У невеликому шахтарському містечку Мирноград на Донеччині є своє нетипове незалежне ЗМІ — проукраїнська спільнота в інтернеті. За кілька років її авторам вдалося витіснити з інформаційного простору проросійські угруповання та навіть втілити офлайн-проєкти, які об’єднують місцевих жителів. Засновник спільноти «Типовий Мирноград» Олександр Соколов розповідає, що почав займатися громадською діяльністю ще у школі в учнівському самоврядуванні. На 1 курсі університету разом із товаришем створив у Мирнограді, який до 2016 року називався Димитров, спільноту «Димитровський патріотичний рух». Спершу планували популяризувати спорт та українську мову, але згодом почали займатися і політикою.
***
У 2013 році на тлі передмайданних подій із підписанням Угоди про асоціацію з Євросоюзом активісти організували інформаційну акцію «Наш вибір — ЄС». Займалися цим загалом 10-15 людей — серед них були і 14-річні, і 25-річні. Олександру, який тоді навчався в Ірпені біля Києва і координував діяльність об’єднання дистанційно, допомагали столичні громадські активісти. Сам він від початку брав участь у київському Майдані і був там у ніч на 30 листопада, коли на перших протестувальників напав «Беркут».
***
«Активісти з «Димитровського патріотичного руху» також приїжджали на Майдан, деякі брали участь в Євромайдані в Донецьку. Наприклад, мій товариш Юра Яковенко, з яким ми і створювали об’єднання, навчався в Донецькому університеті — він весь час був там і також періодично приїздив до Києва.
Коли закінчилася Революція гідності і на Донбасі почалася «русская весна», багато людей перейшли у «нейтральний статус» — «ми за мир». Було складно. Ми знали, що в нашому місті — сепаратистська влада. Тодішній мер Руслан Требушкін, який вже став народним депутатом від ОПЗЖ, публічно на одному з антимайданівських мітингів дякував Путіну за анексію Криму. На ютубі навіть є відео, але СБУ на них не відреагувала.
Також був тиск з боку батьків. Мені казали: «Ти приїхав, організовуєш всі ці заходи (вже після Майдану ми проводили акції «Мирноград — це Україна»), потім повернешся до Києва, а нам тут жити далі». Вони боялися, я зі свого боку також боявся, але розумів, що в цій ситуації у нашому місті ніхто, крім нас, діяти не буде, аби існував хоча б якийсь проукраїнський рух».
Олександр згадує — у 2014 році настрої в місті різко змінилися. В інтернеті з’явилося багато сепаратистських спільнот. Навесні активісти хотіли провести проукраїнську ходу, але в самому Димитрові цього зробити не вдалося — було надто небезпечно.
«Коли ми збиралися організувати великий марш «Димитров — це Україна» та розповсюдили в соціальних мережах анонс, буквально за пару днів почала надходити інформація про те, що це може бути небезпечно. Мене попереджали, що акцію треба скасовувати, бо зібрати необхідну кількість учасників не вдасться, а сепаратистські рухи вже активізувалися. Людей залякували, розповідаючи, нібито у сусідній Покровськ, де є залізнична станція, приїхали «бандерівці» і «Правий сектор», які «готують заколот». Я як організатор розумів, що не можу гарантувати людям безпеку і мусив скасувати цей марш. Але на 30 квітня ми попередньо планували таку ж акцію в Покровську. Там ми все-таки наважилися її провести. Це місто більше, ми подумали, що можна об’єднати активістів з обох населених пунктів».
Олександр згадує: до Покровська автобусом їхало приблизно 15 людей. Опинившись на місці, вони вже на вокзалі побачили в десятки разів більше проросійських мітингувальників. Більшість побоялася виходити на марш у таких умовах, однак зрештою хода таки відбулася — в оточенні проросійських сил, які кількісно значно переважали.
«Мешканці Покровська також прийшли, нас загалом було до 20 людей. Навколо — поліція і десь до 1000 сепаратистів. Важко передати, що ми тоді відчули, у мене перед очима пролетіло все життя. Ми бачили, що відбувалося у Запоріжжі, Донецьку, і думали, що нас чекає те ж саме. На щастя, усе пройшло мирно, поліція нас провела. У порівнянні з сепаратистами правоохоронців було дуже мало, але заворушень не було. Звичайно, на нас кричали, називали «бандерівцями», «фашистами» і так далі. Але ми таки пройшли, і зараз кожного року — окрім цього через карантин — святкуємо цей день як нашу маленьку перемогу».
***
Із початком російської агресії на Донбасі друг Олександра Юрій, з яким вони заснували «Димитровський патріотичний рух», пішов добровольцем на фронт. Олександр почав протидіяти пропаганді в рідному містечку і восени 2014 року заснував інтернет-спільноту «Типовий Мирноград».
«Народилася ідея — в одній із соцмереж створити інформаційну групу, в якій можна було б висвітлювати новини міста та області. Основною метою цього проєкту була протистояння інформаційній війні та пропаганді. На той час в інтернеті було дуже багато сепаратистських інформаційних спільнот, ми хотіли їм протидіяти».
Спочатку в групі «Типовий Мирноград» у популярній тоді ще мережі «ВКонтакте» мешканці міста могли публікувати власні пости і ділитися інформацією. Кожен запис перевіряли модератори. За 5 з половиною років спільноти «Типового Мирнограду» поширилися у фейсбуку, інстаграмі та телеграмі. З усіма ними працюють 10 адміністраторів, розповідає Олександр.
«Останні 4 роки ми завжди маємо контент-план на кожен день. Ми також встановили серед адмінів чергування на новинах — кожен із них чергує з понеділка по п’ятницю. Акцент ми робимо на новинах саме нашого міста, публікуємо тільки проукраїнський контент. Є також загальні правила щодо повідомлень: на Донбасі — військова агресія Росії, а не «внутрішній конфлікт», події 1939-1945 років — це Друга світова війна, а не Велика вітчизняна, День захисника України — 14 жовтня, а не 23 лютого.
Щодо мовної політики — ми в публікаціях користуємося й українською, і російською. Ми розуміємо, що більшість населення нашого регіону російськомовна, тому проводимо таку «лагідну українізацію».
Замовникам, які хочуть розмістити у спільнотах свою рекламу українською мовою, «Типовий Мирноград» пропонує 50-відсоткову знижку. Зараз реклама — це єдиний дохід спільноти. Це дозволяє покривати ті витрати, які Олександр раніше оплачував із власної кишені. Але робота усіх залучених до проєкту — волонтерська.
Сам Олександр кілька років жив в Ірландії, зараз мешкає у Києві, а з командою працює дистанційно — зокрема, раз на місяць вони роблять зустрічі, на яких підсумовують зроблене та планують завдання на майбутнє. В умовах карантину команда спілкується у програмі «Zoom».
Олександр розповідає — молодша їхня аудиторія користується переважно сторінкою спільноти в Instagram, старша — y Facebook. У середньому читачам від 16 до 35 років. Окрім онлайн-діяльності, «Типовий Мирноград» проводить у місті різні заходи — автопробіг до Дня незалежності, вечори пам’яті Кузьми Скрябіна, допомагає дитячому будинку в Покровську. Ще одна популярна в місті подія — пісенний конкурс «Зіркова хвиля», який вирішили зробити за аналогією до «Євробачення».
«Я запропонував команді: давайте зробимо такий формат на місцевому рівні. Перший етап — відбірковий: люди скидають нам відеозаписи зі своїм співом, а ми обираємо ті, що проходять далі. Потім на нашому акаунті проводимо прямі ефіри — батли між учасниками. Після ефірів у півфінал проходять ті учасники, які отримали найбільше лайків. Можливо, з якогось боку це несправедливо, але це конкурс без професійного журі, і, зрештою, на самому Євробаченні люди також голосують смс-ками.
Після етапу батлів настає пів фінал — у ньому ми знімаємо конкурсантам кліпи, винаймаємо відеографів. Після повторного голосування в мережі залишається троє учасників-фіналістів».
Ці троє людей змагаються у фіналі, який проходить вже офлайн — на площі в центрі міста, де збирається до тисячі глядачів, а в самому концерті, окрім фіналістів, виступають також найкращі конкурсанти з попередніх етапів. Переможця конкурсу обирають глядачі на площі. Так співала одна з фіналісток минулого року.
Цього року через карантинні обмеження проведення багатьох заходів залишається під питанням, але активісти «Типового Мирнограду» сподіваються, що їм вдасться провести фінал пісенного конкурсу у липні.
***
Олександр каже — за ці шість років місто таки змінилося. Сепаратистських спільнот в інтернеті, які масово поширювалися у 2014 році, вже немає.
«Ми зайняли інформаційний простір в Мирнограді — зараз тут вже немає усіх тих сепаратистських спільнот, які з’явилися у 2013-14 роках і розповсюджували лозунги «за русский мир». Підсумовуючи, можна сказати, що людей з проукраїнськими поглядами зараз побільшало, у місті їх, певно, зараз 50 на 50. На все це вплинула й наша діяльність. За ці шість років вже виросло певне покоління — діти, яким на початку нашої діяльності було 14, зараз уже по 20. Вони розуміють, що таке війна на Сході, що це — не «внутрішній конфлікт». Окрім нас, у Мирнограді вже з’явилися й інші патріотичні організації, з деякими ми співпрацюємо. Не співпрацюємо лише з тими, які пов’язані з міською владою».
Зараз команда «Типового Мирнограду» хотіла би зробити його повноцінним ЗМІ та зареєструвати, адже, по суті, спільнота уже стала в місті локальним медіа, а Олександра, буває, впізнають на вулицях. Він сміється і додає, що іноді це навіть не дуже зручно.
Але поки що все залежить від фінансування. З місцевою владою та експолітиками «Партії регіонів» активісти принципово не співпрацюють. Олександр пояснює — у 2014 році влада Мирнограда підтримувала проросійські мітинги, а зараз «перефарбувалася».
«Зараз адміни нашого пабліку не отримують зарплату, так само, як і я. Кожен із нас знає про всі фінансові надходження і куди вони витрачаються. Буває, коли є зайві гроші, ми поповнюємо адмінам рахунки. Тому, якщо створювати офіційне ЗМІ, треба оплачувати роботу хоча би половини нашої команди. Я не можу сказати одній частині людей — ви нам уже не треба, бо ми вирішили стати офіційним ЗМІ і не можемо платити вам зарплату, а іншій частині — лишайтеся. Тому потрібен стартовий капітал на утримання команди — я вже не кажу про офіс, техніку і так далі».
Не буду приховувати — мені надходила пропозиція допомоги із реєстрацією «Типового Мирнограду», офісом, технікою, але замість цього у публічному просторі треба було б лобіювати інтереси однієї людини. Я одразу повідомив про це всій команді, і ми одноголосно вирішили, що ми — за незалежну журналістику і відмовляємося від таких пропозицій».
Фото – зі сторінки Олександра Соколова на Facebook
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS