Волинянка Наталя Боярина волонтерувати розпочала ще з квітня 2014 року. Тоді якраз мобілізували її брата. Спочатку збирала військовим речі, передавала їх на Схід. А вкінці серпня, коли її брат потрапив в полон до терористів, жінка опікувалася його визволенням. Брата звільнили, але Наталя продовжила цю нелегку справу — допомагати визволяти полонених. Зараз жінка добивається звільнення двох волинських бійців, які майже рік у руках прибічників відокремлення Донбасу…
«11 місяців хлопці знаходяться в полоні. Фураєв Сергій, майор-командир артилерійного дивізіону і матрос Комісарчук Артем, який був командиром гармати в тому ж самому дивізіоні, де Фураєв був командиром. Розпочалося все під час Іловайського котла 24 серпня 2014 року. Був розбитий 3-ій батальйон 51-ої бригади. Артем потрапив в полон 25 серпня, а Сергій — 26. Артем сам виходив з оточення і потрапив на російську колону, а Сергія захопили терористи разом з іншими побратимами».
Жінка знає точне місце їх перебування.
«Вони перебувають в Донецькому СБУ — в полоні бойовиків так званої ДНР. Їх постійно затверджують в списках, що такі знаходяться. Там на сьогоднішній день 32 українських бійців ЗСУ та 4 чи 5 цивільних людей», — каже вона.
Було багато спроб визволити хлопців.
«Сергій пережив дуже багато обмінів. Найбільший обмін — офіцерський, коли звільняли майже всіх офіцерів 51-ої бригади. В грудні місяці був обмін державницького формату, коли обмінювали всіх на всіх і президент зустрічав їх у Василькові. Сергія тоді не обміняли. Тоді залишилося ще декілька наших офіцерів — Ліщук Петро, Олійник Женя. Потім їх звільнили, але Фураєва і Комісарчука лишили. Просто не поміняли і все.
Для того, щоб звільнити військових, з ким тільки не доводилося працювати, каже Наталя:
«З самого початку спілкувалися з тими, хто займається обмінами в «ДНР» і нам просто дали зрозуміти, що спочатку будуть звільняти солдат, потім старших солдат, сержантів, а тоді офіцерський склад. Причини, чому не звільняли Сергія, ніхто не пояснював. Тим більше, що ми не задавали таких питань. Це, мабуть, не в компетенції волонтерів. Всі ми розуміємо, що Сергій доволі цікавий персонаж. Міністерство оборони не приймає участі в обмінах. Основна ланка обмінів — СБУ і Генпрокуратура. Генпрокуратура амністовує певних осіб, яких вони просять, а СБУ дає на це дозволи. Ну і президентські обміни звичайно».
Волонтерка зверталася і до Петра Порошенка.
«Зверталися багато разів до Порошенка і ми як волонтери писали звернення. Зверталися і волинські нардепи — Ігор Лапін, Сергій Мартиняк, Ігор Єремєєв, Ігор Гузь. Але жодної офіційної відповіді не отримали. Командування в Рівному ні разу не умудрилося за 11 місяців написати звернення за своїх військовослужбовців. Чому так, не знаю».
Зараз набагато кращі умови перебування бійців в полоні, ніж раніше, каже волонтерка:
«Вони перебувають в слідчому ізоляторі при «СБУ». Є де спати, є що їсти. Годують, дають сигарети, вивозять на роботи. Людське ставлення. Тобто немає тортур. Ніхто їх та мне мучить, не б`є.. Тобто нема такого, як буває, що розповідають. Я не знаю, як до інших в полоні ставляться. Але наші там вже як ветерани».
Під час поїздки до Києва кілька днів тому волонтерці вдалося отримати відповідь від влади.
«Ми їздили з колишніми військовополоненими 51-ої бригади. Там були солдатики, декілька офіцерів. Ми були записані на прийом до Грицака. Взяли з собою батьків Комісарчука і Фураєва, тому що вони повинні бути присутні на таких прийомах. В процесі домовилися за прийом з військовим прокурором Матіосом. Ми були в Міністерстві оборони. Зустрічалися із заступниками, замполітами Міністерства оборони. Нам дали певні обіцянки. І ми наразі чекаємо.
Матіос ввійшов в становище батьків, наскільки це страшно, що твоя дитина майже рік в полоні. У нього і Грицака цього ж дня була зустріч з Президентом. Вони пообіцяли донести цю проблему до Порошенка. В найкоротші терміни все буде вирішено. Батьки поставили ультиматум. Сказали, що вони будуть голодувати під АП. Хлопці, що перебувають в полоні, теж про це заявили. Вони будуть відмовлятися їздити на роботи. Що таке для хлопців відмовлятися їздити на роботи? Ми всі розуміємо, що вони не знаходяться десь там на курорті, де вони можуть висувати свої умови. Вони не можуть ставити певних умов. Така рішуча дія з їх сторони може для них закінчитися трагічно. Ми ж не знаємо, що в бойовиків в голові і що вони собі там думають. Багато чули, що розстрілювали хлопців і все, що завгодно».
Скоро все закінчиться, — не втрачає надії волонтерка.
«Є певні домовленості. Не можу на даному етапі їх озвучувати. Але я думаю. що найближчим часом ми будемо зустрічати радо, тому що вони заслуговують того, щоб їх зустрічали. Прикро, що багато офіцерів не усвідомлює цього і ми стикнулися цією проблемою, коли їхали до Києва. В тому числі наш волинський військовий комісар Кулик Роман Анатолійович. Він спочатку відпускав офіцерів, а потім сказав, що відмовляється.
Треба розуміти, що Фураєв — це той офіцер, за якого варто їздити, тому що це людина слова. Я багато чула від солдат, які служили разом з ним. Вони розповідали, що це той офіцер, з яким можна було йти. Тобто він навіть, коли потрапили в полон, відразу сказав, що він командир. Він вчинив як офіцер. Він постійно говорить про те, що не перейде на сторону терористів, хоча йому пропонували. В жовтні вивозили в Росію на допити. Правда, повернули назад. Я чогось хочу від Києва і кричу про те, що Київ нічого не робить. Але і наші на місці теж нічого не роблять.
Якщо військовий комісар з невідомих причин не дозволяє поїхати до Києва офіцерам і підтримати свого побратима, то я не знаю, що думати. Він не тільки мені відмовив. Він і батькові Фураєва відмовив. І ніяк це не пояснив. Я запитала, чи це його рішення чи сказав хтось зверху. І він відповів, що це його особисте рішення».
Арина Крапка з Луцька спеціально для «Громадського радіо».