Як зробити з відродження традицій хлібопечення і деревообробки успішний бізнес під час війни
03.07.2024 11:05
«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».
Анастасія Багаліка: Розкажіть про ідею і старт вашого бізнесу.
Ілона Цветкова: Щаслива розповісти історію створення бренду, тому що все почалося вже під час повномасштабного вторгнення з тримача для леза для випікання хліба. Цей тримач допомагає пекареві безпечно і швидко надрізати хліб, не травмуючи руки. Уже чотири роки я сама випікала хліб на заквасці, і в мене був такий тримач, який зробив мені чоловік.
До цього ми вже 9 років створювали великі меблі, але, на жаль, коли почалася повномасштабна війна, не змогли продовжувати цю справу в Кривому Розі, тому що замовлення в промисловому місті зупинилися. І досі вони, на жаль, не повернулися. Тому ми думали про те, що робити далі, і єдине, що мені давало сил під час повномасштабного вторгнення — це випікання хліба. Я могла нічого не робити крім цього, тому що випікання хліба давало мені усамітнення, спокій, натхнення.
Я подивилася на цей тримач, який чоловік зробив мені, а потім ще моїй подрузі, і в мене з’явилася думка, що, можливо, це ще когось надихне і буде комусь потрібно, тому що на той час в Україні таких тримачів не було. Замовити їх можна було хіба що на AliExpress і на початку широкомасштабного вторгнення — це була проблема. Після цього ми розробили унікальну скарбничку пекаря, яка вміщує багато приладдя, яке задовольняє пекарів і надихає жінок випікати хліб. Ось така історія.
Фото, надане Громадському радіо
Від просування готелю — до деревопереробки
Ірина Титарчук: Наскільки складно розвивати такий бізнес в часи, коли постійно вимикають світло? Звісно і зараз людям потрібні якісь медитативні практики для самозаспокоєння, але зокрема це ресурсозатратне і по часу, і по вкладеннях?
Ілона Цветкова: Коли я когось пригощала своїм хлібом, мене завжди запитували: «Чому ти його не продаєш?». Я відповідала: «Це моє захоплення і натхнення. Я не хочу на цьому заробляти, а лише випікати й пригощати». Під час епідемії ковіду тема випікання хліба дуже розвинулася. З’явилося багато жінок, які навчилися випікати хліб. Це дійсно нелегка справа, але, коли ти вже навчилася це робити, то зможеш повторити із заплющеними очима. Це не якийсь божий дар. Треба пробувати. Мені, наприклад, торти даються важче, ніж хліб.
До того, як почати працювати у 2019 році з чоловіком і віддатися повністю меблевій справі, я працювала в готельному комплексі маркетологом і ми тоді дуже успішно розвивали готель. Потім я пішла в сімейну справу — спочатку меблеву, а потім дерев’яного приладдя. Коли почалося повномасштабне вторгнення ми вже працювали в столярній майстерні — виготовляли великі дерев’яні стільниці для кухонь і ванних кімнат. Ми вже мали досвід роботи з деревиною і мріяли спробувати виготовляти щось маленьке і красиве для інтер’єру. Ми щасливі, що виготовляємо з української деревини, тому що матеріали для кухонь і шаф, на жаль, не всі українського виробництва. А от щодо маленьких інтер’єрних виробів у нас є можливість не залежати від постачальників. До речі, ми вже відправляємо ці вироби також і за кордон.
Про стратегічні цілі
Анастасія Багаліка: Окрім тримачів для пекарів ви виготовляєте й інші продукти. Розкажіть про них трохи більше.
Ілона Цветкова: Наш асортимент можна умовно поділити на пекарське приладдя і декор. Про скарбничку пекаря я вже розповіла. А от декор — це свічки й свічники, якісні дошки для кухні з тієї твердої породи деревини, яку використовували наші предки. Така деревина зберігалася і функціонувала століттями. Також ми виготовляємо дерев’яні тарелі, особливі тим, що вони не склеєні, а зроблені з цільної деревини. І тільки такі цільні тарелі можна використовувати для їжі, решту — лише для декору.
Ірина Титарчук: Які ви маєте стратегічні цілі і які виклики на сьогодні стоять перед цим бізнесом?
Ілона Цветкова: Незабаром ми хочемо збільшити виробництво й виготовляти великі столи для того, щоб наші тарелі й свічники стояли на наших столах. Це історія на майбутнє. А на сьогодні ми плануємо розширювати експорт для того, щоб продавати на Etsy, збільшувати виробництво. Ми хочемо, щоб ручна робота була вигідною. Це важкий шлях, але з допомогою людей, зокрема брендів, які роблять у нас замовлення, ми його здолаємо.
Анастасія Багаліка: Ілоно, на початку розмови ви зазначили, що це сімейна справа, тобто ви ведете бізнес удвох із чоловіком. Як вам вдається вирішувати сімейні й робочі питання? Чи ви розділяєте ці процеси або навпаки поєднуєте? Які існують домовленості між вами?
Ілона Цветкова: Це про вибір партнера. З одного боку — чоловік — це про надійність, впевненість в тому, що близькій людині ти можеш більше довіряти. Але є й недоліки — емоційність і особисті стосунки можуть накладати свої відтінки на бізнес, справу, тому ми балансуємо, відокремлюючи роботу від особистих стосунків. Цей баланс нам вдається втримати, щоб бути успішними й на роботі, і вдома.
Насправді це дуже тепла сімейна історія, де ми поєднуємо мої ідеї, його майстерність і талант. Він вміє технічно реалізувати те, про що я прошу. Крім цього, у нас є багато його авторських виробів. Ми один одного трішки підсилюємо. У нас вийшло все це вдало поєднати. Але я впевнена, що є багато людей, які навіть і не думали про те, що вони можуть одне одного підсилювати, тому бажаю всім знайти таку людину.
Ірина Титарчук: Скільки у вас співробітників і як ви налагоджуєте процеси роботи в команді? Напевно це така тонка робота, яка потребує додаткового навчання?
Ілона Цветкова: Ми маємо трьох постійних майстрів, а решту ми запрошуємо, якщо є якісь додаткові замовлення. Усім хлопцям, які працюють на виробництві, крім мого чоловіка, по 20 років. Ми їх всього навчили з нуля. У них був якийсь мінімальний досвід, наприклад, зі збирання меблів, але безпосередньо досвіду роботи з деревиною не було. Вони хотіли доторкнутися до цієї справи й ми щасливі з того, що нам вдалося.
Цей тренд на дерево охоплює не лише чоловіків, а й жінок, молодь. Ми раді навчати молодих людей, бо вважаємо, що за ними майбутнє.
Фото, надане Громадському радіо
Про те, як бізнес допомагає адаптуватися до життя людям з втраченими кінцівками
Ірина Титарчук: Розкажіть про свій досвід співпраці з благодійною інціативою Superhumans Center. Це цікаво тому, що зазвичай малі бізнеси хочуть реалізовувати соціальні ініціативи, але не мають на це ресурсів…
Ілона Цветкова: До нас звернулася ерготерапевтка із Superhumans. Вона допомагає людям адаптуватися до протезу.
Проблема полягає в тому, що, коли людина навчається заново різати сало і чистити картоплю їй потрібна спеціальна дошка, яка триматиме цю їжу і людина зможе себе сама обслуговувати. Ми довго розробляли і створили інклюзивну дошку, яку наразі даруємо людям, які втратили верхні кінцівки.
У нас є можливість почекати цей виріб безкоштовно або придбати. Наразі черга на ці дошки до двох місяців, бо ми їх виготовляємо на 70% з залишків від основного виробництва. Хлопці завжди виділяють частину залишків для таких дошок і ми цим хотіли показати, що в будь-якій справі можна знайти ресурси на добрі справи, які не нашкодять процесу виробництва і бізнесу в цілому. Аналогів таких дошок немає. Є дуже неякісні пластикові неукраїнського виробництва. Вони хитаються. А ми пропрацювали всі ці нюанси, і людям тепер зручно користуватися нашими дошками і знову бути самостійними.
«Бізнес-процеси підлаштовані під графік відключень світла»
Анастасія Багаліка:Кожен бізнес, який починається під час війни, — це великий виклик. До чого довелось адаптовуватись? Чи ви боялися і чи довго вагалися створювати цей бізнес?
Ілона Цветкова: Наважились дуже швидко — 10 квітня ми вже створили сторінку в інстаграмі. І все дуже швидко полетіло, тому що ми більше нічим не займалися. Просто залишилися взагалі без роботи і вигадували, що можемо зробити таке, щоб можна було надіслати поштою. Перша ідея була закордон. Але виявилося, що наші вироби на часі. Ми працюємо в Кривому Розі. Це прифронтове місто. Постійні сирени. Важко працювати, але підлаштувалися. Деякі процеси змінюємо — наприклад, підлаштовуємося під графік світла, також розподіляємо по-різному вихідні. Але ми почали вже під час війни, тому нам не довелося перелаштовуватися, ми просто продовжуємо працювати.
Ми не боялися. Я всіх закликаю не боятися, тому що не буде ідеального часу. Наш ідеальний час — це сьогодні.
Для мене виклик як для маркетолога — це доносити людям важливість українських виробів, української деревини. Треба переносити погляд з мас-маркету, який не завжди правдивий, на ті вироби, які є справжніми. Масмаркет — це не деревина, а шкідлива плівка. А наша українська деревина справжня, міцна, дарована природою.
Цікавість до пекарства виявляють як жінки, так і чоловіки
Анастасія Багаліка: А наскільки вам легко зараз знаходити клієнтів в Україні? Ви сказали, що бізнес на часі. Але, коли починали, чи думали, що так буде?
Ілона Цветкова: Не думали. Ми просто робили те, що дуже любимо, і те, що, на жаль, відкладали. Це приладдя є справою життя. При цьому свічники на часі. Звичайно є ліхтарі, які можна заряджати, але свічки будуть працювати завжди й в будь-яких умовах. Набори для пекаря — це топ подарунків для жінок, які випікають хліб і додають ці товари для свого вішлиста. Я, наприклад, про хліб не думала у 20 років, а зараз це тренд, яким цікавиться молодь.
Анастасія Багаліка: Чи тільки жінки ваші клієнтки?
Ілона Цветкова: Так, спочатку, коли починала, я зверталася до дівчат: «Панночки, доброго ранку». А потім, коли з’явилися замовлення від чоловіків, то я зрозуміла, що ця історія закінчилася.
Так, звісно, взагалі в світі краще пекарюють чоловіки. Хліб на заквасці дуже любить чоловічі сильні руки, тому що потребує саме ручного процесу. У нас поки що жінки. Є суперкласні пекарні в Дніпрі, в Києві, де управляють саме чоловіки-пекарі. Я мала честь познайомитися з чоловіками-пекарями. Це дійсно класно, тому на останніх маркетах навіть чоловіки просто підходили купували тримачі для леза. А рік тому я ще не брала на маркети пекарське приладдя, бо це дуже нішева історія. Раніше мало хто міг це купувати. Але я хочу її популяризувати.
«Люди бояться деревини»
Анастасія Багаліка: Я припускаю, що це і про відновлення якихось традицій у деревообробці так само…
Ілона Цветкова: Так, ви праві, тому що українці користувалися століттями тарелями з обробленої деревини. Люди знали всі ці процеси — вміли правильно сушити і обробляти її. Зараз українці бояться деревини. На жаль, ці знання втратилися. Така ж історія і з хлібом: в Італії зафіксована найстаріша закваска, якій 100 років. В Україні так само ці знання передавалися з покоління в покоління, але, на жаль, були втрачені. Ми їх відновлюємо.
Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».