Ви жінка та ще й на візку! Куди вам в депутати? — про дискримінацію на Буковині

Марія з дитинства прикута до візку, але це не заважає їй робити міста Буковини доступнішими, робити політичну кар’єру. Вона два роки була помічницею депутата Чернівецької обласної ради, балотувалась на виборах восени 2015 року і в 2016 році очолила обласний осередок однієї з політичних партій. Як будувати політичну кар’єру жінці з інвалідністю, як робити середовище доступним активістка розповіла «Громадському радіо«.

— Мені було завжди цікаво, які функції виконує депутат. Це було для мене так важливо. Я ніколи не могла зрозуміти, от що він робить, чому ми маємо когось одного обирати, його навіть не знаючи. І я коли почала читати права і обов’язки депутата, я зрозуміла, що в нас неправильні депутати.

Тоді вона вирішила стати помічницею депутата Чернівецької обласної ради і одразу ж відкрила громадську приймальню у своєму селі Мілієво Вижницького району.

«Ви жінка та ще й на візку! Куди вам в депутати?»

Після двох років роботи помічницею депутата, Марія вирішила й сама спробувати свої сили на місцевих виборах восени 2015 року. Під час агітаційної кампанії Марія чула багато дискримінаційних закидів і щодо того, що вона жінка, і щодо того, що вона на візку.

— У людей багато стереотипів: якщо ти на візку, то ти немічний, нічого не можеш. Підходить до мене жінка і каже, як ви збираєтесь працювати депутатом, якщо ви на візку. Я пояснюю, що не буду там працювати фізично, а головою, на благо людей, покращувати життя людей, і для цього фізичної сили непотрібно. Підходить до мене потім ще одна жінка і каже мені: ну як ви хочете бути депутатом? Ви ж жінка!

Їй не вдалось перемогти на виборах, але її результат все ж здивував багатьох конкурентів. І на цьому Марія Нікітіна не збирається полишати політику.

— В політичній кар’єрі я хочу досягти тієї ланки, коли я зможу впливати на якісь процеси. Не просто рекомендувати, не просто підказувати, а саме мати безпосередній вплив. Я хочу займатись соціальними питаннями, доступністю. Я розумію, щоб доступність у нас в Україні була, то цим не має займатись департамент соцзахисту чи Міністерство соцполітики. Це має робити Міністерство інфраструктури в першу чергу.

Тим часом Марія не полишає громадську роботу. Вже більше десяти років Марія Нікітіна займається доступністю міст Буковини. Зокрема, разом з колегами вони реалізують ініціативу в Чернівцях “Доступні п’ять площ”.

— Коли ми тільки починали цей проект, ми тоді свято вірили в те, що це не так важко зробити. І коли почали працювати, побачили, що тією доступністю неможливо скористатись. Тому що без допомоги ти не можеш заїхати на площу. І перш за все для того, щоб наша робота була ефективною, потрібне велике бажання самих робітників зробити свою роботу якісно.

Важливо, щоб кожен на відмінно виконував свою роботу, а не абияк, переконана Марія. Доступні дитячі майданчики, де всі діти рівні і граються на рівних, — це плани Марії. Зокрема, її племінник, який спеціально пішов вчитись на дизайнера навколишнього середовища, зробив проект такого майданчика.

— Він мені якось сказав, коли вирішував, куди йти вчитись: Ти знаєш, я тут думав, що лікарем ставати мені не хочеться, бо я тебе вже не вилікую. Але я хочу стати архітектором або дизайнером навколишнього середовища, щоб впливати на процеси доступності.

Робити середовище доступним потрібно разом

Коли йдеться про реконструкцію приміщень, ремонт заїздів, встановлення пандусів, щоб зробити середовище доступними, на етапі планування не залучаються власне самі люди з інвалідністю, на візках. І тоді багато чого доводиться переробляти, переконана Марія.

— Ми нарешті зробили доступною райдержадміністрацію (Вижницьку, – ГР). Планувалось це вже років десять. Але все руки не доходили. А це взялись серйозно. За моїми рекомендаціями. І нічого не довелось переробляти. Бо ж загалом як роблять: ви нам нічого не кажіть, бо у нас є архітектор. Архітектор зробив проект, вони все збудували. А потім кажуть — приходьте робити аудит доступності. Ми приходимо, робимо аудит і кажемо — це недоступно! Вони кажуть — ми переробимо. А результату немає. А коли ти причетний до самого планування того чи іншого об’єкту, то все дуже добре виходить.

Жінки з інвалідністю зазнають більше дискримінації, аніж чоловіки

На наше запитання стосовно рівноправного ставлення до чоловік та жінок з інвалідністю, Марія Нікітіна з власного досвіду зауважує, що жінки дискриміновані більше.

— Ми хочемо також створювати сім’ї, народжувати дітей. Але це дуже складно. Тому що навіть жіночі консультації є тотально недоступними не тільки в Чернівцях, а й загалом по Україні.

Жінки на візках не можуть пройти обстеження у того самого мамолога чи лікаря-гінеколога, тому що недоступно. Недоступно не тільки в архітектурному розумінні, а й в обладнанні. Окрім того більш дискриміновані жінки з інвалідністю і в працевлаштуванні.

— Чоловіка з інвалідністю сприймають серйозніше, ніж жінку. Про це відомо і всі про це знають. До нас звертаються фірми, структури і кажуть, що ми вам можемо надати певні місця робочі для людей з інвалідністю на роботу, яку вони зможуть виконувати вдома і отримувати заробітну плату. Але бажано, щоб то був чоловік. Я запитую чому. Мені пояснюють: от жінка вона там і їсти має приготувати, а вона ж буде вдома.

Марія додала, що навіть якщо жінка і має дитину, і роботу, то реалізувати своє материнство вона теж не може вільно. Адже навчальні заклади так само недоступні для людей з інвалідністю.

Отож роботи ще багато. І не тільки з доступністю, а й в формуванні рівного ставлення до всіх людей.

Антидискримінаційні рецепти від Марії Нікітіної

— В першу чергу — не дозволяти дискримінувати себе. Коли ти знаєш свої права, то ти маєш зброю.

— Ти маєш сам донести людям, що ти такий самий, як і вони. І вони не мають жодного права тебе дискримінувати.

— Тільки коли ти будеш знати собі ціну, тебе будуть поважати і дискримінація піде геть, ти не будеш її відчувати.

— Потрібна завжди підтримка. Я завжди, чого досягаю, це завдяки людям, які мене оточують. Сама я б не змогла. Це я знаю точно. Але я прекрасно розумію, що коли б я сиділа вдома, дивилась б телевізор і нічого не хотіла б робити, то нічого б не було.

— Я не хочу, щоб хтось мене жалів. І я не хочу, щоб для когось я була тягарем в житті. Саме тому, коли деколи опускаються руки, і коли вже не хочеться йти інспектувати об’єкти на доступність, я думаю, от сьогодні я не піду, а завтра моя колега не піде, а післязавтра про нас взагалі забудуть і ніхто говорити не буде. Тому встала і пішла. Все.

Такі антидискримінаційні і мотиваційні рецепти від Марії Нікітіної — молодої політикині, тренерки, громадської активістки з доступності. Інвалідність для активізму, творенню змін в своєму селі, місті, регіоні — не завада. І вона це доводить своїм прикладом.

Надія Вірна, «Громадське радіо«, Чернівці