Подкаст «Побачити невидиме» був запущений після проведення масштабного соціологічного дослідження «Сексуальне насильство в Україні: побачити невидиме», спрямованого на виявлення різних форм сексуального насильства, які часто залишаються прихованими або неусвідомленими в суспільстві.
У рамках проєкту дослідницька група зібрала та проаналізувала дані про обізнаність щодо випадків сексуального насильства різних типів. Олександра Онистюк, старша аналітикиня агенції Fama, наголошує, що такий підхід дозволяє глибше зрозуміти, як сексуальне насильство проникає у всі аспекти життя, від особистих стосунків до цифрового простору.
«Це наше дослідницьке рішення: розглядати проблему комплексно. У межах цього дослідження ми визначаємо сексуальне насильство як будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди однієї зі сторін».
Дослідники розділили сексуальне насилля на чотири категорії: фізичне, вербальне, невербальне та цифрове.
«Ми класифікували на кілька вимірів, оскільки це широке визначення дозволяє охопити багато різних ситуацій. Проте ми зосередилися на чотирьох вимірах і в межах кожного з них команда сформулювала конкретні форми та ситуації, про які ми далі запитували наших респондентів».
Кожен вимір охоплює різні аспекти сексуального насилля, якого можуть зазнавати як жінки так і чоловіки.
Дослідження складалося з двох етапів. Спочатку було проведено якісне дослідження, яке полягало у глибинному інтерв’ю з 15-ма респондентами. Вони поділилися особистими поглядами на сексуальне насильство. Другий етап був кількісним і охоплював опитування 1200 людей по всій Україні, які відповідали на запитання, де дізнавалися, чи вважають вони певні ситуації формами сексуального насильства.
Важливими факторами для респондентів були стать, вік постраждалих, а також їхній зв’язок із кривдником. Дослідження показало, що багато форм насильства залишаються прихованими через те, що суспільство їх не ідентифікує як такі.
«Це було розвідувальне дослідження. Ми пропонували більший перелік ситуацій, ніж ці 10, які представлені в дослідженні. Ми запитували респондентів, чи вважають вони ці ситуації сексуальним насильством, а також враховували певні фактори, такі як стать і вік постраждалого чи кривдника, а також ступінь близькості стосунків. Це допомогло перевірити, чи впливають ці фактори на визначення ситуацій як сексуального насильства. Наприклад, чи вважають респонденти ситуацію нав’язливого флірту сексуальним насильством, якщо кривдник — жінка».
За словами Олександри Онистюк, результати глибинних інтерв’ю та всеукраїнського опитування демонструють, що українці часто не усвідомлюють деякі ситуації як сексуальне насильство. Проте, попри це, більшість респондентів все ж вважає такі дії недопустимими. Лише один з чотирьох учасників опитування однозначно називає всі перелічені випадки формами сексуального насильства. Фізичний вимір, особливо ситуації, де очевидна фізична шкода, значно частіше розглядається як насильство.
«Ми з’ясували, що не завжди ситуації, які класифікуються як сексуальне насильство, респонденти визначали саме як таке. Це підтвердили результати нашого кількісного опитування. Однак важливо підкреслити, що навіть незважаючи на те, що опитані українці не ідентифікують більшість ситуацій як сексуальне насильство, вони все ж вважають їх недопустимими».
Однією з важливих знахідок дослідження стало сприйняття насильства у стосунках чи шлюбі. Хоча кримінальний кодекс трактує секс без згоди як зґвалтування, лише 77% українців вважають це сексуальним насильством. Онистюк підкреслила, що в ситуаціях, де немає прямого статевого акту, але є схиляння до сексу (наприклад, від роботодавця до підлеглого для збереження роботи або схиляння партнера у стані сп’яніння), 81–91% опитаних погоджуються, що це також є формою насильства.
«Варто зазначити, що 91% та 81% опитаних ідентифікують певні ситуації як сексуальне насильство, навіть якщо безпосередній статевий акт не відбувся. Це дуже цікаво, і в нашому звіті також наведені пояснення від респондентів, чому деякі ситуації, такі як сексуальний акт без згоди в стосунках або шлюбі, можуть не вважатися сексуальним насильством».
Менше половини респондентів визнають вербальні та невербальні прояви сексуального насильства, такі як нав’язливий флірт або недоречні сексуальні коментарі. Багато респондентів аргументували це тим, що «слова не завдають шкоди» або це «особливість спілкування» певної людини. Один із прикладів — розповіді про «сексуальні подвиги», які деякі респонденти не вважають насильством, пояснюючи це можливістю просто уникнути спілкування з такою особою. Проте, одна з респонденток, аналізуючи свій досвід після участі в інтерв’ю, усвідомила, що такі ситуації можуть бути формою насильства і припинила спілкування з людиною, яка постійно поводилася подібним чином.
«Одна з учасниць глибинного інтерв’ю, коли ми обговорювали різні ситуації та додаткові фактори, зізналася, що раніше ніколи не розглядала їх як сексуальне насильство. Однак після нашої розмови вона переосмислила свій досвід і вирішила припинити спілкування з особою, яка постійно проявляла такі дії в компанії. Хоча я не знаю всіх деталей, вона зрозуміла, що це не просто недопустимо і неприйнятно, а є певною формою сексуального насильства».
Олександра Онистюк зазначила, що значна частина українців досі не вважає примусовий секс насильством, коли йдеться про стосунки або шлюб.
Дослідниця підкреслила, що такі погляди ґрунтуються на застарілих уявленнях про шлюбні обов’язки, де жінка «повинна» завжди погоджуватись на інтим. Зокрема, у ситуаціях примусового сексу 40% опитаних, які пережили цей досвід, не вважають його формою насильства. Зазначається, що відсутність фізичного спротиву іноді сприймається як згода на секс, що є помилковим переконанням: згода не прирівнюється до пасивності.
«Мені здається, що це, власне, свідчить про застарілі уявлення щодо взаємодії у стосунках чи шлюбі. Але навіть попри це, ті, хто пережив це, не завжди ідентифікують ситуацію як сексуальне насильство. Ми також це підтвердили в нашому дослідженні: серед тих, хто мав такий досвід у різних ситуаціях, частина не вважає це сексуальним насильством».
Дослідження також висвітлює так званих «ненавмисних кривдників» – людей, які несвідомо порушують межі своїх партнерів. Це можуть бути особи, які через соціальні стереотипи не розпізнають свої дії як недопустимі або насильницькі. Звіти показують, що підвищення обізнаності здатне спонукати людей переосмислити власні дії та, можливо, визнати минулі вчинки як неприпустимі.
«Людина не розуміє і не ідентифікує, що це ненормально, що це неприпустимо по відношенню до іншої людини. Вона, наприклад, звикла до цього. Для цього також є різні пояснення. Ми віримо, що люди, які ознайомляться з нашим дослідженням, зможуть прорефлексувати, чи не вчиняли вони колись сексуальне насильство по відношенню до інших».
За результатами дослідження, виявлено, що рівень освіти та вік значно впливають на ідентифікацію ситуацій як сексуального насильства. Олександра Онистюк під час інтерв’ю пояснила, що люди з вищою освітою частіше ідентифікують такі випадки, як вуличні домагання, нав’язливий флірт, небажаний секстинг та примушення до сексу роботодавцем, як форми сексуального насильства. За її словами, цей зв’язок, ймовірно, зумовлений вищим рівнем обізнаності щодо подібних ситуацій.
«Ми перевіряли різні соціально-демографічні характеристики як чинники, що впливають на ідентифікацію ситуації як сексуального насильства. І ми побачили відмінності. Зокрема, в усіх ситуаціях були виявлені відмінності за статтю, в одній ситуації — за віком, а в декількох інших — за рівнем освіти».
Водночас відмінності спостерігалися і залежно від віку. Молодші респонденти, які активніше користуються цифровими ресурсами, частіше ідентифікували порнопомсту (викладання інтимних матеріалів без згоди) як сексуальне насильство. Інші вікові групи, за словами Онистюк, могли виявитися менш поінформованими про ризики в інтернеті, що впливає на їхні відповіді.
«У розрізі віку ми зафіксували, що ситуація з порнопомстою частіше ідентифікується молодшою віковою групою. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що вони активніше використовують цифрові ресурси та є більш обізнаними щодо безпеки в соціальних мережах і в інтернеті загалом. Через це вони частіше розглядають такі випадки як сексуальне насильство в порівнянні з іншими віковими групами».
Дослідники зазначили, що в деяких ситуаціях великі розбіжності у відповідях відсутні, але подальші дослідження можуть допомогти виявити інші фактори, що впливають на розуміння та ідентифікацію сексуального насильства в українському суспільстві.
«Ми не виявили значних відмінностей у тому, як різні групи ідентифікують певні ситуації як сексуальне насильство. Можемо лише припускати можливі фактори, які впливають на цю ідентифікацію, і в подальших дослідженнях перевірити, які інші чинники, окрім віку, можуть мати значення. Наприклад, можливо, існують інші чинники в комплексі, які впливають на сприйняття досвіду сексуального насильства».
Олександра Онистюк підкреслила важливість підвищення рівня сексуальної освіти в Україні для покращення розуміння проблеми сексуального насильства. Вона зазначила, що багато людей не готові говорити про такі питання, вважаючи їх табуйованими. Це стосується як жінок, так і чоловіків, які також можуть стати жертвами насильства.
«Наше дослідження також підтвердило, що не всі потерпілі готові звертатися за допомогою. Хоча багато хто не ідентифікує свої переживання як сексуальне насильство, вони все ще вважають ці дії недопустимими. Проте більшість респондентів не готові шукати допомогу і вважають, що мають вирішувати свої проблеми самостійно».
Онистюк звернула увагу на те, що більшість опитаних не ідентифікують свій досвід як сексуальне насильство, навіть якщо вважають такі ситуації недопустимими. Багато людей вважають за краще вирішувати проблеми самостійно, а не звертатися по допомогу. Це підкреслює необхідність змін у суспільстві, зокрема у сприйнятті сексуального насильства та ролі жертв.
«Отже, суспільству в цілому потрібно змінювати ці стереотипи. Хоча це поки що лише припущення, ми ще не провели глобальне дослідження, проте можна стверджувати, що існує культура зґвалтування, яка підтримує звинувачення постраждалих у тому, що вони самі винні. Це необхідно змінювати. Я вважаю, що важливо продовжувати говорити про ці проблеми».
Вона також вказала на існування стереотипу, що сексуальне насильство стосується лише жінок, в той час як чоловіки також можуть стати жертвами. Важливо піднімати ці питання у медіа, аби змінити ставлення до теми та розірвати коло мовчання навколо проблеми. На думку дослідниці, активна комунікація може допомогти в боротьбі з культурою зґвалтування та підтримати тих, хто пережив насильство.
«Мені здається, що варто, як мінімум, про це говорити. Говорити, що постраждалими можуть бути також і чоловіки. Чоловікам також необхідно говорити про це, сигналізувати і повідомляти про свої переживання. Так, це може бути неприємно, страшно і некомфортно, адже це дуже чутлива тема.
Проте, якщо медіа почнуть більше висвітлювати ці питання, демонструючи, що говорити про це нормально, ми зможемо змінити стереотипи та викорінити культуру зґвалтування».
Дослідницька агенція Fama та Асоціація жінок-юристок України ЮрФем провели масштабне соціологічне дослідження в рамках проєкту «Сексуальне насильство в Україні побачити невидиме». У цій серії подкастів ми ословлюємо невидиме. Проєкт «Сексуальне насильство в Україні: побачити невидиме» впроваджується Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки ПРООН в Україні та фінансування урядів Данії та Японії. Висловлені у розмовах думки є висновками та позицією авторів/ок і не обов’язково відображають погляди ПРООН в Україні та урядів Данії та Японії.