Євген Дьордяй: Знаєте, на початку війни я гадки не мав, що буду захищати Україну. Якщо брати довійськовий досвід, то це 10 років у логістиці. Це логістика «Нової пошти». Я починав працювати вантажником відділення і закінчив кар’єру у «Новій пошті» начальником Національного диспетчерського управління. Згодом, у 2020 році, я приєднався до компанії МХП і почав рухатися у напрямку холодної логістики в Україні (певна область логістичних послуг, яка включає ланцюжок постачань з контролем температури — ред.). Я обіймав посаду начальника розподільчого центру Індустріальна Кухня (інноваційний простір в Кулінарному центрі МХП — ред.). Згодом, коли досягнув поставлених результатів, отримав пропозицію щодо посади заступника директора логістики з операційної діяльності. Згодом, вже на цій посаді, я зустрів повномасштабну війну і не на секунду не замислювався щодо того, щоб кудись поїхати за кордон. Одразу прийняв рішення, що маю захищати свою державу, свою сім’ю, свою домівку. Вивіз дружину і дітей у безпечне місце й одразу приєднався до лав Збройних сил України. Це було 7 березня 2022 року.
Я починав стрільцем, тому що на початку ніхто не задумувався щодо навичок, які в тебе є. Була така собі незрозумілість, необізнаність, тому свою кар’єру у Збройних силах я починав саме стрільцем, але в досить короткий термін, за місяць, знадобилися мої логістичні навички. Тому що було дуже мало кваліфікованих людей, які можуть організовувати логістику. Тим паче в зоні бойових дій, де ми опинилися через півтора місяця. Тому через місяць я почав обіймати посаду начальника продовольчого складу, але коли ми потрапили в зону бойових дій на Лисичанському напрямку, ця посада була лише умовністю. Основні задачі, які ми виконували, це й доставка, це і завантаження, розвантаження, це і діловодство, тому що треба було вести облік, приймати товари, продовольство, організовувати доставку продуктів, організовувати доставку боєприпасів, вивозити поранених хлопців… Тому начальник продовольчого складу — це лише умовність, лише слово. Фактично виконували зовсім інші задачі.
Руслана Кравченко: З якими викликами ви стикалися на цій посаді?
Євген Дьордяй: Основне — це те, що потрібно було морально себе підготувати до того, що ти можеш не повернутися, або можеш повернутися пораненим. Це найбільший виклик, який був із моральної точки зору. Якщо брати з професійної точки зору, то основним викликом було дотримати зберігання продуктів у тому вигляді, в якому можна далі готувати цю їжу або довезти вже готову їжу, щоб хлопці були не голодні й могли виконувати свої бойові задачі. Тому були різні креативні ситуації: і переправи через річку, і понтонні переправи, і полями їжу носили, і стретч-плівкою обмотували, щоб продукти були сухі, коли переправи робили. І проміжні точки робили, маленькі хаби, де ми доставляли продукти, а вже хлопці з нульових позицій виходили і знали конкретне місце, де їх забрати. Це, мабуть, був найосновніший критерій, який для мене був певним випробуванням.
Руслана Кравченко: Наскільки складною була адаптація до ось цих змін в умовах повномасштабної війни, до змін на фронті, що, наприклад, потрібно вам спочатку було робити щось одне, потім інше? Чи допомагали навички логістики і в цьому?
Євген Дьордяй: Якщо брати від зворотного, допомагали й навички логістики, і попередній весь досвід роботи у великих компаніях також допомагав. Велика компанія — це завжди динаміка, зміни й розвиток. Якщо брати військову логістику, це також зміни, це також постійний рух. Тому досвід допомагав, тому що ми постійно щось шукали, як зробити краще, швидше, комфортніше для особового складу.
Слухайте також: Завдання суспільства — повернути ветеранів у «полюс життя» — ветеранка
Руслана Кравченко: Які у вас досягнення були і є за час служби?
Євген Дьордяй: Якщо говорити щодо досягнень, то як оцінюють у Збройних силах людей? Або за нагороди, або за офіцерські звання. Я призвався у 2022 році солдатом, тому що, як ми вже говорили, до повномасштабного вторгнення, навіть і до 2014 року, уявлення не мав, що буду захищати державу у Збройних силах України. А так, як з народження хворію на бронхіальну астму, я не служив в армії. Тому для мене перший день був солдатський, але через майже півтора року я отримав офіцерське звання, відучився, отримав за пришвидшеним курсом звання офіцера і почав рухатись вже в напрямку логістики, Там пройшов співбесіду на офіцера командування логістики Сухопутних військ. Якщо говорити про нагороди, то отримав близько трьох медалей за службу в Збройних силах України, і трішки грамот за побудову логістичних процесів.
Руслана Кравченко: Знаю, що в певній співпраці ви також розробили й провели навчання офіцерів командування логістики, Командування Сухопутних військ Збройних сил України. Розкажіть, наскільки важливі ці навчання, і хто були їхніми слухачами?
Євген Дьордяй: Навчання дуже важливі тоді, коли офіцери вже були трішки обтяжені тією паперовою рутиною, яка в них є. Тому на чолі з командувачем логістики Сухопутних військ було ухвалене рішення щодо проведення професійного навчання з управління операційною діяльністю.
Тобто ми виокремили офіцерський склад, командний склад офіцерів, управлінців середнього та топ рівня, яким ми провели навчання. Це був шестиденний курс, по шість годин. Слухачі були. І на мою думку, такі інструменти, як тайм-менеджмент, управління у кризових ситуаціях, стратегічне мислення дуже позитивно впливає на управління і взагалі на масштаб мислення. Тому що ми також дуже активно імплементували мислення не обмеженнями, а мислення рішеннями. Тому що іноді ти сам по собі починаєш мислити обмеженнями. Я, якщо чесно, ще не зрозумів, з чим це пов’язано. Можливо, із втомою. І дуже важливо виводити офіцерський склад, управлінський склад, який приймає стратегічні та кардинальні рішення, з цього оточення на день-два, на декілька годин, для того, щоб вони отримували якісь знання, які не стосуються прямих функцій.
Руслана Кравченко: Євгене, як ви бачите свій професійний шлях після завершення служби?
Євген Дьордяй: Стовідсотково є бажання повернутися в безпосередні професійні навички — це логістика. Проте є дуже велике бажання продовжувати і підтримувати соціальний обов’язок. Це підтримка проєктів «МХП Поруч», це надавати допомогу нашим військовим щодо адаптації, щодо імплементування думки, що наші військові важливі не тільки на фронті, а й важливі тут, у тилу. Тому що людина, яка виконує свої військові обов’язки, віддає своє життя. За себе скажу, що за три роки свого військового досвіду дуже багато чого втрачено, і в тому числі в сім’ї. Тому потрібна дуже велика підтримка нашим військовим, сім’ям військових, чим і займається насамперед зараз «МХП Поруч» і компанія МХП.
Руслана Кравченко: На прикладі своєї сім’ї ви можете розповісти більше про цю підтримку? Як вашу сім’ю підтримували, коли ви пішли до війська? Чи була така нагода, щоб інші люди займалися цією підтримкою?
Євген Дьордяй: Так, звичайно. Коли я призвався, я одразу повідомив свого безпосереднього керівника. Він у відповідь надав зворотний зв’язок, що в будь-який момент моя дружина, моя сім’я може звернутися до МХП щодо будь-якої допомоги, яка тільки потрібна. І дружина зверталась неодноразово, їй допомагали: іноді психологічна підтримка була потрібна, іноді просто викликати якогось майстра. Також у МХП дуже активно розвиваються сімейні зустрічі. Тобто виїжджають сім’ї у якісь дитячі табори, в якісь загальні групи, якісь заходи, квести проводяться. Дуже важливо проводити з сім’єю час, який трішки ізолює від всього, що відбувається. Тому що психологічний тиск відбувається на дітей, дружин, на батьків. Тому в моєму випадку підтримка, не тільки в моєму, я б сказав, а у випадку 2,5 тисячі людей, які зараз захищають Україну в МХП, стовідсотково надають допомогу усім.
Руслана Кравченко: Тобто не залишати нікого наодинці?
Євген Дьордяй: Так, не можна залишати, тому що людина, яка відчуває підтримку, ретранслює цю підтримку і своїм близьким. Так само і військовий. Немає нічого важливішого для чоловіка, як безпека його сім’ї. І затишок, і добробут, і так далі. Тому, якщо військовий буде знати, що в його сім’ї все добре, то і в нього буде все добре.
Руслана Кравченко: Ви долучені до програмного комітету «МХП Поруч». Розкажіть про важливість цієї програми в компанії МХП. Наскільки потрібно іншим роботодавцям підтримувати військових з їхньої компанії?
Євген Дьордяй: Чому важливий саме системний підхід? Тому що він надає впевненість військовим, що їх не забули, що їх чекають, що їх підтримують і що не дарма вони роблять цю справу, що вони захищають Україну. Це соціальний обов’язок кожної компанії в Україні, тому що їхні люди, по-перше, захищають, по-друге, надають безпеку. Тому кожна компанія в Україні має долучатися до системних, загальнодержавних заходів, допомагати реабілітаційним центрам, створювати ці реабілітаційні центри, адаптаційні центри, розвивати в Україні інклюзивність, тому що дуже багато проблем зараз в Україні саме щодо інклюзивності.
Руслана Кравченко: Знаємо, що МХП запровадило мережу координаторів у 13 областях України. Чи можете ви більше розповісти про роботу координаторів?
Євген Дьордяй: Це люди, які допомагають всім нашим військовим із будь-якого напрямку. Це може бути медичний огляд, це може бути психологічна підтримка, юридична підтримка, це може бути підтримка для створення нових бізнесів та ідей. У «МХП Поруч» також працює допомога щодо створення нового бізнесу. Даються гранти на якісь нові напрямки розвитку. Тому, скажімо так, координатор — це та людина, яка тебе направить і підтримує в будь-якому напрямку, в якому тобі потрібна допомога.
Руслана Кравченко: Знаємо також, що у МХП запустили безкоштовну гарячу лінію і Telegram-канал «Сила ветеранів». Чи можете ви розповісти, як багато людей звертаються на цю гарячу лінію і, зокрема, до Telegram-каналу? І як важливо людині мати ось цю постійну, сталу, цілодобову підтримку?
Євген Дьордяй: Це на підсвідомості. Людина має завжди відчувати підтримку, в будь-який момент. Вона має відчувати, навіть усвідомлювати те, що вона може звернутися і їй допоможуть. Це, мабуть, основне, що тільки може бути після сім’ї. Тому що усвідомлення того, що тебе знають, чують, відчувають, за тебе турбуються — це мотивація. Це дуже сильна мотивація для будь-кого.
Руслана Кравченко: Тобто саме завдяки цим центрам підтримки і програмі «МХП Поруч» ця допомога надається усій когорті людей?
Євген Дьордяй: Так, звичайно. Сформоване ком’юніті, а по-простому це сім’я, яка завжди допомагає один одному, проводять заходи, час разом. Це невід’ємна частина того, що зараз відбувається і має відбуватися в усіх інших компаніях.
Слухайте також: «Якби у 2016-му реабілітація була як зараз, я б не ховав карбонову руку під курткою» — ветеран Євгеній Руденко
Руслана Кравченко: На вашу думку, якою загалом має бути реінтеграція ветеранів у суспільство? Людина повертається з війська в абсолютно нове суспільство, інколи сформоване вже без цієї людини, і їй потрібно адаптуватися. З якими труднощами вона може стикнутися найперше і як їх побороти?
Євген Дьордяй: Якщо ми говоримо про етап повернення, треба психологічна адаптація. Тому що людина, яка повертається з війни, має зовсім інші міркування, у неї інша модель поведінки. Іноді буває і страх, іноді бувають зайві тривоги. Тому найперше, що потрібно, це психологічна адаптація. У дорослої свідомої людини вона триває до трьох місяців. Друге: якщо людина повертається з інвалідністю, кожному роботодавцю в обов’язковому порядку потрібно створювати інклюзивність для цієї людини. У МХП вже неодноразово розроблялися індивідуальні робочі місця.
Руслана Кравченко: Євгене, я хотіла ще поговорити про логістичну сферу під час війни. На вашу думку, яка взагалі має бути логістика у період бойових дій? Які ви можете дати поради тим, хто працює зараз в логістичній сфері?
Євген Дьордяй: Не будьте заангажованими, креативно мисліть, не мисліть обмеженнями, тому що війна — це завжди випробування та винахідливість. Завжди мисліть ширше, розвивайтеся, розвивайте свій особовий склад і рухайтеся до перемоги.
Руслана Кравченко: Давайте поговоримо про те, як гуртуються родини захисників, які працюють в МХП? Наскільки важливо родинам бути між собою пов’язаними? Можливо, також відбуваються якісь заходи, які організовує компанія МХП і програма «МХП Поруч» саме для родин захисників і ветеранів?
Євген Дьордяй: Так, у «МХП Поруч» є такі заходи, їх організовують наші координатори. Це сімейні вікенди, де проходять майстер-класи, ліпка з глини, загальні, командні конкурси, які гуртують і об’єднують сім’ї наших військових. Тому дуже важливо, коли є сім’я і ти не сидиш у своїх проблемах, ти можеш поділитися ними з кимось. У деяких випадках спілкування з іншими людьми, які можливо, і в складних умовах, можуть тобі психологічно допомогти. Ці заходи дуже важливі. МХП їх активно розвиває, підтримує, масштабує, тому що напрямки для родин захисників і ветеранів зараз підтримують 13 областей.
Ще один із великих проєктів МХП — це мобільні виїзні групи допомоги. Вони складаються з юриста, психолога і медпрацівника, які виїжджають в регіони, де надають допомогу не тільки сім’ям наших військових, але й громадам, в яких вони проживають. Тобто ми можемо сказати, що програма настільки масштабувалася, що ми можемо допомагати не тільки нашим військовим, але й всім громадам, які розташовані в цій області.
Слухайте також: Ми відвикаємо від цивільного життя та побуту, з’являються нові звички — ветеран
Руслана Кравченко: Ви пов’язали своє життя із компанією МХП. Чому?
Євген Дьордяй: Я пов’язав перехід у компанію МХП із можливістю особистого розвитку і досягати загальних результатів. Якщо простими словами, то компанія МХП — це компанія можливостей та розвитку. Якщо говорити, чому вона важлива в період війни, то я скажу так: це одна з небагатьох компаній в країні, яка повноцінно підтримує всіх своїх військовослужбовців і допомагає не тільки військовослужбовцям, але й армії, і державі в тому числі. Тому, з мого боку, лояльність до компанії немає меж. Об’єктивно кажучи, я бачу свій розвиток і подальше життя тільки з компанією МХП.
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі