Хотілося б, щоби була програма гастрольного обміну між регіонами — Ярослава Кравченко про «Дикий театр» на Донбасі

«Червоне, чорне і знову червоне» — це анархічний вестерн. Текст вистави створила спеціально для «Дикого театру» сценарна команда «Піратська Бухта».

Прем’єра відбулась у червні 2020 року у Мамаєвій Слободі.

За сценарієм, ідейний анархіст Валеон Барон і його не менш ідейний компаньйон Петро Крук мають надскладну місію — привезти Батьку Махну важливу секретну скриньку, яку вони разом із усім обозом благополучно втрачають в дорозі, і та потрапляє в руки ворога.

Але Барон і Крук хлопці завзяті, тому беруть у полон авторитетну персону противника і мають всі шанси обміняти полоненого на скриньку, та й ділу кінець. І все йшло майже добре і за планом, але у справу втрутився Святий отець Онуфрій… Тому пригоди тільки починаються…

Анастасія Горпінченко: По цій виставі, з якою ви їдете на Донбас: опишіть коротко, як ви рекламували її, коли була прем’єра?

Ярослава Кравченко: «Червоне, чорне і знову червоне» — це така для нас знакова вистава, тому що це перша вистава, яка була створена під час карантину. Ми робили її прем’єру на вулиці, просто неба — у Мамаєвій Слободі, в оточенні природи, в оточенні зелені і театральних софітів, куліс і всього іншого. Це дуже цікавий досвід, але працювати, коли ти перебуваєш на відкритій долоні перед глядачами, коли в кадрі випадково опиняються то кури, то гуси — це дуже незвично і драйвово. Наприклад, на одного глядача з дерева впала курка, яка там спала, і це був такий екшн. Коли похолодало, нам довелося перенестися на класичну сцену, вже без гусей і курей.

Ця історія цікава тим, що вона дуже комедійна. Вона побудована на такому принципі, коли все пішло не так: є місія, яку потрібно виконати, і все це зав’язується в такий клубок подій. Але паралельно там є історичний контекст, багато соціальних проблем, які ми пропонуємо побачити глядачам. Ця вистава щоразу змінюється в деяких моментах, коли оновлюється політична ситуація в країні.

Анастасія Горпінченко: Цього разу ви показуватимете її в Сєвєродонецьку і в Краматорську. Чому вирішили зупинитися саме на ній для цього регіону?

Ярослава Кравченко: По-перше, ми їдемо в Краматорськ і Сєвєродонецьк за підтримки ПРООН — це кампанія по відновленню миру, і тому для нас було важливо  привести виставу, яка б торкалася питань війни, миру. Але ми не обрали «Кицюню» як таку жорстку версію на цю ж тему, ми взяли трошки легшу версію. Крім того, це драйв, це чорний гумор, тому зупинився вибір на «Червоне, чорне…».

Анастасія Горпінченко: Я, на жаль, не мала можливості подивитися цю виставу, але читала відгуки, зокрема, одна людина охарактеризувала її як таку що «за межею» або «на межі». Чи є для вас щось таке в цій виставі, що б ви охарактеризували як «за межею»? І до чого готуватися людям, які йдуть на цю виставу?

Ярослава Кравченко: До «Дикого театру» дійсно потрібна підготовка, адже для когось це може бути такий розрив шаблонів або стрес, особливо для людей, які звикли до класичного театру. Тому що тут багато прямоти, багато чорного гумору, багато некоректних висловлювань — актори використовують лайку. Є сцени, де ми проходимося трошки по релігії, по політиці, по стосунках з Росією, і про те, «какая разница», про «громадянську війну» говоримо. Єдине, до чого я хочу закликати, це не брати з собою дітей. І треба бути готовим до того, що «Дикий» буде провокувати і, можливо, травмувати.

• До «Дикого театру» потрібна підготовка, адже для когось це може бути такий розрив шаблонів або стрес

Анастасія Горпінченко: Враховуючи, що ці покази у Сєвєродонецьку та Краматорську відбуваються в рамках проєкту ПРООН, це будуть разові покази чи систематичні?

Ярослава Кравченко: Ми залюбки гастролюємо, єдине що, ми — незалежний театр і у нас немає ресурсу, щоб робити це самостійно. Але ми намагаємося щороку з кимось запартнеритися, щоб зробити виїзди. У попередніх роках у нас була співпраця з ООН «Жінки», і ми возили Україною виставу про домашнє насильство, під час якої були покази та обговорення з аудиторією.

Зараз поки що цей показ запланований. Далі, будемо сподіватися, знайдемо ще партнерів і такі гастролі стануть регулярними, тому що вони потрібні як мешканцям, так і театру.

Анастасія Горпінченко: Часто, коли говориш про якісь ініціативи на Донбасі, відповідають, що такого дуже не вистачає. Чи ви відчуваєте якийсь фідбек від глядачів?

Ярослава Кравченко: Насправді, мені б хотілося, щоб була програма такого гастрольного обміну між містами, щоб одні люди бачили, що відбувається у інших. Наприклад, івано-франківський театр приїжджає на Донбас, привозить свої вистави і це дуже крута ініціатива театру. Три роки тому ми привозили у Сєвєродонецьк свою виставу, і коли я тиждень тому написала пост, що ми їдемо в Сєвєродонецьк, то люди писали, що вони нас чекають ще з минулої вистави. Коли ми пишемо, наприклад, що «Дикий» їде в Одесу, в коментарі приходять люди, які питають: «А коли до Харкова?», «А коли в Маріуполь?». Тобто запит є і це приємно.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS