Кримські ув'язнені звернулися до української держави
Тисячі в’язнів, засуджених ще українським судом, перебувають наразі на окупованій території Криму. Російська влада порушує їхні права, часом люди чинять самогубства
Як повідомлялося, 11 травня громадянин України кримський татарин Ельвіс Асанов на знак протесту проти спроби засудження його кримським судом як російського громадянина та наступного переведення у російську в’язницю прямо в суді перерізав собі горло. Він вижив, але проблема ця не одинична. Українські дипломати повідомляють, що вже 179 громадян України перевезли з Криму до Росії. Така доля чекає на тисячі в’язнів.
Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик каже, що правозахисники більше не можуть контролювати умови утримання засуджених у Криму.
Тетяна Печончик: «З березня 2014 року, після розповсюдження російського законодавства на територію Криму, там припинив працювати український національний превентивний механізм, який дозволяв 24 години на добу і сім днів на тиждень незалежним моніторам та представникам офісу омбудсмана заходити у будь-які місця несвободи та перевіряти, як дотримуються права людини у цих місцях. Сьогодні ж фактично українські та інші правозахисні організації позбавлені будь-якого контролю».
Офіційна інформація про те, що відбувається у кримських в’язницях відсутня, але на персональному рівні до правозахисників доходять повідомлення про тортури та жорстоке поводження з людьми, про примушення до громадянства Російської Федерації та перегляд нелегальними російськими «судами» рішень українських судів. Анонімне звернення кримських в’язнів до українського уряду оприлюднив адвокат Регіонального центру прав людини та експерт Української Гельсінської спілки з прав людини Роман Мартиновський.
Роман Мартиновський: «У каждого из нас есть семья в Украине, дети, родители, с которыми мы не можем контактировать, которые страдают от этого, возможно, и больше нас. В свое время мы оступились и совершили противоправные действия. Мы виновны перед украинским обществом, но уже очень давно раскаялись и, пользуясь возможностью, сегодня просим прощения. Тот факт, что мы когда-то что-то совершили, не лишает нас гражданства нашей страны. Мы желаем и надеемся вернуться домой, к своим близким людям, желаем жить во благо нашего государства, но мы не видим желания нашего государства помочь нам: за два года многих наших граждан сделали гражданами России, и они уже отбывают наказание на ее территории, как ее граждане. Людей довели до отчаяния, они чувствуют себя глубоко оскорбленными и просто не верят в справедливость. Мы убедительно просим вас прервать молчание, взять на себя ответственность и принять меры по нашему возвращению на родину. За два года не было сделано ни одного шага, не сказано ни одного слова. Мы пока еще надеемся, храним веру и проявляем терпение. Сопротивляемся единственными возможными в нашем положении методами: объявляем голодовки и режем себе вены».
Роман Мартиновський каже, що Україна недостатньо робить для полегшення долі цих людей.
Роман Мартиновський: «Держава відповідає перед людиною не тільки за свою діяльність, але й бездіяльність.
Заява про неможливість дотримання прав і свобод громадян на території Криму та міста Севастополя не звільняє державу від вжиття всіх можливих заходів для захисту прав на цій території і не знімає з держави відповідальності за те, що коїться там.
Ми стверджуємо, що правові механізми для повернення в Україну засуджених з Російської Федерації є. Немає лише політичної волі та відчуття відповідальності держави за своїх громадян. Такими правовими механізмами можна вважати Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, так звану «Мінську конвенцію» 1993 року та додатковий протокол до неї. Мова йде також про Європейську Конвенцію про передачу засуджених осіб 1983 року і Конвенцію про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі для відбування покарання у державі, громадянами якої вони є – Конвенція ООН 1978 року».
Україна має захистити права цих людей, але цьому перешкоджають умови, які виставили окупанти перед українським урядом. Заступник міністра юстиції Сергій Петухов каже, що виконання цих умов наразі є абсолютно неприпустимим.
Сергій Петухов: «Одразу після того як сталася анексія, був запущений переговорний процес про передачу цих осіб Україні для відбування покарання на території, контрольованій українською владою. Це робила уповноважена Верховної Ради з прав людини. Але, на жаль, цей процес не був успішний, бо російська омбудсман Елла Памфілова відповіла: така передача можлива тільки на умовах Конвенції про передачу засуджених осіб. Ми не можемо використовувати цю конвенцію по відношенню до людей, які знаходяться в Криму, бо Україна вважає Крим українською територією і, відповідно, не може застосувати міжнародну Конвенцію, яка визначає процес передачі осіб з території однієї держави до території іншої держави.
Є й ще одна проблема.
Сергій Петухов: «Передача засуджених осіб передбачає, окрім рішення Мінюсту України і бажання засудженої особи, направлення вироку російського суду до українського суду, який має визнати його рішення і привести його у відповідність до українського законодавства. Український суд не може прийняти як підставу для перегляду і проведення у відповідність до українського законодавства рішення суду, незаконно створеного на території Криму».
Який же вихід із цього глухого кута? Представник Мінюсту каже, що ув’язнені та їхні родичі мають скаржитися до Європейського суду з прав людини, а уряд підтримає ці позови. Крім того, на думку Сергія Петухова, допомогти мають і санкції. Правозахисник Роман Мартиновський радить в першу чергу зайнятися тими в’язнями, які вже відбувають покарання на території Росії.
Роман Мартиновський: «Але є ще особи, які перебувають зараз на території Російської Федерації. І у нас є повне право говорити про те, щоб вони з території Російської Федерації були повернуті на територію України. І тут жодних проблем із анексією немає».
Матеріал створено за підтримки Фонда імені Генріха Бьолля