Слабке суспільство — там, де на вулицях «полюють» на ЛГБТ, — Зорен Хербст

Наприкінці квітня Запоріжжя відвідав німецький депутат парламенту землі Саксонія-Анхальт Зорен Хербст. Це вже далеко не перший візит німецького політика у регіон, оскільки Запоріжжя та Магдебург (столиця землі Саксонія-Анхальт) є містами-побратимами.

Зорен Хербст є представником політичної партії «Союз 90/Зелені», котра бореться за екологію. Проте особливістю німецьких «зелених» є той факт, що у соціальній політиці ця партія притримується ліволіберальних поглядів. Однопартійці Зорена Хербста виступають за мультикультурність, інтеграцію іммігрантів у німецьке суспільство, дозвіл на одностатеві шлюби, захист приватної інформації та інші громадянські права, такі як, наприклад, відмова держави від збору особистої інформації про громадян.

«Громадське радіо» поспілкувалося з німецьким політиком про цілі його візиту до України, про важливість співпраці між німецькими та українськими регіонами, а також про важливість всебічного дотримання прав людини в контексті різних верств населення – від ЛГБТ-спільноти до емігрантів.

— Що привело вас у Запоріжжя цього разу?

— Головна мета нашого візиту до нашого міста-партнера Запоріжжя – передати місцевим волонтерам, з котрими ми вже давно співпрацюємо, 14 тон гуманітарної допомоги, котрі ми зібрали у Німеччині. Гроші на цю допомогу були виділені землею Саксонія-Анхальт, владою міста Магдебург та приватними особами.  Це і ліки, і медичне обладнання, і навіть «швидка». Вся допомога буде передана шпиталям, в котрих лікують цивільних. Паралельно ми нагородили запорізьких школярів, котрі рік тому малювали картини про Україну для виставки, що проходила у Магдебурзі.

— Ви належите до партії «Зелених». У Німеччині ця політична сила переймається не лише екологічними проблемами, а й правами людини. На перший погляд, це досить різні речі…

— Рівень розвитку суспільства в першу чергу залежить від того, як ми ставимося до прав людини. Сильне, цілісне суспільство, демократичне суспільство — це середовище, котре захищає права людини. Слабке суспільство — це суспільство, в котрому на вулицях буквально полюють на гомосексуалів. Як це відбувається наприклад, у Росії чи інших країнах.

Що ми бачимо у східній та південно-східній Європі зараз? Рівень захисту прав людини, особливо прав ЛГБТ, не дуже високий. Проте він поступово зростає. З кожним роком, в тому числі і в Україні, в цьому напрямку відбуваються певні зміни на краще. Але цього недостатньо.

Схожа ситуація у Німеччині. Звичайно, вона розвивається вже на зовсім іншому рівні, але нам ще багато є над чим працювати. Ми все ще не прийшли до ситуації, коли права ЛГБТ-спільноти захищені так само, як права інших груп суспільства.

Наприклад, у землі Саксонія-Анхальт ми лише нещодавно вирішили захистити право людини на сексуальну ідентичність, включивши його у нашу локальну конституцію. Тож як ви бачите, до 2016 року це рішення не було прийняте.

— Що, на вашу думку, слід робити для того, щоб з часом забезпечити в Україні рівність прав усіх верств суспільства?

— Україна має досить сильне громадянське суспільство. «Майдан» був для цього суспільства дуже великим кроком уперед. І ви повинні зробити все можливе, щоб захистити ці процеси, дати їм можливість рухатися уперед, а не відкотитися назад. Тому що в деяких сферах українського життя цей відкат назад вже є помітним. І це виклик не лише для політиків, а й для людей.

Наприклад, минулого року у Києві відбувся перший «Київ прайд». І це, звичайно, крок уперед для України. Проте у цей же час ми бачили велику кількість людей, котрі намагалися атакувати цю демонстрацію, завадити їй.

Ще один важливий момент – боротися за права людини треба не тільки у Києві, але й у регіонах. Тому для мене, наприклад, є дуже показовим той момент, що зараз я розмовляю з журналістом про права ЛГБТ не у столиці, а у місті, що знаходиться на індустріальному сході країни.

— Проте наразі в Україні порівняно небагато людей переймається питанням рівноправ’я.

— Як ваші німецькі партнери, як європейці, ми будемо усіляко вас підтримувати у цій роботі.  Можливо, культурними обмінами чи якимось іншим шляхом. Ми готові сісти і випрацювати ті шляхи допомоги, які будуть максимально ефективними у нинішній ситуації. Наприклад, фонд імені Гайнріха Бьолля робить дуже багато в Україні у цьому напрямку. Активісти, котрі займаються питаннями рівності в Україні, можуть, не просто можуть — мають, звертатися за допомогою до цієї, чи інших аналогічних європейських організацій.

Я зі східної частини Німеччини, тої Німеччини, де був комунізм та диктатура. Ми звільнилися від цього лише 25 років тому і наразі зробили великий крок вперед. Це стало можливим лише завдяки тому, що мали міцного партнера – західну Німеччину. Так само і Європа має бути міцним партнером України. Європейський Союз та люди, що живуть у Європі мають допомогти Україні.

— Наразі перед Україною та Європою стоять у багатьох сенсах схожі виклики – сотні тисяч переселенців з Донецька та Луганська у нас, та сотні тисяч мігрантів з Сирії та країн Сходу у вас. Як Україні діяти в цій ситуації?

— Ми знову повертаємося до питання прав людини. Право втекти від війни – це також право людини. Від Запоріжжя до зони бойових дій – пара сотень кілометрів. Там людей бомблять та вбивають. Вони мають тікати, в них немає вибору. То ж давайте розглядати цих людей не як біженців, не як переселенців, а, в першу чергу, як живих людей. Таких саме людей, як і ми з вами. З такими ж бажаннями та потребами. Ви маєте їм допомагати. Ми маємо їм допомагати. Тому що в Німеччині також багато біженців з України. Але, звичайно, біженців з арабського світу більше.

Зараз в Німеччині ми маємо дискусію з приводу того, а чи не варто зупинити потік біженців на півдні Європи, у Греції, на кордоні з Туреччиною? І, на мою думку, це дуже погана дискусія. Тому що ми не можемо просто сказати людям: «Залишайтеся там, де вони є. Ви не гідні того життя, якого гідні ми». Ми маємо вирішувати цю проблему, ми маємо приймати цих людей, розміщувати їх, навчати, інтегрувати. Вони мають можливість працювати, заробляти гроші. І потім, через певний проміжок часу, вони мають вирішити для себе, чи хочуть вони повернутися додому. Звичайно, якщо там вже буде мир. До його настання, до речі, ми також маємо докласти зусиль.

Максим Щербина для «Громадського радіо» з Запоріжжя

Цей матеріал створено за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля