Анастасія Багаліка
«Підтвердження того, що Путін — терорист» — Корсун про розсекречений звіт розвідки США
6 год тому
Єдиний вихід змінити країну — це виростити українців, які міркуватимуть інакше — Юлія Шакула
Сьогодні на Громадському радіо поговоримо про те, як успішно розвивати освітній бізнес під час війни.
Гості1
«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».
Гостя — Юлія Шакула, власниця і директорка приватної школи «ХАБ Скул» для учнів 1-11 класів.
Від дитячих таборів — до повноцінної школи
Анастасія Багаліка: Розкажіть, як виникла ідея створити власну справу саме в освітньому сегменті.
Юлія Шакула: Дуже щаслива говорити в цьому етері про освіту, тому що я вважаю, що це зараз одна з найважливіших тем заради перемоги України, заради нашого майбутнього — наших дітей.
У 2015 році ми започаткували перші міські табори у Вінниці. Я робила їх для того, щоб моїй доньці-другокласниці було цікаво. Було два варіанти. Перший — скиглити щодо того, що розваг немає, усе однакове, реальність не така, як хотілося б. Другий варіант — зробити самому. Ми були перші, і насправді це були найкращі три зміни таборів у Вінниці. Це були яскраві спогади наших учнів, що мене спонукало працювати з дітьми далі. Тому ми відкрили освітній центр, продовжували безпосередньо табори на всіх канікулах.
Все частіше батьки до нас зверталися з питанням: «Чому ви не відкриваєте садочок і школу? Ми б хотіли інший стандарт освіти для наших дітей спільно з вами». Я пручалася чотири роки, тому що мені здавалося, що всюди все добре.
У нас був гарний особистий досвід з державною початковою школою, і в мене не було питань саме до шкільного життя.
А коли ми перейшли в п’ятий клас, то я зрозуміла, в чому халепа, і чому батьки просять мене відкрити школу. Ще два роки я думала, чи варто, зважувала, прораховувала. І в певний момент, коли ми були готові, нам запропонували приміщення, яке нас влаштовувало, і ми ухвалили рішення відкривати школу.
Про перші виклики у власній справі
Юлія Шакула: Насправді я маю 27 років управлінського досвіду на сьогоднішній момент, і я чітко розуміла, що освіта — це не про швидкі гроші, це не про бізнес на початку, коли ти щось швидко зробив і біжиш собі далі.
Я дуже довго зважувала, тому що розуміла, що коли входиш в освітні стосунки з дітьми — це вже історія на весь період їх навчання. У 2019 році, коли ми відкрилися, в нас був аж 21 учень у перший рік навчання, але я була щаслива, тому що я розуміла, що в цю мить я даю своїй дитині ту систему середньої освіти, про яку мріяла, щоб їй було комфортно і водночас це було ефективно.
Наша школа приватна насправді не про «можна все» з приводу того, що хочу, то і роблю, а з приводу того, що ми в комфортних умовах здобуваємо найкращі знання і навички. Я вважаю, що в будь-яку школу дитина приходить для того, щоб мати майбутнє, різні знання і навички.
У перший місяць нашої роботи почався ковід, величезний виклик і водночас можливість для нас. Ми були першою школою, коли весь рік провчили дітей за розкладом в онлайн-режимі з живими уроками. Учні показали гарні знання, тому що батьки тестували дітей з залученням зовнішніх вчителів. Ці вчителі були вражені тим, що не зважаючи на онлайн-формат, учні показали гарні результати, відтак до нас почала з’являтися довіра батьків і увага громади.
Далі війна спонукала наше стрімке зростання, тому що я була готова до будь-яких викликів. Я вважала, що найбільш безпечно і корисно для дитячої психіки бути безпосередньо в школі й отримувати знання. На самому початку війни ми провчилися онлайн два місяці. З травня вийшли в офлайн, тому що наші приміщення відповідали безпековим нормам.
Читайте також: Якщо страшно починати бізнес одній, треба з кимось об’єднуватися — Віра Іванова
Бізнес, що потребує постійних реінвестицій
Анастасія Багаліка: Ви зауважили, що починали з 20 учнів, а скільки у вашої школи учнів зараз?
Юлія Шакула: На момент випуску було 405.
Ірина Титарчук: Чи є у вас конкурс на вступ? І чи є межа між комерційною і соціальною складовою такого бізнесу?
Юлія Шакула: У нас є безплатний пробний тиждень для того, щоб родина познайомилася з нами й зрозуміла, наскільки ми відповідаємо їхнім вимогам. З іншого боку ми знайомимося з дитиною. Іноді ми стикаємося з ситуацією, коли дитина не готова включатися і працювати. Тоді ми прощаємося, бо ми не сервісна компанія, яка прагне виключно створити комфортні умови.
Це бізнес, але на відміну від будь-яких проєктів, у яких я раніше працювала, неосвітніх, де точка окупності може бути спрогнозована, у нашому випадку, як би це дивно не звучало, чим більше в тебе дітей, тим прогресивніше до певного моменту зростає витратна частина, бо її найбільша складова — це заробітні плати. Нам потрібно найняти достатньо працівників і вчителів, щоб задовольнити потреби в комфорті й в навчанні. У нас ще не настав той момент, коли нам буде достатньо персоналу, стала кількість дітей, і ми починаємо тоді генерувати певний прибуток для власників.
Протягом відверто п’яти років ми реінвестуємо те, що заробляємо. Наразі фактично ми орендуємо три приміщення. Ми розділили дітей за віковим принципом і створили умови, коли діти в укритті можуть повноцінно безпечно продовжувати освітній процес. Крім цього, ми побудували спортивні майданчики, футбольне поле, у нас є хімічно-фізична лабораторія. Зараз облаштовуємо кулінарний клас. У нас є столярний і швейний класи. Це все вимагає від нас постійних реінвестицій. Я, як власниця проєкту, зацікавлена в тому, щоб, дитина в дорослому житті була самодостатньою.
Про непрогнозованість і крах двох бізнес-планів
Ірина Титарчук: Коли ви відчули, що це прибутковий бізнес, який вже від моменту точки беззбитковості готовий і буде приносити прибуток? Чи був у вас бізнес-план і, чи він спрацював?
Юлія Шакула: Бізнес-план був, тому що я завжди захожу в бізнес з бізнес-планом, але ковід його значно переграв. Усе дуже змінилося — з одного боку ми зросли, з іншого — з’явилося багато додаткових незапланованих витрат на дезінфектори й таке інше.
Щойно оговталися від ковіду, розробили альтернативний бізнес-план, почалася війна і всі мої бізнес-плани перестали працювати. На ту мить у нас було два приміщення, від одного з яких довелося відмовитися, бо в ньому не було укриття.
Відповідно до 1 вересня нам треба було знайти нове приміщення, переїхати, облаштуватися, зробити там певні ремонти, підготувати до приходу дітей.
Як власник я ще не отримую, але можу реінвестувати в ті напрямки, які мені необхідні й підтримувати ту систему, яка вже є. І за моїм планом мені потрібно ще рік для того, щоб соціальний проєкт з елементами бізнесу перетворився на бізнес-проєкт з соціальною складовою.
Читайте також: Власний бізнес — найкращий університет — Ольга Білодід
Про місійність освітнього бізнесу
Анастасія Багаліка: Юліє, я так розумію, що саме через значущість цього бізнесу і не стоїть питання завершити його, хоча поки як власнику прибутків отримати не дуже вдається?
Юлія Шакула: Не стоїть взагалі, тому що я не можу зрадити жодну дитину, яку мені довірили батьки. Моя дитина в цьому році завершує 11 клас, випускається. У батьків були хвилювання, чи школа закриється, коли Наталка випуститься. Ні, школа не закриється, тому що кожна дитина, яка є в моїй школі, моя дитина, зокрема. Мені як управлінцю, який не є освітянином, було дуже важко ввійти в цю систему. Я можу сказати, що на четвертий рік свого директорства я вже є освітнім управлінцем, який розуміє всі причинно-наслідкові зв’язки. І то напевно ще лишається 20%, куди мені ще слід рухатися.
Коли розпочалась повномасштабна війна, це був непростий період, коли я міркувала, що робити далі й зрозуміла, що це і є та місія, де я можу бути соціально відповідальною і створювати майбутнє своєї країни. Я не виїжджала з України під час війни. Це моя країна, де я хочу жити. З іншого боку я бачу ті питання, які мене не влаштовують, і єдиний вихід це змінити — виростити українців, які будуть по-іншому міркувати, і чим більше їх ставатиме, тим кращою буде Україна.
Про гендерні стереотипи
Ірина Титарчук: Коли ви говорили про швейні й кулінарні класи, зокрема про кейтеринг, то чи буде там хлопчикам так само добре навчатися, як і дівчаткам? Як ви впроваджуєте гендерні питання і чи розширюєте колектив, запрошуючи, зокрема, на роботу чоловіків, тому що сфера освіти традиційно вважається жіночою?
Юлія Шакула: Дякую за питання. Це звучить не дуже красиво, але завдяки війні ми отримали певну кількість вчителів-чоловіків, які є дуже крутими. І для дітей дуже важливо мати баланс чоловіків і жінок. На початку війни у нас в колективі було четверо чоловіків, решта — жінки. Зараз ми маємо 12 чоловіків. Всього в нас працює 106 людей, зокрема ВПО.
Щодо гендерного питання на початку року ми пропонуємо дітям обрати — хлопчики можуть шити, дівчата — столярити. Буває, що дівчатка в столярному класі працюють цілий навчальний рік і отримують масу задоволення. А хлопчики чи вишивають, чи плетуть і це окей, тому що кожен має свою зацікавленість в певних видах діяльності.
Для мене важливо не робити гендерних розмежувань, що тато має це, а мама ось це. Ми маємо говорити, що і тато, і мама мають можливість обирати свої ролі за бажаннями.
З нашого досвіду кулінарні майстерки обожнюють всі — і хлопчики, і дівчатка. І насправді для нас кулінарка в наступному році навіть буде працювати як заохочення. За можливість готувати діти готові робити ті речі, які вони не дуже полюбляють.
Так моя донька досі готує ті страви, яких ми їх навчили. І важливо наголосити, що це не той формат, коли дитині дають булку, котлету і зелень, з якої вона готує бургер чи бутерброд. Дитина отримує борошно, з якого замішує тісто, м’ясо, яке треба посмажити й готує страву з нуля, якою може пригостити свою родину. Для них це дуже важливо.
Про подкаст
Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі
