На допомогу невиліковно хворим на Черкащині необхідно 25 мільйонів гривень
Україна у питанні надання паліативної допомоги (допомоги невиліковно хворим) значно відстала від європейського суспільства
У Європі ще 300 років тому існували хоспіси при монастирях, куди приходили люди для гідної сметрі. Лише у 2000-х роках почали будувати перші хоспіси на території Західної України. Перший заклад був побудований в Івано-Франківську, далі естафету перейняли Харків, Київ, Одеса. На Черкащині подібного закладу не було. І лише недощавно, на 42 сесії обласної ради, депутати ухвалили обласну програму розвитку паліативної допомоги на 2015-2020 роки.
Фінансування програми здійснюватиметься на умовах співфінансування з обласного та місцевих бюджетів, а також за рахунок допомоги Міжнародних фондів. Поки є фундамент, і нині розробники програми активно працюють над пошуком відповідного приміщення. Потрібний бюджет ще не розрахували повністю: депутати поки що ухвалили лише програмну частину. Обласний департамент фінансів орієнтовно обрахував, що для старту, а це ремонт приміщення, закупівля обладнання та ліків, необхідно 25 мільйонів гривень. Активний початок роботи запланований на кінець цього — початок наступного року.
«Запровадження програми паліативної допомоги — це тест на цивілізованість», — каже головний онколог області Віктор Парамонов.
Над програмою працювали більше року, до комісії з роботи входили фахівці різних напрямків медицини: онкологи, спеціалісти з ВІЛ-СНІДу, фтизіатри, неврологи, психіатри, волонтери та інші. «Щороку в області від онкологічних захворювань помирає близько 2 тисяч хворих, і тільки 100 з них закінчує життя у стінах лікарень. В яких умовах доживають свої останні дні невиліковно хворі, можна лише здогадуватися, — каже Віктор Парамонов:
«Ця програма написана не для бідних людей, не для старіючого віку, не для самотніх людей. Ця програма написана не для безхатченків, це не для голодних. Програма написана для хворих людей, в яких консиліумом лікарів визначена невиліковність хвороби. І визначений короткий термін життя… Ці пацієнти підлягають спеціальній медичній допомозі, яка у всьому світі зветься «паліативна допомога».
Роботу розпочинали, як програму хоспісної допомоги для онкохворих дітей, а у процесі з’ясували, що її можна розширити для усіх невиліковно хворих. «Паліативне ліжко передбачає собою комплекс різних послуг, це робота мультидисциплінарної команди», — каже представниця ГО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» Світлана Федорова:
«Все время звучит термин «паліативні ліжка». Хочется, чтобы все понимали, что речь идет не о конкретной кровати в каком-то конкретном помещении, а именно о комплексе услуг… который включает в себя специалистов разных направлений, работы мультидисциплинарной команды. Это комплекс медицинских услуг, направленный не только на самого пациента, но и на его окружение. То есть это медицинские услуги и социальные, социально-психологические услуги».
Ця програма передбачає створення палат в усіх населених пунктах Черкащини, бо не завжди близькі хворого можуть привезти його до обласного центру. Але, якщо програма запрацює, рідні зможуть перебувати з ним в одній палаті і навіть жити з ним до останнього подиху. Експерт ГО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» Тамара Борисова каже: «українці звикли до думки, що мають самостійно доглядати невиліковно хворих людей. Але не завжди фахово можна допомогти такій людині з мінімальною радістю провести останні дні життя». Крім того, рідні розриваються між роботою, чергами в аптеках, «швидкими допомогами» та лікарями. «Сам-на-сам не повинна залишатися і родина хворого, якій теж потрібна увага і підтримка з боку соціальних працівників», — переконана Тамара Борисова:
«Не тільки людині важко, важко і оточуючим усвідомити, що вони втрачають рідного. І тут дуже важливо, коли підключаються соціально-психологічні засади паліативної допомоги. Тобто соціальні робітники, психологи працюють з родинами, не кидають людей на призволяще».
Ірина Філенко з Черкас, програма «Права людини» спеціально для «Громадського радіо»
Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.