Апеляція: від кривавої бійки до судового процесу

Саме поняття апеляції вперше з’явилося У Франції приблизно у XIII сторіччі. Чесно кажучи, виглядало це трохи дико. У цей час апеляція носила характер приватного обвинувачення судді у несправедливості. Суддя мав відстоювати своє рішення зі зброєю в руках. Такі поєдинки були закріплені в Établissements de Saint Louis 1270 року, який заснував особливі апеляційні суди. Один з комбатантів міг закінчити бій, вигукуючи слово «Craven», що означало “Я програв”.

Останній бій відбувся у 1386 році у Парижі за дозволом короля Шарля Шостого. Сер Жан де Каруж звинуватив місцевого суддю Жака Ле Грі у тому, що він зґвалтував його дружину Маргеріт, коли Каруж був у справах у Парижі. Після довгих дебатів у Парламенті Парижа було вирішено, що ця справа не може бути вирішена у звичайному судовому процесі, тому єдиний вихід – це судова дуель.

Дуелянти зустрілися у абатстві під Парижем. За поєдинком спостерігали весь королівський двір, декілька герцогів та тисячі простолюдинів. Після довгої церемонії та кривавої бійки Каружу вдалося вдарити свого опонента кинджалом у горло. За це він не лише був визнаний переможцем у судовому розгляді, але й отримав велику суму грошей від короля, а також – місце при королівському дворі.

Лише у 1667 році був виданий ордонанс, який приймав скаргу не на самого суддю, а на рішення суду. З 1796 року було зроблено спробу розглядати апеляційні скарги на рішення судів першої інстанції в тій же інстанції. Однак незабаром було прийнято рішення про заснування двох судових інстанцій для розгляду справ по суті, де в якості другої інстанції були встановлені апеляційні суди, остаточно створені в 1810 році.

Що ж таке апеляція і навіщо вона потрібна?

Reductio ad Hitlerum, також argumentum ad Hitlerum, або reductio (або argumentum) ad Nazium — псевдолатинський вислів, що означає «зведення (або апеляція) до Адольфа Гітлера (або нацистів)», сучасний логічний виверт, різновид нерелевантного висновку та помилки причини-наслідку. Термін reductio ad Hitlerum був запропонований фахівцем з наукової етики Лео Штраусом в 1953 році. Використання цього виверту іноді називається «розігруванням нацистської карти».

Виверт часто приймає наступну форму: «Гітлер (або нацисти) підтримували X, отже, X — зло / щось небажане / щось погане». Приклад: «Гітлер підтримував боротьбу з курінням, отже, всі подібні кампанії — зло». Риторична цінність аргументу полягає в тому, що в більшості спільнот цінності Гітлера і нацизму автоматично вважаються неприйнятними, і використання такого порівняння може спричинити в опонента виникнення емоційної реакції, яка не дозволяє дати раціональну відповідь.

Щойно до влади в Російській Імперії прийшли більшовики, вони одразу ж скасували апеляційні суди. 24 листопада 1917 року Рада Народних Комісарів випустила Декрет номер один “Про суд”. У статті другій цього декрету було зазначено: «Рішення місцевих судів є остаточними та оскарженню у апеляційному провадженні не підлягають”. Неприйнятність апеляції для радянського судочинства пояснювали тим, що радянський народний суд був найближчим до народу, а дублювання та повторні перегляди у апеляційному суді загальмували би весь процес. Насправді ж мета цього була прозора: комуністам просто треба було швидко розстріляти декілька мільйонів людей. Якщо б обвинувачені подавали ще й на апеляцію, то радянське судочинство не впоралося би із цим і за сімдесят років існування СРСР. Цікаво, що апеляційні суди повернулися до Російської Федерації тільки у 1995 році. А до України?

Про це та інше слухайте у свіжому подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка». Подкаст створено за підтримки Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.