арками чи рівно?». Я відповіла: «Як буде легше, ти ж не вмієш». Він сидів в інтернеті, розбирався, потім ми їхали в «Епіцентр», купували необхідні матеріали. «Єдине, що я тебе попрошу, — сказав він, — потримай отут листа, поки я буду різати». І так він усе зробив сам. Якби йому сказали зробити ракету, він би і її зробив».

Коли Горлівку захопили, Володимир тримав зв’язок з активістами Євромайдану і намагався протидіяти бойовикам. Однак їх у місто прибувало дедалі більше, сили були нерівними. Олена Рибак каже — найбільше бракувало підтримки з Києва.

«Він запропонував усім депутатам міськради зібратися й опрацювати єдину стратегію у зв’язку з тим, що коїлося в місті. Адже мер Горлівки виявився організатором «русской весны». Володя пропонував за цією єдиною стратегією роз’яснювати людям, що відбувається і чому ставати на бік сепаратистів — це державна зрада. Але із 72 депутатів було тільки 4 опозиційних. Тому це було неможливо.

Якби була підтримка з Києва, він би зміг організувати спротив. Якби він залишився живий, Горлівку би так просто не захопили. Тоді всі думали, що це на один-два тижні, приїдуть люди з Києва — війська або спецпризначенці — і ситуація вирішиться. Володя був твердо переконаний, що зараз усе це вдасться зупинити, а окупанти поїдуть до Росії, хто куди. Він казав: «Я цього мера (Євгена Клепа, який підтримав бойовиків — ред.) посаджу на 10 років, я маю проти нього докази». Він також надсилав інформацію до Києва. Поки його не вбили, всі це сприймали як якийсь маскарад, дурний жарт».

Коли Олена з двома дітьми виїжджали з окупованої Горлівки, їм порадили взяти небагато речей, бо невдовзі вони мали би повернутися додому.

«Коли ми виїжджали, я запитала у людини, що мені допомагала, що брати з собою, на скільки ми їдемо. Вона сказала, що максимум на два тижні. Тому я поїхала взагалі з однієї сумкою. Я була в черевиках, опинилася в Києві, а всі ходять у туфлях, тут було вже дуже тепло…».

У столиці Олена живе до сьогодні. Її молодша донька через посттравматичний стресовий розлад зараз має проблеми зі здоров’ям, на лікування родина витрачає великі кошти. Батьків Олени вже також немає в живих. Якийсь час після переїзду були проблеми із матеріальною допомогою з міського бюджету, але зараз це вже вирішили, розповідає жінка. Утім, нещодавно виникла ще одна проблема. Гроші, які збирав батько Олени, родина вирішила інвестувати у нерухомість в Києві. Але пізніше з’ясувалося, що забудовник, у якого вони купили квартиру, не мав відповідних дозволів, і це будівництво насправді нелегальне. Йдеться про будинки Анатолія Войцеховського: частина з них недобудована, а мешканці, які вже заселилися, мають проблеми із комунальними послугами. Вкладені гроші можна повернути через суд, але Олена каже, що не має змоги постійно цим займатися, адже повинна доглядати за донькою. Тож просить допомогти їй розібратися із документами та позовами.


Її чоловіка посмертно нагородили званням героя України. Найближче до його рідного міста пам’ять Володимира Рибака вшановують у Слов’янську: на стіні будинку, де його утримували бойовики, встановлена меморіальна дошка. Горлівка ж досі залишається окупованою.

Меморіальна дошка