В Україні штраф за домашнє насильство часто може сплачувати сама потерпіла — суддя

Левко наголошує, що загалом ситуація з інформуванням правоохоронних органів про сексуальне насильство є незадовільною. Потерпілі здебільшого не звертаються до поліції через залежність від кривдника або страх суспільного осуду. Особливо це помітно в тих випадках, де кривдник є родичем чи близькою особою. Серед основних причин юристка також зазначає культуру віктимблеймінгу. Суспільство намагається перекласти провину на потерпілу через її зовнішній вигляд, поведінку чи спосіб життя.

«У нашому суспільстві, на жаль, дуже поширена культура віктімблеймінгу, а саме звинувачення потерпілих у тому, що вони самі винні в тому, що з ними сталося. Це може стосуватися, зокрема, одягу, який вони носять, їхньої поведінки, місць, куди вони ходять, або вживання алкогольних напоїв».

Одним із факторів є також небажання розголосу зі сторони вцілілої. Особливо така ситуація поширена в малих містах.

«Багато близьких і рідних можуть радити потерпілій не звертатися з заявою, оскільки це набуде розголосу і, на жаль, у маленьких містечках, де люди один одного знають, може перетворитися на дуже травматичний серіал для цієї потерпілої».

Сексуальне насильство та недовіра до правоохоронної системи

Істотну перешкоду становить недовіра до правоохоронних органів, яка, за словами Левко, нерідко стримує потерпілих від подання заяви. Навіть ті, хто наважується на цей крок, можуть стикатися зі скептичним ставленням з боку поліції, а також із вимогами надати докази одразу після звернення.

«Досі трапляються випадки, коли, навіть якщо потерпіла набирається сил і звертається до правоохоронних органів, вона часто стикається зі скептичним ставленням. Працівники поліції можуть проявляти певний рівень недовіри до заяви і вимагати одразу надати певні докази».

Підхід до розслідування справ за статтями, що охоплюють сексуальне насильство та зґвалтування, робить потерпілу сторону відповідальною за ініціювання розслідування Це може додатково виснажувати потерпілу від насилля психологічно та емоційно.

«У нас справи, передбачені частинами першої статей 152, 153 і 154, стосуються саме зґвалтування, сексуального насильства та примушення до вступу у статевий зв’язок. Це справи приватного обвинувачення, тобто досудове розслідування можна розпочати тільки за заявою потерпілої. Відповідно на неї покладається тягар доведення винуватості, оскільки вона має надати певні докази».

Таким чином, недовіра до правоохоронної системи у вцілілих може створювати відчуття безкарності для кривдника.

«Тому така історія і трансляція недовіри до всієї судової влади може сприяти тому, що потерпіла не хоче звертатися і в подальшому брати участь у судових засіданнях. А, на жаль, це буде лише породжувати відчуття безкарності серед кривдників».

Слухайте також: «Побачити невидиме» — нове соціологічне дослідження про сексуальне насильство в Україні

Вразливість чоловіків та стигматизація

У подкасті також підняли тему чоловіків, які стають потерпілими сексуального насильства. Ця частина проблеми є ще більш стигматизованою. Левко зауважує, що з дитинства чоловікам часто нав’язується думка, що звернення по допомогу є ознакою слабкості, а звернення через сексуальне насильство — особливо. Такий тиск змушує багатьох чоловіків приховувати факти насильства через страх бути висміяними чи осудженими.

«Коли ми говоримо про чоловіків, ситуація ще більш стигматизована, оскільки з дитинства їм закладається, що чоловікові соромно скаржитися. А ще й скаржитися на такий вчинений злочин. Тобто це справді сприймається як кінець життя, і про це краще нікому не казати, ніж сказати і потім стати предметом обговорення. Тому чоловіки взагалі можуть не звертатися з такими скаргами».

Чи зросла кількість випадків сексуального насилля під час повномасштабного вторгнення?

Віра Левко стверджує, що кількість кримінальних проваджень стосовно сексуального насильства серед дорослих залишається вкрай низькою навіть після початку великої війни. Це, на її думку, обумовлено небажанням вцілілих звертатися до правоохоронних органів, а не реальним зниженням рівня насильства.

«У нас зараз на розгляді знаходяться тільки кримінальні провадження, де потерпілими є малолітні та неповнолітні діти. Такі справи активно розслідуються. Їх направляють до суду, і суд вживає всіх заходів, щоб ці справи були першочергово розглянуті. Відповідно, за результатами виносяться вироки. Тобто ця категорія справ щодо дітей є достатньо результативною, назвемо це так. А що стосується повнолітніх жінок і чоловіків, то в нашому суді такої категорії справ взагалі дуже-дуже мало».

Натомість кількість звернень щодо домашнього насильства суттєво зросла. Левко пов’язує це з вдосконаленням законодавства та зростанням поінформованості населення про доступні правові механізми захисту. Зокрема, ратифікація Стамбульської конвенції та попередні зміни до законів надали потерпілим більше можливостей для захисту. Тепер поліція може видавати термінові заборонні приписи, суди мають право надавати обмежувальні приписи, а правова допомога стала доступнішою.

«Ми дійсно спостерігаємо великий сплеск повідомлень, але я не пов’язую це лише з тим, що люди стали вчиняти більше насильства. Я це пов’язую з результативністю законів. Все більше потерпілих розуміють, що можуть захистити свої права, отримати безкоштовну правову допомогу і, скажімо, в суді отримати обмежувальний припис. Поліція може винести терміновий заборонний припис. Є вироки судів про реальні терміни притягнення кривдників до відповідальності».

Нові законодавчі зміни для боротьби з сексуальними домаганнями

З 19 грудня набувають чинності нові зміни в Кодексі України про адміністративні правопорушення, що мають забезпечити ефективніший захист від сексуальних домагань. Зокрема, окремою статтею буде визначено вчинення насильства за ознакою статі, а також передбачено нову статтю 173-7, яка розглядає випадки сексуальних домагань. Ця стаття охоплює вербальні та невербальні образи, принизливі жести та інші дії сексуального характеру, а також використання електронних комунікацій для надсилання небажаного інтимного контенту.

«Це сексуальні домагання, тобто дії, що вчиняються проти бажання особи. Це образливі та принизливі дії сексуального характеру, вираження, вербальні і невербальні слова, жести, рухи тіла, які мають сексуальну спрямованість, у тому числі з використанням електронних комунікацій. Це, зокрема, надсилання дікпіків та іншого подібного контенту проти волі особи».

Левко зазначає, що це важливий крок для правової системи, оскільки надає правоохоронцям чіткішу базу для реагування на подібні порушення. Раніше такі випадки важко було кваліфікувати та розглядати окремо від домашнього насильства, що ускладнювало судовий процес і спричиняло непорозуміння у визначенні складу злочину. Тепер же нововведення забезпечить чітке розмежування та допоможе юристам ефективніше боротися з сексуальними домаганнями, що можуть відбуватися як у реальному житті, так і в цифровому просторі.

«Раніше це було частиною статті про домашнє насильство, і насправді багато юристів не розуміли, які саме правопорушення підпадають під ці ознаки. Тепер, з грудня, у нас буде нова стаття. Це, я вважаю, велике досягнення, бо ще не так давно ми могли говорити про це лише в дуже вузьких юридичних колах. З 19 грудня ця стаття вже буде в кодексі про адміністративні правопорушення».

Стамбульська конвенція та сексуальне насильство

Ратифікація Стамбульської конвенції стала важливим кроком для України. Віра Левко підкреслила, що ще до ратифікації українське законодавство почало пристосовуватися до її вимог, забезпечуючи підтримку потерпілим через створення притулків (шелтерів) та надання психологічної допомоги.

«У нас, напевно, вперше відбулася така нормотворчість, коли конвенція ще не була ратифікована, але закони вже приводилися у відповідність до неї. І це, напевно, вперше в нашій країні сталася така історія, коли ми ще до ратифікації вже приводили законодавство у відповідність до конвенції».

Попри ускладнення, пов’язані з війною, у відносно спокійних регіонах України шелтери продовжують свою роботу, надаючи безпечний простір для постраждалих від насильства.

«Звісно, з початком повномасштабного вторгнення це стало проблематичніше. Особливо коли ми говоримо про прифронтові міста або про місця, де ведуться активні бойові дії та обстріли. В тих містах, де спокійніше, все працює, і шелтери функціонують».

Сексуальне насильство та просвітницька діяльність

За словами Левко, багато громадян ще не усвідомлюють, що певні дії є формою насильства.

«Навіть будучи студенткою, дорослою, повнолітньою особою, я ніколи не сприймала ситуацію, коли йшла вулицею, і мені щось викрикували чи свистіли. Це було дуже неприємно, але я ніколи не ідентифікувала це як насильство», — пояснила суддя.

Юристка зауважує, що серед молоді також поширене нерозуміння сексуального насилля.

«Коли я стикаюся зі старшокласниками, з якими іноді проводимо уроки або займаємося правопросвітницькою діяльністю в суді, вони не завжди можуть зрозуміти, про що йдеться. Вони не можуть це ідентифікувати. Хоча нам здається, що у них є гаджети, доступ до інтернету, гарячих ліній і безкоштовної психологічної допомоги. Насправді вони мало про це знають, якщо це питання особисто не стосується їх або, можливо, когось із друзів. І тільки тоді вони можуть зацікавитися цим питанням».

На її думку, вирішальну роль у захисті прав громадян повинна відіграти правопросвітницька діяльність. Для цього важливо надати людям чітку інформацію про те, що є правопорушенням, і підвищувати обізнаність про можливості захисту прав. Віра Левко наголосила на важливості відкритості правоохоронних органів для звернень постраждалих та активному навчанні поліцейських, суддів і працівників прокуратури.

«І тоді, знову ж таки, важливо висвітлювати хороші приклади, коли особа звернулася до суду і отримала рішення. Так, там можуть бути невеликі штрафи, але це вже початок. Нам не так важлива суворість покарання, скільки те, щоб особа була притягнута до відповідальності, і щоб показати, що за такі дії існує відповідальність, і до неї буде притягнуто», — додала суддя.

З огляду на попередні звернення до поліції та судів, нова стаття покликана допомогти чітко класифікувати випадки сексуальних домагань та визначити відповідні докази. До того ж, правозахисні організації активно проводять тренінги для правоохоронців, щоб ті могли належним чином оцінювати ситуації та працювати без стереотипів, які, на думку судді, часто заважають об’єктивності.

«Відповідно правозахисні організації проводять навчання, і я, зокрема, беру участь у навчанні поліцейських, працівників прокуратури та суддів. Ми також роз’яснюємо, які докази можуть бути достатніми для притягнення особи до відповідальності за цією статтею, і взагалі для чого ці статті вводяться».

Роз’яснення та юридична підтримка стають невід’ємною частиною нової кампанії проти домагань. Левко сподівається, що, завдяки цьому, випадки звернення до судів зростуть, і люди відчуватимуть себе більш захищеними.

«Я це транслюю як новопризначеним суддям, так і тим, хто проходить періодичне навчання. Всі ми люди, і у кожного з нас є власні стереотипи. Але ми займаємо такі посади, що маємо додатково вивчати ці стереотипи, боротися з ними, проходити навчання та розуміти, чому вони виникають. І ми ні в якому разі не можемо транслювати їх на учасників процесу чи осіб, які приходять до суду».

Покарання за сексуальне насильство

Суддя акцентувала увагу на тому, що покарання за сексуальне насильство може бути досить жорстким, проте існують проблеми в практичному застосуванні цих норм.

«Там дійсно є можливість для судді, застосовуючи дискрецію, вибрати з урахуванням пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, а також загалом обставин справи, те покарання, яке буде достатнім не тільки для покарання, але й для виправлення особи», — сказала Левко, підкреслюючи важливість індивідуального підходу до кожного випадку.

Водночас, адміністративні штрафи за сексуальні домагання становлять від 1360 до 2720 гривень. За словами Левко, такі суми є недостатніми для запобігання злочинам, адже часто особи, які скоюють ці злочини, не мають постійної роботи або джерела доходу. Левко також звернула увагу на порівняння штрафів за сексуальне насильство з покараннями за домашнє насильство, де суми штрафів можуть бути в рази нижчими — всього 170 гривень.

Водночас з огляду на те, що часто насилля фіксують у сім’ях, де кривдник не працює, де-факто сплата штрафу лягає на плечі потерпілої. Це ставить під сумнів ефективність діючої системи покарань.

«Навіть мінімальний штраф і судовий збір — це достатньо вагома сума для сім’ї особи, у якої кривдник не працює. Тоді ми розуміємо, що цей штраф буде оплачувати потерпіла, адже, якщо у кривдника є рахунки, вони будуть заблоковані. Якщо ж рахунків немає, щоб уникнути проблем з виконавчою службою, цей штраф, на жаль, сплачуватиме потерпіла», — зауважила вона.

Окрім цього, Левко підкреслила, що існуюча система виконання покарань має серйозні недоліки. Наприклад, якщо особа не виконує громадські роботи, виконавча служба не має ефективних механізмів для примусу до виконання цього покарання. Це призводить до того, що навіть призначене судом покарання часто залишається без виконання, а потерпілі не отримують справедливості.

«У нас можна замінити покарання лише на штраф. Наприклад я рішенням суду призначила громадські роботи, особа не виконує їх і не з’являється. Виконавча служба не має механізмів, щоб змусити цю людину відбути таке покарання, або, принаймні, призначити більш суворе покарання, якщо він добровільно не відбуває. Замінений штраф виявляється навіть меншим, ніж той, який я призначила спочатку».

Підтримка для потерпілих сексуального насильства

Суддя також висловила свою підтримку тим, хто став потерпілим сексуального насильства, заохочуючи їх не боятися звертатися до правоохоронних органів.

«Коли в суді виникають випадки, коли потерпілі вагаються, чи правильно вони вчинили, звернувшись, особливо якщо мова йде про дітей, я завжди їх підтримую словами: ви зробили все правильно. На вашому успішному прикладі, коли вдалося притягнути кривдника до відповідальності, ви покажете іншим, що не варто боятися і що існують результативні рішення», — наголосила Левко.

Вона підкреслила, що важливо показати, що злочини не залишаються безкарними, і що кожен випадок є можливістю для зміни.

З метою підвищення обізнаності та довіри до судової системи, Левко анонсувала ініціативу створення окремих вкладок на сайтах судів, де будуть висвітлені справи щодо сексуального насильства.

«Також ми зараз працюємо над розробкою окремої вкладки на сайтах судів, де будемо висвітлювати інформацію про розгляд справ, пов’язаних із сексуальним насильством — як щодо малолітніх, так і дорослих осіб. Це може допомогти потерпілим зрозуміти, що такі справи активно розглядаються в судах, а також побачити результати розгляду та міри покарання, які були призначені. Інформація буде подана коректно, без зайвих деталей, коротко і юридичною мовою, щоб потерпілі розуміли: винні притягуються до відповідальності», — зазначила суддя.

Завершуючи розмову, Левко закликала потерпілих мати на руках телефони гарячих ліній і юридичних організацій таких як ЮрФем. Вони можуть надати підтримку і консультації.

«Напевно, я б радила мати на руках номери гарячих ліній, зокрема «ЮрФем», які надають дуже коректну і професійну допомогу. Вони зможуть відповісти на питання, що хвилюють потерпілих, ще до того, як ви напишете заяву. Юристи розкажуть про всю процедуру, з якою ви можете стикнутися на етапах досудового розслідування та судового процесу. Це може допомогти прийняти остаточне рішення», — резюмувала вона.

Дослідницька агенція Fama та Асоціація жінок-юристок України ЮрФем провели масштабне соціологічне дослідження в рамках проєкту «Сексуальне насильство в Україні побачити невидиме». У цій серії подкастів ми ословлюємо невидиме. Проєкт «Сексуальне насильство в Україні: побачити невидиме» впроваджується Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки ПРООН в Україні та фінансування урядів  Данії та Японії.  Висловлені у розмовах думки є висновками та позицією авторів/ок і не обов’язково відображають погляди ПРООН в Україні та урядів Данії та Японії.