Правозахисники закликають владу легалізувати перших в АТО добровольців

У Громадському комітеті захисту конституційних прав та свобод громадян нагадують, що на початку збройного конфлікту влада не визначила юридичний статус добровольців. Голова комітету Микола Козирев наголошує, що саме вони взяли основне навантаження захисту Батьківщини.

«Вони були в цьому сенсі ніхто, однак несли на своїх плечах основне навантаження захисту Батьківщини. Вони зупиняли ворога, їх вбивали, калічили. Оскільки держава не взяла на себе зобов’язання, аби їх легалізувати й надати їм необхідні засоби для війни й спорядження для життя, вони мали робити це самотужки. Умовно кажучи, їх брав під свою юрисдикцію Корбан й Коломойський, якщо говоримо про Дніпропетровську область. Вони їх там і споряджали, й фінансували», — каже правозахисник.   

Він вказує на Радянський Союз, якому з початку вторгнення гітлерівських військ для легалізації добровольців знадобився усього місяць. Тоді як в Україні влада вирішувала це питання понад рік.

«Під час Другої світової війни вже 28 липня 1941 року, тобто через місяць після початку вторгнення, Рада народних комісарів СРСР ухвалила постанову №19/02 «Про забезпечення добровольців. Люди, які добровільно вступили до частин Червоної армії, легалізувалися, а Союз забезпечував їх та рідних певними державними гарантіями… Таке рішення ухвалили, бо багато було добровольців, які пішли дійсно захищати країну. Так от для порівняння. В СРСР у тих жахливих, трагічних умовах знадобився місяць, а у нас — рік. Як це пояснити?», — обурюється правозахисник Микола Козирев.  

Невидимі військові

Соціальні гарантії для бійця АТО настають, якщо він набуде статусу учасника бойових дій. Тоді він має право на отримання земельної ділянки, зменшення комунальних платежів, отримання пенсії з інвалідності тощо. Однак добровольці початку збройного конфлікту знаходились у так званих «чорних списках». Вони були незадокументовані, оскільки державні відомства щодо них не видавали жодних документів. А коли питання добровольців почалось врегульовуватись, низка добровольців з різних причин не бажали такого статусу.    

«Коли почався процес підпорядкування добровольців різним відомствам, наприклад, Міністерству внутрішніх справ, Нацгвардії або Збройним силам України, то багатьом учасникам АТО це непотрібно було. Наприклад, багато були з непогашеною судимістю, але вони були патріотами й воювали, а багато були на державній службі. Наприклад, в тому ж «Торнадо» був голова сільської ради, державний службовець. Були адвокати, судді і навіть прокурори. Вони не могли надягти поліцейські погони, тому що вони повинні були позбавитись попереднього статусу та отримати новий. Таким чином в тому ж «Торнадо» було більше сотні людей, які були в так званих «чорних списках». Їх ніхто жодним чином не забезпечував. Їх утримував Корбан, якщо говорити про перший етап збройного конфлікту», — пояснює Микола Козирев.

Сказати скільки таких «невидимих» бійців – важко. Віталій Дейнега із благодійного фонду «Повернись живим» вважає, що їх до 10 тисяч.

«Якщо ми не рахуємо людей, які пішли у воєнкомати і потрапили в бригади ЗСУ, а рахуємо лише добровольчі батальйони, то їх десь до 10 тисяч людей», — каже .

Військові не єдині, чию присутність в АТО не визнала влада. У 2014 році створили Перший добровольчий мобільний шпиталь, який мав би допомогти існуючим медичним підрозділам Збройних сил України. На сьогодні є законодавчі проблеми порядку легалізації статусу медиків цього шпиталю, каже Ольга Скорина, керівниця юридичної служби Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів.

«Наприклад, один з парамедиків, який отримав контузію, серйозні поранення й серйозні розлади здоров’я, на сьогоднішній день не може отримати такий статус через відсутність довідок», — каже вона.

Громадський комітет надає юридичну консультацію і навіть судовий супровід добровольців, які вирішили отримати статус учасника бойових дій. Із 68 опитаних добровольців батальйону «Тонадо» правозахисники виявили, що 27 із них походять із так званого «чорного списку» і потребують статусу.

«Є 9 людей, які отримали поранення, коли вони були у «чорному списку». Вони згодом увійшли у лави МВС, але тим не менше поранення вони отримали, коли були ніким. Є навіть родини загиблих, які також не можуть домогтись необхідного статусу й відповідної пільги через ці «чорні списки», — каже голова Громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Микола Козирев.

Юридична допомога

Юристи цього комітету домагаються для таких добровольців статусу учасника бойових дій через суд. Для цього необхідно зібрати якомога більше інформацію та свідків, які можуть підтвердити, що людина воювала в АТО.

«Основна проблема — збір документів військових, які були у правовому вакуумі. Ми працюємо з тими випадками, у яких документи просто зібрати неможливо. От зараз немає батальйону «Торнадо». І тоді, коли доброволець воював, жодного розпорядження стосовно нього не було».

«Заява подається до суду за місцем перебування добровольця. Таким чином через суд ми намагаємось встановити факт перебування людини в АТО. В Україні вже є визначена судова практика, де суди визнають такі факти», — каже Микола Козирев.

Його організація вже надіслала 27 заяв до судів по всій Україні. Правозахисник каже, що на сьогоднішній день всупереч судової практики, яка склалась, лише одна суддя спромоглась не прийняти таку заяву. Це суддя Солом’янського райсуду Києва Вікторія Кицюк. Наразі ухвала цієї судді оскаржується в апеляційній інстанції.

Однак в українських реаліях навіть, якщо суд задовільнить заяву добровольця, він все одно змушений буде звернутись до відомчих комісій. Адже відповідно до українського законодавства, суд не має права надавати людині учасника бойових дій.

Правозахисники припускають, що відомчі комісії, навіть за наявності судового рішення, будуть відмовляти в наданні такого статусу і не виключають, що військовим доведеться звертатись вдруге до суду.

В будь-якому випадку у Громадському комітеті захисту конституційних прав та свобод громадян готові допомогти. Організація має дві приймальні за адресами: м. Київ, вулиця Вижгородська, 16 та м. Вижгород, вул. Кургузова, 6а, офіс 210. Завітати до юристів у Києві можна у понеділок, середу, п’ятницю, а у Вижгороді — у віторок та четвер з 10-15 години.

Телефони юристів: +38 050 520 83 03 або +38 099 553 20 49.

Докази для Міжнародного кримінального суду

В Україні влада досі на системному рівні не організувала документування таких злочинів, в той час як Російська Федерація активно накопичує дані про воєнні злочини зі сторони українських військових.

Комітет входить коаліції громадських організацій, які збирають докази міжнародних злочинів на сході України для Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі.

16 добровольців у своїх інтерв’ю комітету розповіли про руйнування житлових будинків, об’єктів інфраструктури, про свій полон та інші жахіття війни. Правозахисники опитують добровольців про воєнні злочини як з боку Росії, «ЛНР», «ДНР», так і з боку України. Однак, як зауважує Микола Козирев, значна частина добровольців не охоче говорить на цю тему.

«Ми намагаємось отримати свідчення за критерієм воєнних злочинів. Тобто тих дій, які пов’язані з бомбардуваннями мирних кварталів, вбивствами, викраденнями і т. д. Однак добровольця дуже складно розговорити. Вони носять все це у собі. Окрім того, ті, хто воював на сході України, особливо в батальйонах «Торнадо» й «Айдар», мають рідних на окупованій території. Тому вони не готові щось говорити про це, хоч ми збираємо інформацію конфіденційно», — каже Микола Козирев.

Правозахисники наполягають, Україні потрібен спеціальний нормативний акти на рівні Верховної Ради й уряду, які могли б вирішити легалізацію таких добровольців.

Микола Мирний, Центр інформації про права людини для “Громадського радіо“