«Громадське радіо»
Такі люди позбавлені більшості своїх прав і на півострові, і навіть на материковій Україні. Так, для того, щоб отримати право на медичну страховку, офіційну роботу та взагалі бодай якось легалізуватися у Криму ці люди змушені були офіційно визнати себе іноземцями на власній землі, попросивши вид на проживання у місцевій міграційній службі. При цьому до цих пір потерпають від зневажливого ставлення місцевих чиновників і проросійських кримчан.
«Как? ТЫ родилась в Севастополе, и у тебя нет российского паспорта. Сразу отношение такое — вражина тут. К любому чиновнику приходишь — сразу большие глаза, и на тебя смотрят, как будто ты засланный шпион, который тут пришел выведывать. То есть с тобой просто не хотят разговаривать, с тобой если разговаривают — сквозь зубы…», — ділиться мешканка Севастополя Тетяна Москаленко. Вони з чоловіком у 2014-му вистояли чергу заради паперу про відмову. Нині єдиний бонус від неї в Криму — дозвіл їздити на українських кримських номерах.
«Мы не понимали, что происходит. У нас единственная была мысль, чтобы нам не навязали это российское гражданство. Мы не хотим, они не имеют право нам навязывать то, чего мы не хотим, поэтому у нас стояла цель отказаться. Может быть, это глупость. Но, по крайней мере, на данный момент нам дает это и какие-то свои преимущества», — розповідає Тетяна. Проте, обмежень від такого статусу у Криму — в рази більше.
Інша «відмовниця» — Тетяна Матвєєва, вона пояснює — вид на проживання не робить їх навіть повноцінними клієнтами місцевих банків.
«С видом на жительство можно открыть счет в банке, но тут нюансик: карточка пластиковая системы Про100 — это вообще просто смешно, это не Виза, не Мастеркард и даже не Электрон — как негражданину карточка пластиковая тебе не положена. Поэтому если тебе приходят деньги какие-то, ты приходишь, заполняешь ворох бумаг сначала у оператора: заявление выдать тебе с твоего расчетного счета деньги, оставляешь опять ксерокопию вида на жительство, того, сего, анкеты, квитанции на комиссионные, а потом тебе за минусом комиссионных выдают сумму…», — каже кримчанка. До того ж, і працедавці не особливо жалують таких співробітників. Сама жінка після анексії втратила три роботи — через проукраїнську позицію. Тепер же — працює у зв’язці з керівником, що дотримується таких самих поглядів.
«Все здесь отказники — это именно в большинстве своем, 99% – патриоты Украины. И ни одному предпринимателю такой головняк не нужен, что к нему завтра-послезавтра придет ФСБ. Поэтому принципиально не хотят брать», — пояснюють «відмовниці».
Проте, найгірше українські патріоти переносять… ставлення власної держави. Пройшло небагато часу, після того як вщухла «кримська хвиля» в промовах українських чиновників, і жінки зрозуміли… Україна також відхрестилася від них, а відтак — вдруге позбавила «відмовників» їхніх законних прав.
«И когда я прихожу и говорю — ребята, я отказница, я не получала российское гражданство, я имею права, как все граждане Украины, мне говорят – неееет, вы нерезидент. Я говорю — погодите, но ведь записано в законе в этом же, который делает нас нерезидентами, что если я доказываю официально, что я сохранила гражданство, меня восстанавливают во всех правах. Мне говорят — нееееет, вы нерезидент…
Ни одна официальная организация, они на тебя смотрят как на сумасшедших. Они говорят — а зачем вам это нужно, извините за выражение так и говорят — а геморрой вам этот зачем? Ну получили бы этот российский паспорт, и жили б себе спокійно. Оно вам надо? Вот это то, что нам говорят чиновники в Украине», — обурюється Тетяна Москаленко.
Її чоловік не може отримати навіть пенсію на материку, бо соціальні служби вимагають від нього довідку переселенця. Попри те, що скандальний закон про ВЕЗ Крим наголошує – якщо кримчанин може подати в офіційний орган декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта, він відновлюється в усіх правах. Проте, як виглядає ця декларація не знають в жодній офіційній структурі, а на найвищому рівні від відмовників просто «відмахуються», так, ніби їх взагалі не існує. Хоча навіть за офіційними даними РФ, таких людей у Криму – щонайменше три з половиною тисячі.
«Меня нет. Меня нет здесь, и меня наполовину нет в Украине, в моей стране. Мы здесь изгои, потому что мы открыто показали свою позицію, мы не побоялись этого сделать, а в Украине, звините, мы не имеем права даже голосовать. Почему? Потому что я сохранила свою преданность своей стране? Потому что я здесь лишена всего?».
Тетяна Москаленко до цих пір пам’ятає, як до неї прийшло усвідомлення, що Крим більше не їх, і що життя змінилося назавжди.
«Я родилась в Севастополе. Я всем говорю — я ніколи в житті не розмовляла українською мовою, ніколи. То есть раньше до Майдана мне было — российский флот — это наши ребята, украинский флот — это наши ребята. А когда поставили 21-й регион Северо-Кавказский, вот тут мы поняли: а вот эти в нас будут стрелять даже не задумываясь. То есть они на тебя смотрели не как на человека, а как на мишень. И вот здесь уже реально пошло — это наши, а вот эти чужие… когда мы увидели вот этот холодный взгляд, который смотрит на тебя не как на человека, а как просто на мишень. Когда мы видели эти следящие за нами дула автоматов, мы видели эти глаза холодные… это тяжело описать».
Тепер із такою ж важкістю кримські відмовники описують свої стосунки із українською владою. Хоча попри все — не припиняють вірити, що їхня країна врешті-решт згадає про своїх громадян у Криму. На думку Тетяни Москаленко — кілька простих кроків, як-от створення електронної черги за документами та окремої структури, яка б займалася соціальним забезпеченням і юридичною підтримкою «відмовників», могла б кардинально змінити ситуацію:
«Мы понимаем, что тяжелая обстановка экономическая, но это не требует больших затрат. Это требует только желания поддержать своих граждан, которые отстаивают, здесь показывают свою позицію, не боятся это говорить. Вот хотя бы, хотя бы показать, что вы пытаетесь для нас что-то сделать. Больше чем за два года мы уже сами смогли, мы объединились, мы помогаем друг другу, мы вытаскиваем друг друга, мы не ждем от государства чего-то сверхъестественного. Просто покажите, что вы нас видите…».
Кореспондент з Криму, «Громадське радио»
Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля