«Громадське радіо»
Розробленням бази свідоцтв та аналізом інформації про міста перебування, про особливості утримування та про моральні і фізичні знущання над полоненими займалися активісти з коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».
Звіт був оприлюднений у шести містах Донецької і Луганської області. Кореспондентка «Громадського радіо» відвідала захід, який відбувся для мешканців Бахмуту.
«Було багато випадків, коли людей тримали більше, ніж місяць, два, три, рік. Де утримували? Камери слідчих ізоляторів, будівлі підприємств, господарчі приміщення, військомати, підвали, гаражі, ями, вольєри для собак — все що завгодно, де можна було просто людину замкнути і все. Були випадки, що до неї не заходили два, три дні. Просто відкривали двері питали: «Живий?». Але жодного разу ми не чули, коли б там відносились до людини відповідно Міжнародних стандартів утримання людей у так званому полоні», — відзначив доповідач голова Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новиков.
Розповідаючи про особливості утримування, правозахисник зазначив:
«Дуже багато випадків, коли жінок і чоловіків тримали в одному приміщенні, в малому приміщенні. Як приклад в приміщенні 3х4 знаходилось 17-20 людей. Пам’ятаю в Краматорську був такий Кулініч, він казав, що люди по черзі спали, тому що не можливо було всім лягти».
Свідки зізнавалися, що найстрашніші хвилини пережили, коли на їх очах вбивали людей:
«Дуже багато було свідчень про те, як на очах полонених вбивали людей. Один з прикладів, коли людина не витримала психологічно: коли кати зайшли в камеру сказала: «Слава Україні!». Її завалили, стрибнули їй на грудки. І як людина розказує, почувся хруст кісток. І ця людина загинула на місці. Інший випадок, коли адвоката вбили на очах його сина. У кожній такій маленькій в’язниці був один або два чоловіка, які саме були приставлені для того, щоб катувати».
Учасник коаліції не приховував, що процес зібрання інформації — важкий процес для кожного свідка. Доповіді тривали від однієї до восьми годин. Під час доповідей люди знову переживали психологічне випробування, але на думку правозахисника, це робити вкрай потрібно:
«Наше завдання зараз, поки все не забулося, зібрати інформацію. У тому дуже важливою є роль людини, яка переборола себе та надала цю інформацію. Тому що в подальшому, люди, які скоювали ці злочини можуть бути просто не покарані, вони знову приїдуть в Україну, будуть тут жити і ніхто не дізнається, що вони там робили».
На жаль, правозахисні органи, які б мали подякувати за таку роботу і взяти інформацію на використання, не сприймають отримані свідчення як поміч у слідчій роботі.
«Я напряму звертався до знайомих, які працюють в СБУ, з проханням посприяти нашій роботі. З приводу обміну контактів: надати наші контакти людям, які до них зверталися. Але, на жаль, зворотного зв’язку ми не отримали і поки що вони це сприймають як якусь нашу забаву. Без правоохоронних органів, наразі, нам дуже важко на це все вплинути. Ми сподіваємося, що в подальшому в нас буде можливість подавати до Міжнародного суду з прав людини та все ж таки притягати цих людей до відповідальності. Як приклад, у Сербії і Хорватії вже 20 років минуло після конфлікту і досі продовжуються затримання людей і притягнення до відповідальності. Тому ми розуміємо, що цим потрібно займатися дуже тривалий час і це лише наш перший крок», — визнається Новіков.
Політв’язень Олексій Демко, який перебував у полоні півтора місяці, розповів, що намагався два рази втекти від терористів ДНР, отримав вогнепальне поранення:
«Потрібна була операція термінова. Але лікарі сказали, що ми можемо витягти кулю, але не знаємо, що далі з тобою будуть робити, не хочемо погіршити ситуацію. Потім кулю витягали в Києві через півтора місяці», — каже Демко.
Ось що розповів Олексій з приводу катувань:
«Мене не катували фізично і, в принципі, я там не бачив садистів поряд с собою у Горлівці. Але у людей, які тебе тримають, виникає бажання натиснути на тебе морально, зламати тебе. Саме яскраве, що я можу згадати, це коли вночі прийшли, підняли, зв’язали, кляпа втиснули до рота, мішок на голову. І все це робили повільно, щоб людина усвідомила, що в наступний момент може відбутися будь-що. Потім виводили на двір, розв’язували, заводили назад і так робили двічі».
Після перегляду фільму основна дискусія розгорнулася біля питання покарання за злочини. Сам Валерій Новіков наголошував на тому, що строків давності на злочини проти людяності не існує у всьому світі. Тому заради справедливості при будь-яких перемовинах треба вимагати, щоб були проведені розслідування, відбулися суди і винні були покарані.
З цією думкою була згодна більшість аудиторії, яка прийшла на захід.
«Питання, які піднімаються зараз, будуть відгукуватися дуже довго — протягом років десяти, поки конфлікт не знайде своє логічне завершення. Швидше за все, думки, висловлені сьогодні, навряд чи знайдуть відображення в тих подіях, які зараз відбуваються на Донбасі. Але те, що потрібно доводити, що злочини скоювалися, знаходити винних і відновлювати справедливість — це бездоганно, так і є», — поділився своєю думкою Дмитро Перцовий.
«Починати потрібно зі шкільних установ. Це повинні все знати. Вищі навчальні заклади. І по підприємствах і по телебаченню — це потрібно оприлюднювати. Якщо людина скоїла злочин, в не залежності ,на якому вона боці, повинна відповідати — всі повинні бути рівними перед законом. Безкарними злочини залишатися не повинні, тому що толерантність породжує вседозволеність», — говорить Тамара Медведєва.
Презентація звіту була проведена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та посольства Великої Британії в Україні в рамках реалізації проекту «Українська миротворча школа».
Ганна Бокова з Бахмуту для «Громадського радіо»