facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ми докладаємо усіх зусиль для розвитку склодувної школи в Україні — Маша Якуш

Сьогодні поговоримо про те, як маленькому бізнесу виходити на міжнародні ринки.

Ми докладаємо усіх зусиль для розвитку склодувної школи в Україні — Маша Якуш
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 11 хвилин

«Підкорювачки бізнесу»  —  це новий подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Героїня першого випуску — Маша Якуш, засновниця і власниця бренду українського посуду та декору YAKUSH. Його виготовляють за стародавньою технологією, переважно з гутного скла.

Анастасія Багаліка: Склодувна галузь взагалі історично притаманна Україні?

Маша Якуш: Так. Насправді існує декілька версій. Хтось каже, що гутне скло виготовляється з XIV, хтось з XVI століття. Ми вважаємо, що десь посередині — XV століття. Але це точно стародавня традиція — техніка вільного видування скла саме біля скловарної печі, коли все відбувається і створюється вручну, тому не може бути двох однакових виробів. Це ручна робота. Перші гути в Україні з’явилися ще в XV столітті в першу чергу поруч з лісами, бо там були поклади піску, з якого робили скло. 

До речі, коли їдеш сучасною Україною і бачиш села, що називаються Гута, то це означає, що там раніше виробляли скло. Вчені вважають, що слово «гута» прийшло до нас з німецької мови, бо gute – це піч. 


Читайте також: «20 історій жінок-підприємиць»: на Громадському радіо стартує новий подкаст «Підкорювачки бізнесу»


Про старт бізнесу

Анастасія Багаліка: як ви прийшли до ідеї виготовляти посуд?

Маша Якуш: Усе почалося ще у 2017 році. У нас був ресторанний бізнес — консалтинг. Я займалася одним проєктом, якому потрібно було повністю змінити стиль, зробити ребрендинг. Шукала окрім інтер’єрних рішень ще й посуд. Поїхала до одного постачальника, подивилася, що нічого цікавого немає. В усіх закладах усе однакове. На той час насправді ще не було так багато брендів української кераміки. І по класиці — не знаєш, де і як це знайти, зроби це сам. Ось я й вирішила зробити свій бренд.

Анастасія Багаліка: А чому не з кераміки, а зі скла?

Маша Якуш: Насправді ми починали з кераміки, бо ми взагалі не знали, що в Україні виробляють скло. Ми знали, що в Україні теоретично існує школа гутного скла, яка починалася ще з Радянського Союзу. Але про те, що досі є майстри, які цим займаються, не знали. Тому ми почали саме з кераміки. А потім наш шлях привів до скла, бо кераміку ми частково виготовляли в Італії, де добре розвинена склодувна справа, адже на той час в Україні ще не було майстрів, які могли б створювати посуд, що відповідав би технічним вимогам ресторанного бізнесу. А потім почалася епідемія коронавірусу, і ми вирішили сфокусуватися саме на склі. Знайшли виробництво, почали робити перші семпли. І цей процес нас дуже захопив: вироби виходили дуже цікаві, красиві, автентичні. На той час в Україні вже почали з’являтися бренди кераміки, а склом ніхто не займався. І ми вирішили нести у світ те, чого ще немає.

Ірина Титарчук: З-поміж такого творчого підходу і того, що надихає, чи є якісь виклики як на початку бізнесу, так і в післяковідний період для тебе як для підприємиці?

Маша Якуш: Звісно є виклики, пов’язані з виробництвом, тому що наразі в Україні це єдина мануфактура, яка займається художнім склом, і нам дуже важливо її підтримувати. Це вже сам по собі виклик — виготовляти щось на єдиному в Україні виробництві. 

Наш бізнес залежить від багатьох факторів. Якщо ми говоримо про війну, то окрім обстрілів, ціни на газ, адже склодувна піч працює на газу; відсутність електроенергії, вартість роботи, кількість майстрів, яких, на жаль, більше поки що не стає. Насправді ми не знаємо, як взагалі існуватиме школа склодувних майстрів в Україні, але ми докладаємо всіх зусиль, щоб вона розвивалася.

Анастасія Багаліка: Чи важко було знайти підхід, контакти до цієї єдиної в Україні мануфактури? Як  важко далося налаштування виробництва у 2017 році? 

Маша Якуш: Спочатку було складно, бо ми написали власнику, а він відповів нам рівно через рік. Ми виробляли кераміку і вже забули про те скло, як раптом отримали повідомлення у фейсбуці, що він готовий з нами співпрацювати. Та коли вже почали співпрацю, то зрозуміли, що нам дуже пощастило мати класних майстрів. Вони розуміють, чого ми хочемо. Також ми практикуємо творчі зміни — приїжджаємо на гуту, працюємо, виготовляємо семпли. Майстри розповідають нам свої ідеї. Так виникає колаборація між майстрами, підприємцями й дизайнерами. Я їм дуже вдячна за те, що вони повністю віддаються процесу.

Про жінок-підприємиць: стереотипи, виклики, упередження і коло підтримки

Ірина Титарчук: Коли ти, власне, лише починала реалізовувати вашу ідею – чи стикалася з якимись стереотипами, чи упередженнями, які виникають на шляху жінок-підприємиць?І чи це є зараз? Чи відчуваєш ти якусь таку дискримінацію за статевою ознакою? 

Маша Якуш: Зараз вже не відчуваю. Але я пройшла дуже довгий кар’єрний шлях. Звісно, коли я була дуже юною дівчиною, то клієнти або партнери зі сфери нерухомості зверхньо ставилися до мене. Але це були дійсно інші часи. Я переконана, що ми виросли як суспільство і зрозуміли, що потрібно рівно ставитися до жінок. Я не відчуваю якихось упереджень. З нами працюють і закордонні партнери-чоловіки, і українці-чоловіки, і нам вдається знайти спільну мову.

Анастасія Багаліка: А між жінками-підприємицями, можливо з інших галузей, є взаємопідтримка, відчуття, що ви в одному човні? Чи є представниця або організація жіночого бізнесу як приклад того, куди можна рухатися і розвиватися?

Маша Якуш: Так. Як приклад наведу нашу спільну ініціативу, яку ми з Іриною зробили на початку війни, щоб підтримати жінок, які займаються виробництвом. Ми продовжуємо спілкуватися і зараз. Особисто я знайшла багатьох знайомих, з якими ми досі обмінюємося досвідом у чатах. Я відчуваю лише підтримку, і мені дуже приємно, що не дивлячись на складні часи підприємиці не вважають одна одну конкурентками, а навпаки підтримують. Ми обмінюємося контактами, підрядниками. Я відчуваю себе частиною спільноти. 

Анастасія Багаліка: До речі, доволі традиційне питання до людей, які роблять свій бізнес. Якщо озирнутися назад у 2017 рік, коли ви лише стартували, чи зробили б ви щось інакше? 

Маша Якуш: Можливо ми почали б якось раніше працювати саме зі склом, бо спочатку нас знали як керамічний бренд. Потім ми зробили ребрендинг, втратили частину нашої першої цільової аудиторії, знайшли іншу. На це все витратили час і кошти, на жаль.

Але я дуже вдячна цьому досвіду, бо зараз у нас не виникло великих складнощів з тим, щоб розширювати асортимент керамікою, бо ми вже працювали з нею раніше. Також ми починаємо працювати ще й з текстилем. І цей досвід перших помилок допомагає нам зараз робити це набагато швидше.

 

Про вихід на міжнародні ринки

Ірина Титарчук: Наскільки ваш бізнес і взагалі підприємництво потребує підтримки від держави, можливо громадських організацій чи асоціацій? Чи є ті напрямки, де вас необхідно підсилити?

Маша Якуш: Звісно, я думаю, що бізнесу, особливо маленькому як наш, необхідно, щоб його підтримували. Так, наприклад на міжнародній виставці Ambiente в Німеччині нас підтримувала організація USAID, але ми знаємо, що в багатьох європейських країнах такі ініціативи мікропідприємництва підтримує саме держава. Держава фінансує їх, щоб її країну представляли найкращі бренди. 

Зараз ми намагаємося виходити на міжнародний ринок і прагнемо створити хаб, можливо в Польщі для того, щоб ми могли отримати пільгові митні умови, бо для європейців велика проблема полягає в тому, що вони не хочуть займатися розмитненням товару. Їм простіше придбати скло, наприклад, якщо ми кажемо про наш бізнес або посуд, у себе в Європі, щоб не займатися усіма цими процесами та не переплачувати за продукцію. Тому бажань насправді дуже багато, та й у цілому хотілося б, щоб держава звернула увагу на цю галузь, з якою працюємо ми. 

Адже деякі люди вважають гутне скло галуззю, що вимирає, але ми називаємо її ремеслом, що виживає. Я вважаю, що держава повинна допомогти насамперед зберегти цю галузь. 

Анастасія Багаліка:  Як вам дається вихід на європейський ринок? Він відрізняється від нашого внутрішнього?

Маша Якуш: Звісно відрізняється. По-перше, потрібно розуміти, що ми не можемо виходити на закордонний ринок тільки тому, що ми український бренд. Зараз в Україні спостерігається культ всього українського. 

Насправді протягом першого року повномасштабного вторгнення у нас теж був запит на продукцію саме тому, що ми з України, у європейців або американців. Але ця хвиля, на жаль, уже пройшла. Тому не можна виходити на закордонний ринок і мотивувати покупку в нас лише тим, що ми з України. Там працюють інші закони: є конкуренція і потрібно бути найкращим у своїй галузі за якістю, дизайном і ціновою пропозицією.

Поради для підприємиць, які хочуть почати власну справу

Ірина Титарчук: Машо, що б ти порадила тим початківцям, підприємицям, які мають ідею і хочуть її реалізувати, створити бізнес, і змасштабувати його? З чого їм починати й на які складнощі не варто, можливо, звертати увагу?

Маша Якуш: Перше, що я порадила б, це не лякатися, а робити те, що ти хочеш. Не боятися помилок і йти вперед. Насправді це дуже важливо. 

Ми зараз в Україні проходимо унікальну школу бізнесу, про яку не розповідає жодна бізнес-школа чи університет. І я дуже вірю в те, що цей суперскіл для українських підприємців, здобутий через випробування, приведе нас до того, що нас уже нічим не можна буде ані залякати, ані зупинити. 

Тому всім жінкам, які хочуть реалізуватися в бізнесі, бажаю не боятися, пробувати та знаходити партнерів та партнерок і представляти Україну на міжнародній арені.

Ірина Титарчук: А що тобі найбільше подобається у цій справі? Що найбільше тебе надихає і приносить задоволення?

Маша Якуш: Якщо говорити конкретно про мене, то це поєднання творчості й структури, якої потребує бізнес. Мене приваблює структурованість, чіткість, відповідальність. Я думаю, що бізнес, який працює з дизайном, саме для таких, як я. Може це якось пафосно прозвучить, але мені здається, що підприємець, який працює в дизайні, повинен мати саме ті якості, які я перерахувала. 

Зачинитися, вистояти чи масштабуватися

Анастасія Багаліка: Я дуже часто чула від людей, які роблять бізнес в Україні, що зараз під час вторгнення у деяких підприємців є стратегія просто встояти та втримати те, що є, а дехто у цей час навіть думає над розширенням і вважає, що такі кризові моменти – це найкращий час для того, щоб ризикнути. До якої категорії належите ви?

Маша Якуш: Я думаю, що до другої. Насправді не можна порівнювати. Бізнеси дуже різні. Наприклад, ми вчора спілкувалися з одним фінансовим консультантом, і він мені каже, ось там є велика компанія. Не буду називати ім’я. Вони зараз по звіту P&L у мінусі на скількись відсотків. У них мета – вийти за три роки хоча б у нуль. У невеликих бізнесів звісно інша історія. Ми прибутковий бізнес, і для нас важливо збільшувати прибуток.

Анастасія Багаліка: А чи був під час вторгнення такий момент, коли ви думали, чи виживете узагалі в тому, що відбувається?

Маша Якуш: Звісно. У перші тижні ми взагалі не знали, чи виживемо як люди. Ніхто цього не знав і не розумів, що відбувається. Тому про якийсь бізнес, роботу, не було ніякої мови. Але вже у квітні 2022 року нам написала жінка, яка захотіла зробити подарунок людям, які її прихистили в Австрії. І ми були дуже здивовані, бо ми не чекали, що це вже буде вже у квітні. І насправді це була така хвиля покупців, які поверталися до України й хотіли якось віддячити іноземцям за допомогу. Можна сказати, що практично через місяць від початку повномасштабного вторгнення ми вже відновили роботу. 

Анастасія Багаліка: Насамкінець я припускаю, що коли йдеться про посуд, декор, то люди їх зараз вважають предметами розкоші. Можливо, чимось таким надлишковим. Це не базовий одяг чи їжа. Чи ви не стикалися за цей час з якимись коментарями, що от чому ви зараз в часи війни продаєте келихи зі скла? 

Маша Якуш: Ні, саме такого нам ніхто не писав. Може, люди думали про це, але не наважилися написати. Мені здається, що будь-який бізнес має право на існування. Навіть той, який, здавалося б, не на часі, — продає діаманти до прикладу. Я можу сказати так, що людина хоче жити. 

Коли я прокидаюся вранці після обстрілів, то мені навпаки хочеться зробити для себе щось, щоб відчути себе живою. І в нас є клієнти, які купують у нас посуд саме тому, що вони хочуть себе порадувати. Або ж порадувати когось іншого — на подарунок, тому я думаю, що кожна річ, яка зараз виготовляється в Україні, на часі.


Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі»


Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові