Директорка луцької школи Юлія Гринчук розповідає, що в освітніх програмах шкіл немає чіткого поділу на «хлопчиків і дівчаток», однак на деяких уроках це дуже відчувається. А викладачка Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, яка досліджує питання гендеру, наголошує, що важливість «гендеру» розуміють не всі освітяни.
Юлія Гринчук, директорка Луцького навчально-виховного комплексу № 24, говорить, що у школах є окремі дисципліни для дівчат і для хлопців:
«Це програма. Так, якщо взяти по фізичному вихованню, то дивлячись на які аспекти, ми будемо аналізувати. Якщо брати конкретно по уроках, то ну не може бути навантаження на дівчаток таке, як на хлопчиків, в школі. Але це якщо розглядати фізіологічно. Але ми все-таки їм розказуємо „ну ти ж дівчинка“ , „ну що це означає, що ти вилізла на дерево?“ І ця фраза, з одного боку, має позитивне навантаження, з другого боку — негативне. Я не можу сказати, що виховуючи вже таких дуже „моцних всередині“ дівчат, які можуть все, ми тут робимо стовідсоткові плюси. Життя саме коригує. Ми маємо допомагати, щоб діти відчували, що вони можуть і очільниками бути, і вирішувати будь-які питання — і хлопчики, і дівчатка».
За словами Юлії Гринчук, традиційне виховання дітей розпочинається в сім`ї, а школа лише продовжує це:
«Я не можу сказати, що в програмах в принципі, в навчанні щось таке є, і що отак як ми говоримо, що в школі треба починати це виховання . Це йде все-таки від ментальності сімей. Я не вірю, що є вчителі (ну, можливо, є якісь одиниці), що дуже зациклені на стереотипах, але в більшості кожен предметник приходить викладати свій предмет.
Освітянка зазначає, що потрібно шукати більше взаєморозуміння між статями.
Не зовсім погоджується з такою позицією доцентка Східноєвропейського національного університету Олена Галапчук — Тарнавська:
«Ми зайшли в школу (ред, — з донькою) і побачили куточок першокласника. Але першокласник — це не тільки хлопчик, а й дівчинка. Але весь шкільний простір маскулінний, тобто маленька дівчинка не може зробити логічну прив`язку, що першокласники — це дівчатка також. І це, значить, я також. Але коли вона туди зайшла, вона відразу відокремила себе якось підсвідомо. Далі що ми читаємо? „Правило учня“. А чого не учениці? Адже ті, хто відвідують школу, це хлопчики і дівчатка, тобто цей вакабуляр лінгвістичний ( ред, — словник термінів) з самого початку показує маленькій дівчинці, тому що „Правило учня“, вчать напам`ять першокласники, що ти —друга, а перший хлопчик».
Експертка зазначає, що зараз вже в сучасних букварях не пишуть, що «мама мила раму» і на уроках дівчаток не змушують поливати квіти, а хлопчиків носити воду. Однак дуже впливають на гендер деякі українські традиції, — каже Олена Галапчук-Тарнавська.
«Національні традиції — це одна з віх становлення ідентичності. І козацтво, як українська традиція, грає таку подвійну роль, оскільки хлопці, справжні козаки — це така мілітаризована мрія кожного маскулінного представника. Дівчата там абсолютно в другорядних ролях. Прикрашальниці або окраси того справжнього козака, який боронить Батьківщину».
Проблеми створюють також і деякі книжки, — каже експертка, — наприклад Енциклопедія для дівчаток.
«Дівчинка на всі сто (ред, — енциклопедія для дівчаток) — це та, яка гарно вмивається, робить зарядку, вміє готувати їсти, знає про корисне харчування . На жаль, там немає абсолютно ніяких навичок самооборони, спілкування , спілкування з іншими людьми, тобто культивується справжня дівчинка. Посил відразу такий, що якщо ти хочеш бути дівчинкою на всі сто — будь гарною лялькою. Тобто те, що й очікує традиційне суспільство».
Говорить Олена Галапчук-Тарнавська і про ілюстрації в шкільних підручниках. Наприклад, в підручнику «Основи здоров` я» дівчинка — зазвичай жертва, яка тікає від дорослого небезпечного дядька, а хлопчики — борці з пожежами та захисники. І на її думку — перекладати всю відповідальність за гендерне виховання дітей на сім`ї — неправильно.
Вихід буде тоді, коли над змінами працюватимуть разом і батьки, і вчителі, резюмує Тарнавська:
«Коли люди будуть готові робити щось разом для того, щоб побачити, уникнути і ми тоді зможемо конструювати гендер, тому що зараз ми просто проектуємо і бачимо ці відмінності і не всі їх бачать. Ми маємо показати, що вони існують».
Аріна Крапка, «Громадське радіо», Луцьк
Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля