Українкам не потрібні образи «барбі» та «берегині» — Тамара Злобіна

За словами лекторки, наразі в українських містах — від заходу до сходу, є не тільки приблизно однакове розуміння гендерних питань, але і величезний запит дізнаватися більше. Тому «Гендерний розпад» — це не тільки екскурсія в минуле, яка допомагає розібратися з гендерною історією України, але й спроба фіксації тих змін, які відбуваються в українському суспільстві прямо зараз. «Громадське радіо» записало фрагмент цього виступу, присвячений критиці двох ключових жіночих гендерних моделей, що досі існують в українському соціум

«Поговоримо про пострадянські дослідження гендерного порядку, які, як на мене, які в 2002 році дуже гарно підсумувала і сформулювала дослідниця Оксана Кісь. Вона сказала, що після краху Радянського Союзу в Україні було створено дві основні гендерні моделі для жінок. Це «берегиня» та «барбі».

«Барбі» — це така лялечка красунечка, у якої ціль та мета прикрашати життя, та, врешті, проміняти, свою красу і молодість на заміжжя чи економічний ресурс. Цей образ тісно пов’язаний із капіталізмом та споживацькою культурою, А «берегиня» — це господиня дому, цей гендерний образ пов’язаний із релігійністю, традицією та націоналізмом. Вона дбає про домашнє вогнище, виховує дітей.

І тут цікаво подивитися на образи політиків. Оскільки політики, з одного боку, є заручниками масових стереотипів і мусять їм відповідати, аби мати електоральний успіх. З іншого боку, вони можуть ці стереотипи повертати назад, посилювати і підтверджувати. Якщо дивитися на трансформацію образу Юлії Тимошенко, то в дев’яності починала вона свою кар’єру в образі брюнетки і класичної європейської жінки. На початку 2000-х з’являться фірмова коса. Імідж змінюється. Тимошенко стає блондинкою, перетворюється на суміш «барбі» та «берегині». З одного боку своєю національною зачіскою вона апелює до населення західної України, з іншого боку, про її наряди багато пишуть у пресі, а в 2007 році вона взагалі фотографується до обкладинки Elle, заграючи з образом красунечки. У 2016 році експеримент з іміджем, з моєї точки зору, продовжується. Українське суспільство стає більше емансипованим, ця тема наразі гаряча, і Тимошенко її використовує.

Але давайте поговоримо про те, як образи «барбі» і «берегині» взагалі сформувалися, чому вони саме такі? А також про те, чому ці образи мають піти в минуле.

Українська дослідниця Тетяна Жорженко вивчала економічні практики жінок у дев’яності роки, і їх вплив на формування моделі «барбі» в Україні. Після розпаду СРСР стався крах економіки. Почалося масове безробіття. Люди були вимушені виживати. І чоловікам, згідно їх домінантної гендерної ролі, пристосуватися до змін було значно складніше.

Жінки швидше пішли на вулиці, швидше почали шукати приробітків, торгувати, їздити на закупи закордон, займатися дрібним сільським господарством. Тобто в той час, як більшість чоловіків сиділи у депресії, жінки прийняли економічний удар на себе. Ті ж чоловіки, які були у комсомолі чи партії, чи мали якісь зв’язки, вони навпаки привласнили всі економічні ресурси та розподілили їх між собою за чоловічою мережею корумпованих зв’язків. До того ж, дев’яності — період криміналу і банд. У цей час жінці було неможливо робити кар’єру у європейському чи американському стилі . То ж доволі логічні, що вимушені виживати у тяжких умовах жінки, казали своїм донькам, що ті нічого самостійно не досягнуть як жінки. То ж треба шукати багатого чоловіка. А краще — іноземця. Тобто економічний ресурс у чоловіків, а жінка має пройти певні тренінги, усіляко покращити себе, для того, щоб цей ресурс забрати.

Зараз «ліхі дев’яності» пройшли. Ми живемо у інформаційну добу. Економіка розвивається. Гроші можна заробляти в креативній сфері. Цінуються винаходи. Тобто зараз жінки мають набагато більше можливостей для розвитку, і модель «барбі» відмирає.

Тепер декілька слів про образ «берегині», про ідилічне українське село, де все було добре, про золоті часи, до яких ми всі маємо повернутися і відродити наші національні традиції. Але ж які саме традиції нам пропонують відроджувати традиціоналісти?

Про те, як насправді жилося жінкам в золотий вік українського традиційного суспільства розповідають книжки Ірини Ігнатенко і вже згаданої Оксани Кісь. Зокрема, Оксана Кісь у книзі «Жінка в традиційному українському суспільстві » говорить про ті підстави, які спричинили міф про український матріархат.

Справа в тому, що в Україні було прийнято жити малими, нуклеарними сім’ями: чоловік, жінка та діти. Патріархальної родини, як у Росії, коли під одним дахом жило декілька поколінь і всі підкорювалися одному батьку, не було. Так, в Україні жінки мали майнові права. А оскільки часто шлюби створювалися на основі економічної доцільності, то жінка з більш заможної родини могла бути лідеркою у сім’ї. Гендерний розподіл праці також додавав важелів впливу. Однак на символічному рівні це не відображалося. Чоловік виконував соціально-представницькі функції і мав право карати дружину, якщо вона не так щось зробила. Якщо ми подивимося на фольклор, то побачимо багато негативних приказок про жінок і домашнє насилля.

А ось, наприклад, звичаї, які ставили жінку у нижче соціальне положення саме тут в Україні. На Бойківщині дружина мала питати дозволу, аби кудись піти. У гуцулів жінка завжди йшла за кілька кроків позаду чоловіка, несла тягарі, не могла сісти поруч та вступати у чоловічу розмову. На Чернігівщині жінки і чоловіки їли за різними столами. На Слобожанщині жінки не сідали до столу, а тільки прислуговували та їли стоячи.

Це все відбувалося в Україні у 19 столітті. Скажіть, будь ласка, ви їсте з чоловіками за одним столом? Це, до речі, ознака того, що за останні 100 років гендерний лад в Україні разюче змінився. І це нормальний, природній процес розвитку. Він і далі буде змінюватися.

Максим Щербина, «Громадське радіо», Запоріжжя

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля