«Громадське радіо»
Слово «гендер» на пострадянському просторі сприймається неоднозначно. Сексуальне виховання як виховання статі – теж викликає обурення у багатьох батьків. Максимум, що часто вкладається в голови дітей турботливими родичами – стереотип «ляльки дівчатам, машинки хлопчикам». Спробуємо розібратися, що таке гендерне виховання, і розвіємо деякі міфи, які з ним пов’язані.
Ми, дорослі, народжені у 80-ті чи навіть 90-ті, і досі не знаємо, як це – любити себе такими, якими нас створила природа. З розумінням ставитися до своїх потреб. Ідентифікувати себе з певною статтю. Захищати себе від протиправних посягань. У протоколах європейського виховання є чіткі прописані пункти, що саме повинна знати дитина в певному віці. Серед них – і вміння правильно реагувати на задоволення від власного тіла. І це – не розбещування. Бо відчуття від заборони не зникнуть, а лише перейдуть у розділ сорому. Тому дитині у певній формі важливо пояснити, що будь-яке задоволення, яке вона може відчути – цілком природнє. Соромитися нічого, але треба розуміти, що це – приватне. Тоді окрім спокійного ставлення до власних потреб ми отримаємо виховану дитину, яка може себе стримувати. І це вік наймолодший. У одній з серій відомого серіалу «Доктор Хаус» матуся приходить на прийом до лікаря, бо її 6-річна дівчинка дивно поводиться в дитячому сидінні автомобіля. Виявляється, дівчина через занадто сильні ремні безпеки… відчуває оргазм. Мати в шоці, а дівчина ще не може зрозуміти її переляку. Чи не краще б було, якби і матуся, і дитина знали, що задоволення можна отримати в будь-якому віці? Те, що про це не казали раніше, не означає, що мастурбації не було.
Стигматизована тема, через яку багато людей і досі відчувають себе винними за власне задоволення, нині поки теж міфологізована. Що ж казати про реакцію нашого суспільства, коли дітям пояснюють, що таке трансгендер. Пояснюють, а не нав’язують. Розповідають, а не примушують. У віці, коли діти починають закохуватися та розрізняти стать. Коли це стає важливо – у 6-9 років. Більшість – сліпо проти. Але від цього явище трансгендеру не зникне. І «люблячі батьки» знову ставлять свою дитину у становище, коли вона не розуміє, що саме з нею відбувається. А все через те, що у мозку дорослого ці знання обросли міфами і вони забули, що дитина сприймає себе та інших інакше. Що знання, що надані вчасно, лише допомагають. І що картина світу, змальована в дитинстві, повинна бути повною, інакше пустоти заповнить фантазія дитини, а не факти. І що ж тоді більше розбещує дітей: правильні та вчасно надані відповідно до віку знання чи чутки, які передаються від одної непоінформованої дитини до іншої..?
Найпоширеніший з міфів – раннє статеве виховання підштовхує до ранньої статевої близькості. А звідти фантазія наляканих батьків та педагогів вже малює черги до венерологів та сексуальне рабство чи стерву-феміністку, яка чи не з дитинства всього досягає «через постіль».
Насправді, найбільша поширеність венеричних захворювань спостерігалася на зорі сексуальної революції, коли розкутість вже була, а поняття про власну сексуальність та здорові стосунки сформовані та виховані ще не були. Поняття статі та гідності знецінювалися через неможливість зробити вірний вибір, адже знань про те, що вважається здоровим (захищений секс, протистояння насильству, відношення між статями чи представниками однієї статі) було замало. Давалася взнаки відсутність саме гендерного виховання. Те ж саме спостерігається, коли плутають поняття маніпуляції і статевої ідентифікації. Проституція не наслідок гендерного виховання. Скорше, побічний ефект його відсутності.
Страшна статистика: щорічно близько 16 мільйонів дівчат у віці від 15 до 19 років народжують, ще 3 мільйони – роблять аборти. Більшість з них – у країнах з низьким прожитковим мінімумом. Ускладнення після пологів та вагітності – друга причина смертності в цьому віці.
Знання про засоби безпеки – це не спонукання до сексу. Знання про відмінності між чоловіком та жінкою – це не розпуста. Дослідження довели: більший інтерес до сексу мають діти, в родинах яких ця тема була під забороною. Насильство над такими дітьми теж коїться частіше.
У стандартах сексуальної освіти в Європі з 9 до 12 років пропонується навчити дітей ефективно користуватися протизаплідними засобами в майбутньому. Це ті знання, які врятують дитину від небажаних наслідків, якщо вона з інтересу чи під примусом почне раннє статеве життя. Бо проста заборона та страх породжують брехню, але ніяк не захищають від статевих стосунків. Обізнаний вибір дітей, інтереси яких врахували педагоги чи батьки при гендерно-орієнтованому вихованні – це висока вірогідність здорових стосунків між двома партнерами. А ось відсутність знань та орієнтирів, наданих з урахуванням віку та статі – це невпевненість, незахищений секс та можливість попасти в сексуальне рабство.
Мовляв, виховуються не дівчатка чи хлопці, а щось середнє. Так, сучасні стандарти гендерного виховання уникають стереотипів у кольорах, виборі іграшок за ознаками статі, певних ролей у рольових іграх. Але ці ж самі стандарти намагаються пояснити, чим відрізняється одна стать від іншої, чому фізична та соціальна стать можуть не співпадати, які ролі існують у суспільстві і як в них може реалізуватися дитина. І це реалії сучасного суспільства, де реалізується принцип рівності можливостей.
Потреба ідентифікувати себе у суспільстві – цілком нормальна. Як саме це робити – людина обирає сама. Інколи на пошуки себе витрачається все життя. Але остаточний вибір, ким бути в житті і які риси в собі розвивати – особистий. Гендерне виховання не заперечує жіночності чи мужності. Воно просто не робить їх єдиною можливою нормою поведінки. І допомагає уникнути стереотипів, що не відповідають внутрішнім відчуттям людини.
У сучасному українському суспільстві дуже поширена соціальна міфологія. Ми, скоріш, засуджуємо, ніж розуміємо оточуючих. У питаннях виховання прогрес просувається навіть повільніше, ніж у інших сферах. Адже ще один міф – жити треба заради дітей – один з найпоширених у суспільстві. Треба жити не заради дітей, а поруч з ними. Аби вони стали справжніми людьми з правом обізнаного вибору.
Ганна Снєгіна, Одеса, «Громадське радіо»
Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Генріха Бьолля