Gromada.KS.ua
У Луцькій міській раді запевняють, що сім’ї дітей зі синдромом Дауна отримують підтримку.
Лучанка Наталія розповідає, що Луцьк не дуже пристосований для людей з особливими потребами. І в цьому вона переконується як мати, гуляючи зі своїм сином Олександром. Щоправда, в дитячому садочку сприяють тому, аби всі мали рівні можливості:
«Синдром Дауна в мого Сашка. Всі ми його любимо. І нам дуже пощастило, що ми потрапили в реабілітаційний центр, де дуже гарні фахівці і до трьох років з ним займалась Наталя Чайка, дала нам напрямок і ми працювали в цьому напрямку. Як він почав тільки в чотири роки ходити, і ми пішли у спец садочок, там теж гарне ставлення було . І ми були в 38 садочку, де є створені інклюзивні групи. Спочатку їх було дві. Зараз вже від трьох років, ясельна група, тобто повний курс. І Саша має йти в школу. Виникає питання, куди ми підемо», — розповідає пані Наталія.
У Києві, за її словами, є клас «Радість», де навчання відбувається за різними напрямками. Є гуртки для дітей, театр та трудові майстерні.
«Ми звернулися, до речі, в наше міське управління освіти і нам відповіли, що готові нам допомагати взяти за основу цю експериментальну програму і ми маємо велику надію. Зараз до депутатів міської ради зверталися, аби нас підтримали і надали нам ці додаткові ставки, бо там необхідне і програмне забезпечення, і додаткові ставки вчителів. Це я розповідаю про позитиви. Але далі у нас найскладніше. От, наприклад, закінчили ми школу і дітям 18 років. Що робити їм далі? У нас зараз вже є сім осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку і вони ніде не задіяні»«, — каже Наталія.
Громадська організація «Батьки дітей із синдромом Дауна», в якій Наталія з іншими батьками бореться за права своїх дітей, неодноразово зверталась до міської влади із тими чи іншими питаннями.
Секретарка Луцької міської ради Юлія Вусенко запевняє, що про проблеми людей з інвалідністю та особливими потребами в Луцьку їй відомо і робиться все можливе, аби їх права не порушувалися. Жінка каже, що спостерігає, як часто при обговоренні навіть поточних питань в Луцькій міській раді, чомусь питання людей з інвалідністю не є першочерговими:
«То, звичайно, вони відставляються на другий план. Бо це так само кошти, і їх треба виділяти. І це та проблема, яку озвучують і я думаю, що вона буде вирішена. Також ми по-моєму на цей рік заклали на Луцьку міську клінічну лікарню кошти, а саме на облаштування вбиральні для людей з обмеженими можливостями. Те саме стосується і доступності тротуарів, пішохідних переходів для таких людей».
Українські правозахисники розповіли, що національне законодавство захищає права людей з особливими потребами та інвалідністю, а також Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю. Щоправда, чомусь в Україні діючих законів в цьому напрямку не дотримуються.
«Не дивлячись на те, що в 2012 році було прийнято Державну цільову програму „Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права інвалідів на період до 2020 року“, не відбувається належного моніторингу заходів, які передбачені цією програмою, а також неналежне фінансування і немає відповідальності збоку всіх учасників цієї програми, тому в багатьох випадках ця програма носить лише декларативний характер», — розповіла юристка доцентка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Вікторія Колодяжна.
А правозахисниця Української гельсінської спілки у Волинській області Ірина Пилипчук зазначила, що законодавство гарантує право людям з інвалідністю на рівні умови доступу до навчання, культурного життя, інфраструктури міст:
«Також в Конвенції передбачається доступність людей до інфраструктури, до правосуддя, до культурних заходів. І з підписанням даної Конвенції було закріплено те, що в національному законодавстві держав-підписантів враховувалися права та інтереси людей з інвалідністю, щоби при розробці різних державних програм , стандартів дані особи не залишалися поза увагою держави, щоби їхні права та інтереси були враховані».
Аріна Крапка, «Громадське радіо», Луцьк