Антикорупційний суд: правда, брехня та маніпуляції від українських політиків

В рамках програми Правда проти політиків поговоримо про те, як приймався закон про Антикорупційний суд, який цьому чинився супротив і що з приводу цього говорили наші політики. Допоможуть розібратися аналітики проекту VoxCheck Яр Батог та Світлана Сліпченко.

Любомир Ференс: 26 червня під час зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин Петро Порошенко врешті решт підписав закон про утворення Антикорупційного суду – останньої необхідної інституції для боротьби з корупцією. Суд займатиметься справами, підслідними НАБУ, які стосуватимуться вищих посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Директор НАБУ Артем Ситник завжди палко підтримував створення окремого суду, оскільки справи його агентства зазвичай зависають саме на стадії судового розгляду.

Ухвалення закону про створення цього суду було, напевно, одним із найважчих етапів у розбудові антикорупційної системи в Україні. Ми спробували відновити хронологію висловлювань українських політиків з цього приводу та прослідкувати їхню риторику.

Як взагалі Петро Порошенко змінював думку про Антикорсуд?

Яр Батог: Спочатку президент завжди підтримував цю ідею, розказував, що нам Антикорупційний суд потрібен, що це один із важливих етапів боротьби з корупцією. А потім із незрозумілих причин у вересні 2017-го року на форумі YES він виступив із заявою, що Антикорупційний суд Україні і не потрібен. Він не казав цього прямо, але спитав – а де ж у світі є Антикорупційні суди, почав наводити країни по типу Уганди, Кенії, натякаючи, що вони не дуже успішні у боротьбі з корупцією, хоча Кенія набагато успішніша, ніж Україна. Відповідно він сказав, що неважно, чи це буде суд, чи це буде просто окрема палата у Вищому Верховному суді, і хотів приглушити цю тему.

Але потім прийшли висновки Венеційської комісії, і президент знову змінив свою думку.

Любомир Ференс: Венеційська комісія зробила висновки щодо двох законопроектів про створення Антикорупційного суду. Перший –  від депутата БПП Сергія Алєксєєва, другий – від Єгора Соболєва, Оксани Сироїд та інших парламентарів. Перший законопроект взагалі не привернув уваги, а другий був високо оцінений, але комісія запропонувала виправити в ньому деякі моменти та подати від імені президента.

Можливо, у зв’язку з цим Порошенко змінив позицію: заявив, що суд точно буде створений, а кошти на його функціонування вже закладені в держбюджеті.

Незабаром він повторив цю тезу на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи у жовтні 2017-го року: «Знаю, що особлива увага прикута до питання створення Антикорупційного суду. Створення Антикорупційного суду передбачене Законом «Про судоустрій і статус суддів», який до парламенту вніс я. Він був ухвалений минулого року. Венеціанська комісія привітала цю ініціативу, відзначивши необхідність створення незалежного та ефективного спеціалізованого антикорупційного судового органу. Наразі триває робота з пошуку оптимальної формули для створення цього надважливого органу».

І тут питання полягає у тому, чи справді створення Антикорупційного суду передбачено законом «Про судоустрій і статус суддів»?

Світлана Сліпченко: Так, це правда. Згідно із статтею 31 Закону України ««Про судоустрій і статус суддів», передбачається створення Вищого антикорупційного суду. Цей закон бу прийнятий 2 червня 2016-го року, і його ініціатором виступив сам Петро Порошенко.

Любомир Ференс: Однак у березні 2018-го року на зустрічі з вітчизняним та іноземним бізнесом Петро Порошенко сказав наступне: «…і можемо сьогодні констатувати, що сьогодні створено справжні незалежні антикорупційні інституції, антикорупційна інфраструктура. Нікого у немає жодного сумніву в тому, що і НАБУ, і Спеціалізована антикорупційна прокуратура є абсолютно незалежними від будь-яких політичних інституцій».

Чи справді на березень 2018-го року була створена антикорупційна інфраструктура, як це називає Петро Порошенко?

Яр Батог: Тут взагалі два моменти. Перший – це створення інфраструктури, і ми знаємо, що суд досі не створений, так само, як і ДБР. А друге питання – це незалежність. Ми знаємо багато історій з НАЗК. Крім того, Петро Порошенко згадує тут НАБУ і САП. Ми зверталися за коментарем до лідера великої антикорупційної організації – Ярослава Юрчишина з Transparency International, і він говорить, що на інституційному рівні досить високий рівень незалежності НАБУ і САП забезпечено. Але є питання щодо особистої залежності керівників. Ярослав Юрчишин не каже, що вони залежні, однак виникають питання, особливо до Назара Холодницького, оскільки після всіх цих скандалів він перебуває у такому підвішеному стані, і не є зараз сильною фігурою, яка може бути повністю незалежною. Принаймні, так видається.

Тому Порошенко сказав неправду в даному випадку, оскільки ще не завершено створення всієї антикорупційної інфраструктури. І президент перебільшує, коли говорить, що ні в кого немає сумнівів щодо незалежності антикорупційних органів. Це не так.

Любомир Ференс: Є теза, якою багато маніпулювали українські політики – чи існують антикорупційні суди за кордоном. Противники Антикорупційного суду казали, мовляв, покажіть нам, де вони існують в інших країнах, адже кожен суд має бути антикорупційним.

Народний депутат  Іван Крулько (ВО «Батьківщина»), який є співавтором відповідного законопроекту щодо створення Антикорупційного суду, наводить приклади інших країн, де такі суди вже працюють.  Але чи були його приклади коректними? Ось що говорить Крулько в жовтні 2017-го року: «Правильно відповів Керрі, коли сказав, що в США кожен суд антикорупційний. Але в світі існує 20 країн, де є антикорупційні суди. Деякі країни – члени ЄС, наприклад Хорватія, Словаччина». Отже?

Світлана Сліпченко: Так, це твердження є правдою, тому що у світі існує 20 антикорупційних судів, зокрема це суди Хорватії, Словаччини, а також Болгарії.

Любомир Ференс: У жовтні того ж року Іван Крулько висловився ще раз щодо Антикорупційного суду, і також порівнював Україну з іншими країнами: «Ви знаєте, що Малайзія у питанні подолання корупції знаходиться приблизно на 120 позицій вище, ніж Україна? За рівнем корупціоногенності (малося на увазі за сприйняттям корупції – ред.) це країна, яка створила (Антикорупційний – ред.) суд і вийшла з ситуації, де вона пасла самих задніх»

Чи справді Малайзія за допомогою створення Антикорупційного суду зробила такий шалений прорив?

Світлана Сліпченко: Малайзія, напевно, не дуже вдалий приклад того, де створення Антикорупційного суду призвело до значного покращення ситуації щодо сприйняття корупції. Взагалі Антикорупційний суд у Малайзії був створений у 2011-му році. Але Малайзія ніколи не «пасла задніх» у рейтингу сприйняття корупції. Наприклад, у першому рейтингу Corruption Perception Index за 1995 рік Малайзія обіймала 22 місце з 41 країни, в 2011, коли був створений антикорупційний суд, – 60-те зі 183 країн. Щодо поточного місця Малайзії в рейтингу Corruption Perception Index, то за 2016 рік вона посідала 55, а Україна 131. Це різниця у 76 позицій, а не 120, як порівнював Крулько. Тому загалом його твердження – це неправда.

Любомир Ференс: Багато політиків також говорили щодо висновків Венеційської комісії стосовно законопроектів про Антикорупційний суд.

Олег Березюк (ВО «Самопоміч») у жовтні 2017-го року сказав наступне: «Закон про Антикорупційний суд – видатна маніпуляція і брехня влади (мається на увазі законопроект Алєксєєва – ред.). Венеціанська комісія високо оцінила закон «Про антикорупційний суд», який подав Єгор Соболєв і колеги, але потім, після того як приїхали туди васали президента, вони почали відступати назад, бо політичні рішення почали приймати».

Яр Батог: Стосовно цих висновків Венеційської комісії, звісно, ми свічку не тримали і не бачили, чи їздили васали чи ні, але якщо звернутися до самого рішення Венеційської комісії, то була проблема із законопроектом Єгора Соболєва. Так, його оцінили дуже добре, на відміну від законопроекту Алєксєєва, але при цьому запропонували подати його від президента. Тому що за Конституцією України, спеціалізовані суди можна створювати, реорганізовувати та ліквідовувати лише за поданням президента у Верховну Раду. Закон про його створення нібито був прийнятий, адже в «Законі про судоустрій та статус суддів» прописано, що створюється Вищий антикорупційний суд. Але у базовому законі зачіпалися деякі моменти детально: і статус суддів, і набір суддів тощо. Відповідно це може тлумачитися як реорганізація суду. Відповідно, реорганізація суду може відбуватися тільки за поданням президента законопроекту у Верховну Раду. Відповідно, Венеційська комісія дала досить добре юридичне обґрунтування, а не політичне. Таким чином Олег Березюк маніпулює, коли каже, що такий висновок – це суто політичне рішення.

Любомир Ференс: Чи справді Україна зобов’язалась створити суд перед іноземними донорами?  Деякі політики стверджують саме так, мовляв, це вимога донорів і Україна взяла на себе таке зобов’язання. Багато політиків наполягали на тому, що суд має бути створеним хоча б тому, що це зобов’язання України перед іноземними партнерами – наприклад, про це казав лідер Аграрної партії Віталій Скоцик у червні цього року: «І я вам нагадаю, яка була реакція посла США в Україні ось буквально перед голосуванням за Антикорупційний суд. Там було чітко сказано, якщо закон не буде прийнятий про Антикорупційний суд, про ніякі далі фінансові відносини (з МВФ) бути не може». Це правда?

Світлана Сліпченко: Так, посол США в Україні Марі Йованович у інтерв’ю для «Інтерфакс-Україна”» від 6 червня  наголосила на тому, що потрібно прийняти законопроект про Вищий антикорупційний суд, який б узгоджувався з вимогами МВФ. Тому це твердження Скоцика правдиве.

Любомир Ференс: Також багато говорилося про те, чи протирічить створення Антикорупційного суду Конституції України. Деякі політики обурювалися, мовляв, як це ми створюємо Антикорупційний суд, якщо саме створення Антикорупційного суду, можливо, суперечить Конституції України. Наприклад, про це говорив народний депутат Юрій Бойко (Опозиційний блок) у червні 2018-го року: «Відокремлення окремо взятого антикорупційного суду, який буцімто буде справедливий, а всі інші залишаться нереформовані, – це пряме протиріччя Конституції України і пряме порушення прав наших громадян».  Це правда?

Яр Батог: Він сказав, що інші суди залишаться нереформованими, а в нас все-таки  проходять реформи, принаймні, влада намагається реформувати суди. Щодо протиріччя Конституції. Конституцією України заборонено створення спеціальних та особливих судів, але дозволено створення спеціалізованих. В чому різниця? Спеціальні суди – це суди, які по суті лише виконують функцію суду, але не є судом. Приклад,  – революційні трибунали Радянського Союзу або суди для якихось військових злочинців. Це заборонено тому, що немає гарантії на справедливий розгляд і забезпечення прав людини, тому що вимоги для тих людей, які виконують функції суддів в таких установах, зазвичай занижені, закон не гарантує, що це будуть професіонали.

Спеціалізовані суди дозволені Конституцією. В нас є Вищий спеціалізований господарський суд, Адміністративний суд. Антикорупційний суд вписаний саме в таку схему, і це буде ще один Вищий спеціалізований суд – Антикорупційний.

Тому те, що сказав Юрій Бойко, – це чиста маніпуляція.

Любомир Ференс: Ще один аргумент, який вживали українські політики, це те, що західні інституції через створення Антикорупційного суду зможуть керувати Україною. Мовляв, МВФ вимагає створення Антикорупційного суду, і в майбутньому він через цей суд зможе вирішувати якісь свої власні інтереси, тобто тиснути на суддів.

Ось що сказав Вадим Рабінович у червні 2018-го року: «Это позорное зрелище, позорный (Антикорупційний – ред) суд. Позорное зрелище, когда впервые за всю историю мировую, например, экономическую, или существования государства, как вам сказать… Организация, которая дала кредит государству потребовала еще и управления государством».

Достатньо жорсткі слова. Що скажете?

Яр Батог: Вадим Рабінович любить в нас голосні слова. Йдеться про міжнародних експертів, на яких наполягали українські антикорупційні громадські організації та західні партнери. Однак, як будуть призначатися міжнародні експерти? Будуть визначені міжнародні організації, які на основі договорів співпрацюють з Україною у сфері протидії та запобіганню корупції. І ці міжнародні організації будуть подавати свої кандидатури міжнародних експертів у Вищу Кваліфікаційну комісію суддів. А це повністю українська інституція, яка великою мірою підконтрольна президенту.

Любомир Ференс: А щодо цих міжнародних експертів говорили, що це неможливо, оскільки вони будуть там десь вибирати суддів, ми  будемо підконтрольні, а ми незалежна країна.

Яр Батог: Так, але що значить – там десь будуть обирати? Неначе МВФ чи Крістін Лагард буде сидіти і тикати пальцем. Останнє слово буде все одно за українськими органами – ВККС.

Любомир Ференс: Варто зазначити, що така вимога необхідна для того, щоб антикорупційні органи мали достатню автономію від влади і могли виносити незалежні рішення.

Прийнятий закон про Антикорупційний суд має також свої проблеми. Отже, 7 червня Верховна Рада ухвалила президентський закон про Вищий антикорупційний суд України. У кінцевій редакції закону громадська рада міжнародних експертів таки отримала фактичне право вето на кандидатів у судді, які не відповідатимуть критеріям доброчесності. Щоправда, знову не обійшлося без скандалу. І як раз навколо цієї норми найбільше схрещувалося і ламалося списів як тих, хто був за створення Антикорупційного суду, так і його противників.

Народний депутат України Мустафа Найєм (БПП) у себе на сторінці Фейсбук написав наступне: «Строго говоря, этот небольшой абзац (в ухваленому законі – ред.) позволит апелляции по всем делам НАБУ, которые сейчас в судах и будут переданы в суды общей юрисдикции до запуска Антикоррупционного суда, рассматривать в действующих коррумпированных судах». Чи правильно сказав нардеп?

Яр Батог: На той момент це було правильно, тому що у перехідних положення закону про Антикорупційний суд був пункт, який визначав, що ті справи, які зараз знаходяться в судах першої інстанції, в апеляційну палату Антикорупційного суду подані бути не можуть. Вони надалі будуть розглядатися в інших судах. Але вийшло, як завжди в нашому парламентаризмі: депутати спочатку наробили погано і потім намагалися виправляти. 12 липня були прийняті зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», де ця поправка правку №168 була знята. Тепер справи по апеляції будуть йти тільки у Вищий антикорупційний суд.