Про це розпитали координаторку проєкту «Вчителі-волонтери Луганщини» Ксенію Синєокову, та вчительку-організаторку Уляну Буцяк.
Анастасія Горпінченко: Як виникла ідея створення цього проєкту і чому він насправді важливий?
Ксенія Синєокова: Цей проєкт направлений на те, щоб покращувати рівень освіти дітей в прифронтових населених пунктах, оскільки наразі є дуже велика проблема в наявності профільних педагогічних кадрах в школах, оскільки із початком війни багато хто виїхав. Тому наразі ми маємо ситуацію з тим, що багато вчителів замінюють одне одного, і викладають предмети не за своєю освітою. Наприклад, вчителька англійської мови може викладати фізику, або вчитель математики — англійську мову. Тобто є, кому викладати, але не завжди це профільні вчителі.
Анастасія Горпінченко: Уляна Буцяк у минулому навчальному році поїхала до школи в місті Щастя Луганської області, і місяць працювала там педагогинею-організаторкою. Пані Уляно, розкажіть, яким був для вас цей досвід і як ви на це наважилися?
Уляна Буцяк: Наважитися було не так страшно, як здавалося, страшніше було з сім’єю це все узгодити, але в мене внутрішнє налаштування було.
Робота із щастинськими діточками в школі принесло багато яскравих і емоційних моментів, і залишилося світло після перебування у місті Щастя. Що я маю на увазі? Діти там дуже щирі, дуже відкриті, але трішки на початку були замкнені. Щоб їм розкритися, щоб осягнути це і показати, який є світ поза їхнім населеним пунктом, поза містом Щастя світ теж яскравим, потрібно було багато попрацювати. Хотілося принести їм чогось виховного, освітнього і світлого, трішки розбавити яскравими фарбами їхню оцю сірість, їхню рутину і буденність.
Ми із заходу принесли багато нового, багато своїх традицій, своїх святкувань і бачень та ідей відзначення різних державних дат і визначних подій. І ми з класними керівниками, з вчителями-предметниками, з психологом дуже тісно співпрацювали. Практично кожен день в нас був розписаний і відбувалося якесь дійство: чи квест, чи пізнавальна гра, чи семінар, чи практикум, чи профорієнтаційні моменти, чи якийсь відкритий захід тощо. За тиждень вже діти дуже активно відгукувалися на всі події та всі пропозиції, з якими ми до них приходили. І вони цих активностей хочуть. Ми дуже сподіваємося, що наше перебування у Щасті залишило добрий і позитивний слід у їхньому житті.
Анастасія Горпінченко: Наразі починається новий набір вчителів на новий навчальний рік. Ксеніє, яких вчителів саме зараз шукають і кого найбільше не вистачає у школах вздовж лінії розмежування?
Ксенія Синєокова: Наразі найбільше не вистачає вчителів математики, англійської мови, фізики, біології. Минулого року в нас був пілотний проєкт із залучення вчителів зі інших регіонів, наразі ми його подовжили і він триватиме до 2023-го року. Плануємо відправити 20 волонтерів в не менш як п’ять шкіл. Це буде місто Щастя, Новотошківське, Трьохізбенка та ще в деякі населені пункти, які розташовані на лінії розмежування у Луганській області.
Анастасія Горпінченко: Які вимоги у вас до волонтерів, що приїжджатимуть до вас?
Ксенія Синєокова: Наразі ми шукаємо людей, які або мають вчительський досвід, тобто були або є педагогами в якійсь конкретній школі у будь-якому регіоні України, або це має бути людина, яка вже має досвід роботи з дітьми. Якщо ми говоримо про вчителя англійської мови, це може бути як вчитель, що зараз працює з дітьми, або вчитель, який викладає англійську мову на якихось курсах.
Цей проєкт про те, щоб відкрити більше можливостей і для вчителів також: показати їм нові методики, показати їм, як можна викладати інакше. Тому що, коли ми перебуваємо в якійсь одній інформаційній бульбашці і в одному і тому ж просторі, то ми можемо не помічати, які змінюється світ і ті самі методи викладання.
Анастасія Горпінченко: Я так розумію, це волонтерська діяльність, але «Восток-SOS» допомагає із облаштуванням на місці?
Ксенія Синєокова: Так, ми, наприклад, компенсуємо проїзд і проживання, також даємо певну суму грошей, яка б компенсувала витрати на їжу та інші потреби волонтера. Крім того, ми завжди на зв’язку з волонтерами. Це не означає, що ми їх привезли, покинули і все. Декілька разів на тиждень можна зателефонувати, поділитися своїми враженнями. Якщо є якась проблема, пропозиція або порада, ми завжди на зв’язку. Якщо, не дай Бог, будуть якісь загострення на лінії фронту, ми вивеземо цю людину з місця перебування. Ніхто не кидає волонтерів напризволяще.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS