"Правова абетка": захист прав солдатів ЗСУ.

Права людини, яка служить в армії, обмежені, і це нормально. Але наявні права потрібно захищати, щоб не стати жертвою махінаторів. Як це зробити, розповідають юристи на Громадському радіо.

Ведучі

Олег Шинкаренко

"Правова абетка": захист прав солдатів ЗСУ.
https://static.hromadske.radio/2018/02/pravova_abetka_72_pravovyy_nigilizm_v_zsu_ves_podkast.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/02/pravova_abetka_72_pravovyy_nigilizm_v_zsu_ves_podkast.mp3
"Правова абетка": захист прав солдатів ЗСУ.
0:00
/
0:00

Олександр Франчук Громадське радіо
72 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової “Правова абетка” виходить за підтримки мережі громадських приймальнь та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш випуск із адвокатом, який займається проблемами військових, Олександром Франчуком присвячений правовому нігілізму у Збройних Силах України.

Олег Шинкаренко: Що таке правовий нігілізм? Правовий нігілізм – це, на мою думку, нехтування законами України. Олександре, я не помилився у своєму визначенні?

Олександр Франчук: Ні, не помилилися. 

Олена Сапожнікова: Ні, правовий нігілізм, чи правильно Олег розуміє.

Олександр Франчук: Так, звичайно. Мова йде саме про те, що на сьогоднішній день військовослужбовці, як Збройних Сил України так і Національної Гвардії, власне, всіх збройних формувань, так, на мій погляд, це самий незахищений пласт нашого населення.

Олена Сапожнікова: Дайте я поясню, що це за пласт нашого населення. Збройні Сили України – це військове формування, на яке покладається оборона України, захист і суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Збройні Сили України забезпечують стримання збройної агресії проти України та відсіч, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Я так розумію, що це військовослужбовці, так, в Збройних Силах України?

Олександр Франчук: Да, це військовослужбовці, починаючи від рядового солдата, і закінчуючи навіть генералом, що ми і можемо бачити.

Олег Шинкаренко: Одразу розпочнемо з історії. На початку жовтня 2017 року Олександр Франчук отримав у Facebook повідомлення такого змісту: “Здравствуйте, я – военнослужащий, вернулся на службу, как мобилизованный, в апреле 2014 года, потом еще 6-ая волна, и сейчас на контракте у меня возникли сложности по службе в связи с переводом внутри бригады, которая сейчас в секторе. Не могли бы вы дать мне консультацию? Сам я, похоже, уже не справлюсь, а меня могут оформить как СЧЗ-шника, хотя ни отпуска, ни отлучек не было”. Досить таке туманне повідомлення для неспеціаліста, тому тут треба пояснити докладніше. Наприкінці серпня йому і ще двом солдатам офіцер привіз наказ командира бригади про переміщення з одного батальйону в інший, в якому він і розписався про ознайомлення. Однак, протягом 10-ти діб їх ніхто не забирав, і вони несли службу там само. Через 10-ть діб приїхав відповідальний офіцер, вони здали зброю, він видав їм документ на перевід по службі, і їх перевезли в інший батальйон. Правда, документи були датовані 10-ма днями раніше, однак солдати не звернули на це уваги. Через 3 дні у цей інший батальйон штабу бригади приїхав офіцер і повідомив їм, що вони більше 10-ти діб були за межами цього батальйону. Тобто в батальйоні, звідки вони прибули, стоїть дата вибуття 2 жовтня, а в батальйоні, куди вони прибули, стоїть дата прибуття 13 жовтня, а тому вони скоїли кримінальний злочин. Але офіцер сказав, що пожалкував їх і хоче вчинити людяно. А саме, він пообіцяв скласти на них лише адміністративний протокол за статтею 172/11 КУПАП – самовільне залишення військової частини…

Через 3 дні у цей батальйон приїхав офіцер і повідомив їм, що вони більше 10-ти діб були за межами цього батальйону, а тому вони скоїли кримінальний злочин.

Олена Сапожнікова: Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Олег Шинкаренко: Так, самовільне залишення військової частини або місця служби. Таке порушення тягне за собою накладання штрафу від 145 до 280 неоподаткованих мінімум доходів громадян або арешт з утриманням на головній вахті від 7 до 10 діб. Один солдат із трьох погодився на штраф, підписав протокол і його відпустили, а двоє відмовилися визнавати правопорушення, бо ніякої провини вони за собою не відчували. За таких обставин той офіцер став погрожувати кримінальної справою, став казати, що всі офіцери напишуть правильні пояснення, і солдатам ніхто не повірить, що вже був такий випадок, і що для “відказника” все було погано, його засудили. Однак солдати наполягали, і їм дали добу на роздуми. Все це схоже на здирництво з боку офіцерів Збройних Сил України. А що було далі, Олександре?

Олександр Франчук: Зазвичай, коли отримуєш різні повідомлення, то до них слід ставитися по-філософські, тому що кожен має свою правду. Часто буває посередині десь та правда. Тому я зв’язався з цим солдатом, який перебував в цей час на передньому краю у взводному пункті в АТО, куди, фактично, я, як адвокат не міг би й попасти для того, щоб надати йому фахову допомогу, тому мені слід було якимось чином з ним угоду скласти чи з його родичами. Він мені розповів, що тут проблема інша. Тобто у всякій проблемі слід шукати умисел чийсь. У солдата умисла залишатися у взводно-опорному пункті під кулями всупереч наказу, я якби і не помітив. Тим більше він в цей самий час, він ходив в наряди, стояв на посту, виконував 10-ть діб свої обов’язки. В нього ніхто зброю не забирав, тобто коли коїться правопорушення, то командир, відповідно статусних своїх вимог, зобов’язаний негайно припинити це правопорушення. Тобто той факт, що 10-ть днів до нього ніхто не приїжджав, ніяких претензій до нього не було, служба відповідна охорони порядку військова не прибувала. Мене це не насторожило і, в принципі, я міг, скажімо так, зрозуміти що щось там не так діється. Тому я попросив солдата координати, зв’язок з його родичами, для того щоб мені укласти з ними угоду, і уже вступити в справу правомірно. Угода була швидко і з родичами, і з дружиною, і ще другого солдата укладена, і наступного дня мені один і другий солдат зателефонували, що прибув із штаба бригади офіцер, який займається розслідуваннями, і він вимагає від них підписати протокол про скоєне адміністративне правопорушення, а пояснення від них він відмовляється брати. Я попросив тоді дати слухавку телефона, щоб поспілкуватися з цим офіцером, і з ним вияснити, що ж там сталося. Я був дуже здивований такою розмовою. Це була фактично розмова, як офіцер, розказував про злочин, який він коїть відносно цих солдат, тобто я був дуже здивований.

Олег Шинкаренко: Що ви маєте на увазі?

Олександр Франчук: Значить, що я маю на увазі. Ніхто не може бути покараний без законних на те приводів, підстав. Ніхто не може бути підданий штрафу без відповідного законодавчого визначення.

Олена Сапожнікова: То ви хочете сказати, що він щось придумав цей офіцер, якусь історію, якої не було насправді, так?

Олександр Франчук: Так, в принципі, уже сьогодні, після того як це все сталося, я можу напевне говорити, так, придумав. Тому що на сьогоднішній день ці два солдата і дисциплінарно не були ніяким чином покарані, ні в адміністративному порядку ніяким чином не були покарані, і кримінальна справа проти них не була порушена, про яку йшлася мова.

Олена Сапожнікова: Скажіть, а для чого офіцеру було придумувати цю історію і притягувати до відповідальності солдат?

Олександр Франчук: Я думаю, що цьому офіцерові просто була дана команда – і все. Чому? В мене є певні з цього приводу, скажімо так, підозри і міркування, чому. Тому що, якщо в частині А, де служив солдат, і він числився на передовій, і на тій точці платять гроші солдату певні, то в частині Б, куди його перевели, і він не перебуває на першій лінії а на другій, забезпечення якесь інше, менше. Тому по документах рахується, що він з частини А вибув, а в частину Б прибув через 13 днів.

Олена Сапожнікова: І цю різницю хтось собі використовує, я так розумію?

Олександр Франчук: Я не можу напевне так говорити, чи використовує, чи не використовує.

Олена Сапожнікова: А може потенційно?

Олександр Франчук: Може.

Олена Сапожнікова: Може використати, так?

Олександр Франчук: Думки, які у мене одразу так з’явилися: чому така реакція, що солдата, всі розуміють, що він 12-го числа здав зброю, він ходив в наряди, ніякої непокори там чи ще щось не було, до нього ніхто не мав претензій, ніхто з ним не розбирався, а через 13-ть днів, тобто через 10-ть приїжджає офіцер і каже: “Ви скоїли кримінальний злочин”, а їх троє. Один каже: “Добре, я підписую протокол”, добре, підписав протокол і пішов спокійно служити, а ці кажуть: “Ні, ми не будемо, ми не коїли, ми в окопах були, мі нічого не робили, ми нікуди не відлучалися”, і потім “А чому нам не заплатили за 10-ть днів гроші за бойові?”. – “А, якщо ви так, то тоді ми вам кримінальну справу, статтю 402 – непокора, значить, оформимо”, – це так офіцер говорить, він мені в телефонній розмові так  само сказав. Я йому говорю: “Товариш старший лейтенант, назвіть своє прізвище, посаду, ви розумієте, що я хочу вас убезпечити від скоєння зловживання, можливо, навіть плюс кримінального злочину, зробіть так, як вимагає закон. По-перше, проведіть службове розслідування. Службове розслідування проведено?” – “Ні, воно нам не потрібне, ми службове розслідування не будемо проводити, мені достатньо, що в мене є рапорт, що з такої-то частини вибув такого то числа, а з такої-то вибув такого”.

Олена Сапожнікова: Скажіть, а це виглядає так, що офіцери просто використовують правовий нігілізм солдат для певних маніпуляцій?

Олександр Франчук: Так.

Олена Сапожнікова: Для своєї вигоди. Яким чином можна цьому зарадити? Солдатам може якимось чином роз’яснювати це, чи як їм пояснювати ці всі моменти, щоб вони не потрапили у такі ситуації?

Олександр Франчук: Розумієте, на сьогоднішній день єдиним способом таким роз’яснення – це є соціальні мережі. Фактично, для того, щоб проти цих солдат не було скоєно свавілля, і щоб дуже швидко вирішити питання, я вирішив до цих соціальних мереж і звернутися.

Олег Шинкаренко: Скажіть Олександре, а як потрібно взагалі вирішувати подібні конфлікти, адже солдати знаходяться в умовах, фактично, позбавлення волі? Вони не можуть вільно скористатися послугами адвоката, як інші громадяни.

Олександр Франчук: Я вам скажу так, на сьогоднішній день дуже виявився дієвим механізм – це звернення до конкретних адвокатів, до спільноти через соціальні мережі. От цей приклад, що я навів з цими двома солдатами, вони фактично були в зоні недосяжності для мене, вони фактично були на передньому краї. Але я зрозумів, що я не можу туди з’явитися, значить, я звернувся до соцмереж. Я написав пост, який розтиражували…

Олена Сапожнікова: У Facebook ви маєте на увазі?

Олег Шинкаренко: Що за пост?

Олександр Франчук: Пост, що ось така ситуація, дивіться громадяни, з цим треба розібратися і звернувся до волонтерів, які можуть мене зв’язати із офіцерами генерального штабу Міністерства Оборони. І дійсно, мене зв’язали тут же, в той же вечір зв’язалося десь приблизно 5 полковників із Генштабу, із Міністерства Оборони. Ми в телефонному режимі обговорили всі ці питання. Мене запевнили, що “ми розберемося, ми розберемося, да, буде прийняте законне рішення”. Я говорю – сподіваюся. І я заспокоївся, мені через три дні солдати дзвонять: “Олександре Миколайовичу, приїхав той самий офіцер і оформлюють нам кримінальну справу”. І я говорю: “Так?”.

Олена Сапожнікова: Розібралися, так?

Олександр Франчук: Розібралися. Я тоді інший пост, уже вказую, яка це бригада, хто командир цієї бригади, і що там коїться, і уже попереджаю, що не треба фальшувати, тобто ви можете порушувати кримінальну справу, але там з’явиться принаймні два, три адвокати. Тобто в мене вже є мої адвокати-побратими, з якими ми брали участь в АТО, і так далі, і ми приїдемо і будемо розбиратися. І чи це наше адвокатське розслідування не призведе до якихось інших наслідків шкідливих, можливо, для всього іміджу бригади. На мене знову почали тиснути. В Фейсбуці сторінка цієї бригади, на тій сторінці появилося, що значить погані адвокати поганих солдат захищають, таких солдат треба розстріляти, що мої (підзахисні – О.Ш.) солдати оцінили як приховану погрозу. І, фактично, вони мені телефонували і говорили “ми боїмося”, тому що тут на фронті все може статися. Прихована погроза. Я зрозумів, що справа дійсно, ну, якось накаляється. Мені зателефонував заступник командира бригади, ми з ним начебто мову знайшли, я розказав йому, що я переслідую мету законно вирішити цей конфлікт, і нема в мене ніякого умислу на якесь, скажімо, протистояння.

Олена Сапожнікова: Тобто виходить, що якщо б ці солдати не мали підтримки вашої, як адвоката, їм довести щось було би фактично неможливо, бо вони безправні?

Олександр Франчук: Звичайно, так, вони безправні, вони не можуть подати рапорт, вони не можуть подати пояснення. Вони приходять до свого командира і кажуть: “Я боюся”. А куди йти? Із взводно-опорного пункту не можна вийти. Вони не можуть звернутися, я їм порекомендував зателефонувати на гарячу лінію, вони кажуть: “Розумієте, ми не віримо цим гарячим лініям, через ці гарячі лінії вичисляють нас солдат, а потім…”.

Олена Сапожнікова: Мається, на увазі гарячу лінію яку?

Олександр Франчук: Міністерства Оборони, Генерального Штабу. Солдати говорять: “А ми не віримо, розумієте, ми знаємо, що, хто звертався, то нічого хорошого з того не вийшло”.

Олена Сапожнікова: А розслідуваннями на сьогоднішній день військова прокуратура займається, так?

Олександр Франчук: Військова прокуратура вже не займається, тому що змінився закон.

Олена Сапожнікова: І хто сьогодні цим займається?

Олександр Франчук: Фактично, я не знаю, хто сьогодні цим займатися повинен.

Олена Сапожнікова: Мені цікаво, тому що якщо в законодавстві є от така прогалина, то як у реальності? Що відбувається в реальності?

Олександр Франчук: В реальності, ця судова реформа призвела до якогось такого уже, мабуть, колапсу.

Олена Сапожнікова: Тобто, фактично, самі ж, у Збройних Силах, вони самі розслідують, чи як?

Олександр Франчук: Ні, вони не можуть розслідувати.

Олена Сапожнікова: А хто тоді розбирається з цим?

Олександр Франчук: Дивіться, на сьогоднішній день в нас орган розслідування є – Національна поліція, є Антикорупційне бюро.

Олена Сапожнікова: А як вони можуть добратися на лінію фронту, на першу лінію фронту, наприклад? Яким чином? Чи як це відбувається?

Олександр Франчук: Національна поліція, маючи повноваження, вона може добратися, тобто орган, який веде розслідування, він, звичайно, що добереться, так. Адвокат, звичайно, що, туди не добереться. Йому треба буде якимось чином…

Олена Сапожнікова: Так, от тут і питання, якщо представник Національної поліції приїде на опитуванні, на допиті повинен бути присутній адвокат на всіх слідчих діях…

Олександр Франчук: Так.

Олена Сапожнікова: Яким чином? Тоді виходить, що досудове слідство в таких провадженнях – воно неправомірне, і потім буде визнане таким далі, тому що (все відбувалося – О.Ш.) без присутності адвоката. Чи вони змушують відмовлятися від адвокатів? Яким чином це?

Олександр Франчук: По-перше, вони зобов’язані забезпечити право на захист.

Олена Сапожнікова: А як? Яким чином вони це роблять?

Олександр Франчук: А яким чином? Це треба запросити того адвоката, який обраний, оформити з ним документи. Але якщо штучні умови створюються так, щоб адвокат не зміг доїхати, то у нас є така система безоплатної парової допомоги, звідки призначається адвокат. То, можливо, якийсь адвокат, якому теж не цікаво займатися. Тобто формально для того, щоб, скажімо так, формально формалізувати питання захисту людини. Прийде адвокат – і він ось є.

Олег Шинкаренко: Ще одна історія пов’язана із наданням статусу учасника бойових дій, вірніше його ненадання. Полковник запасу Руслан Карпенюк воював в антитерористичній операції біля міста Часів Яр Донецької області в 2016 році. Там він виконував бойові завдання та накази командира військової частини та командування Антитерористичного центру. У серпні 2016-го року командування військової частини А1225 надало довідку до комісії військової частини А0515 про те, що полковник Карпенюк Руслан Григорович дійсно в період з 08.06.2016 року по 11.08.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, і що підставою для довідки є накази відповідних командирів і командувачів. Але на засіданні комісії військової частини А0515 більшістю голосів Руслану Карпенюку відмовили в наданні статусу учасника бойових дій. У витягу із засідання не вказано причини відмови. Полковник Карпенюк не був запрошений на розгляд своєї справи для надання пояснень, тому причини відмови незрозумілі. Цікаво, що деякі члени комісії у приватних розмовах радили Карпенюку звернутися до суду в зв’язку з тим, що відмова незаконна і необґрунтована. А чим же закінчилася ця історія, і чому так взагалі відбувається?

Олександр Франчук: Ця історія ще не закінчилася. Значить, да, дійсно до мене звернувся полковник і дійсно в нього є документи, що він перебував в зоні АТО, і мало того – він брав участь у бойових діях, не буду говорити де, він брав участь у безпосередньому контакті з ворогом, і весь його загін, який там брав участь. І, власне, ніхто із цього загону не отримав статусу учасника бойових дій.

Олег Шинкаренко: А чому так відбувається?

Олександр Франчук: Значить, ніхто пояснити не може. Карпенюк не може, каже мені: “Ну, з’ївся чогось на нас генерал”, – от таке пояснення. 

Олег Шинкаренко: Тобто знову ж таки – правовий нігілізм.

Олександр Франчук: Він самий. Тому що в законі чітко передбачено, що статус учасника бойових дій надається за те, що більше 30-ти діб одномоментно чи в сукупності людина перебувала в зоні АТО, виконувала бойові завдання. У нього два місяці перебування в зоні АТО, які можуть бути питання? Я в своєму запиті до цього генерала писав: “Які підстави? Наведіть підстави відмови? Що таке сталося, що послужило підставою для відмови? Які законні підстави?”. І перелічив йому навіть ті підстави, за якими передбачено позбавлення статусу, там три підстави. Звичайно, що відповідь прийшла, формальна. Про підстави нічого не сказано, про склад комісії написано, що це конфіденційна інформація, і там ми не можемо сказати, хто приймав таке рішення, тільки цифра – 9 чоловік, і чому його позбавили, і рекомендація, що ви ще раз можете звернутися повторно до нас же…

Олена Сапожнікова: І ми вам таку ж відповідь дамо, так?

Олександр Франчук: І ми ще раз звернулися і повторно, ми попросили, щоб ми присутні були, він, Карпенюк, і я, його адвокат. Звичайно, що нам потім повідомили, що ми другий раз вам зробили божу ласку, другий раз розглянули. От, і коли на першому засіданні було два офіцери, які утримались, то сьогодні вже тих офіцерів в комісії не було, і всі одноголосно проголосували. І Карпенюк мені показує свій смартфон, переписку свою, йому пише один із членів цієї комісії пише: “Григорович, правда за тобою, подавай в суд, 100% ти маєш право”.

Олена Сапожнікова: І він звернувся до суду, так?

Олександр Франчук: Ми зараз готуємо, ми уже звернулися, але знову ж таки новий порядок, нові правила звернення до суду, і для того, щоб дійсно звернутися до суду треба адвокату зробити дуже велику підготовчу роботу, тому що суд може не прийняти, якщо не будуть відповідати позовні матеріали тим новим вимогам. Тому для того, щоб виконати всі вимоги, необхідно забезпечити належним чином оформлення…

Олена Сапожнікова: Тобто виходить, що солдати і звернутися до суду самостійно не зможуть?

Олександр Франчук: Абсолютно ні, не тільки солдати: хоч генерал ти будь, якщо ти не адвокат і не знаєш, і не розумієш. 

Олег Шинкаренко: Виходить, що єдиний спосіб якось вирішити проблему для солдата – це соціальні мережі.

Олександр Франчук: Да, в соціальних мережах чомусь всі начальники, особливо у погонах панічно бояться. От і за допомогою цих соціальних мереж за останніх три місяці мені вдалося позитивно вирішити, до 10-ка справ.

Олег Шинкаренко: Збройні Сили обмежують волю громадянина, але це не означає, що вони обмежують права його чи роблять не рівним перед законом поруч із іншими громадянами. Про це варто пам’ятати, коли ваші права порушують. Не боятися і вчасно звертатися до адвокатів хоча би через соцмережі.