Я одружилася з хлопцем, щоб відповідати суспільству, — лесбійка з Полтави

Історія Ані з Полтави (ім’я змінене) — приклад, який уособлює більшість розповідей про життя, проблеми та переживання людей, яких  не розуміють близькі, найрідніші люди. Аня розповідає, що оточуючі не сприймають її вибір серйозно: часто насміхаються та дорікають, що через молодий вік вона ще не зрозуміла, як потрібно жити.

“Коли дізнаються про орієнтацію, то дуже часто реакція негативна. Сприймають цей факт на сміх і починають по-різному коментувати. Говорять, що можливо я ще не зрозуміла, що потрібно мені в житті або ж просто не знайшла хлопця”.

Як розповіла Аня, ще у початковій школі їй подобалися дівчатка. Згодом вона виросла і з’ясувалося, що її почуття – нормальне явище, і що довкола є люди з аналогічними історіями.

“Мої батьки знають про мою орієнтацію. Я їм завжди про це говорила, навіть коли ще в школі навчалась. Але вони цього насправді не хотіли чути і відносились до цього несерйозно. Мої батьки говорять, щоб я не соромила сім’ю.

Мене не водили до лікарів. А в церкву – так. Мої батьки говорять, що це одержимість, що в мене вселилися демони і їх треба виганять”.

За словами Ані, у рідному місті її права не порушуються. Можливо, тому, що вона офіційно не повідомляє свою орієнтацію. Але рідні так і не навчилися жити з цим.

“Мої знайомі відносяться до цього більш на словах негативно. Дякувати богу, до рукоприкладства це не доходило. Тільки мій брат бив мене за це дуже часто. Він не хоче цього приймати, у мене з ним конфлікт, він дуже ображає за мою життєву позицію”.

Аня запевняє: сучасна молодь адекватно реагує на представників сексменшин та зауважує, що це стосується дівчат, адже за її словами, хлопців-геїв часто б’ють.

“У нас в Полтаві, більш-менш, нормально відносяться до ЛГБТ-спільноти, особливо молодь. Але цей сильний корінь консерватизму не дозволяє людям бути відкритими. Я думаю, що мають пройти роки, щоб люди якось по-іншому на це реагували”.

У Полтаві ми так і не знайшли ЛГБТ-активістів чи подібних організацій, хто б зміг розповісти про життя ЛГБТ-спільноти у маленьому містечку. Цей факт підтвердила і Аня.

“Якщо порівняти з великими містами України, то там проводяться і мітинги і ЛГБТ-представники згуртовуються. У Полтаві всі окремо, по сім’ях і ніхто не хоче цього афішувати”.

Через тиск сім’ї Аня намагалася змінитися. Вона змушувала себе відповідати тим консервативним поглядам, які є загальноприйнятими у нашому суспільстві. Та не вийшло.

“Я одружилася з хлопцем. Це було 2 роки тому. Так сталося, що я почала спілкуватися з хлопцем і ми просто дружили. Потім він запропонував мені одружитися… Скоріш це навіть я йому запропонувала. Мої батьки були дуже раді, говорили, що нарешті донька зрозуміла, як потрібно правильно жити. Але цей шлюб був невдалий. Я не змогла себе пересилити, змінити. Рік я з ним прожила. Я себе як тільки можна було змушувала жити так, як того хоче суспільство, але я зрозуміла, що це не для мене, зовсім не для мене”.

Аня грає на гітарі, пише власні пісні та мріє переїхати у велике місто, де можна голосно та безперешкодно заявляти про себе та не боятися.