Кримчани, про яких ми забули, в «Загубленому острові» Наталі Гуменюк

Наталя Гуменюк пише, що журналісти і ЗМІ охололи до теми Криму, адже вона не дає нових історій. Розповідь підприємця, який все втратив, арештів, звинувачень у тероризм –  про це все вони вже писали, а журналістам треба історії нового типу. Для широкої громадськості Крим відійшов на другий-третій план, адже це не гаряча точка. Там не йдуть бої, які треба негайно припиняти. Крим, так би мовити, загубися. Однак триває життя, яке Наталя Гуменюк і показує.

Говорячи про Крим, здебільшого говорять про кримських татар. Для українців вони з початком анексії стали видимими в інформаційному полі. Але на півострові є також українці. І якщо татарам Росія пришиває екстремізм і тероризм, то на українців дивляться як на тих, хто мусить легко асимілювати. Українцям Криму боязко говорити на вулицях своєю мовою. Серед них немало так званих відмовників – тих, хто не захотів мати російський паспорт і кого із цієї причини неохоче беруть на роботу. Ці люди мусять доводити, що мають гроші і є благонадійними. Інакше їх депортують. І українська мова тільки обтяжує їхній непевний статус. Українська стає мовою родинного вжитку, з якою ховаються, як ранні християни в катакомбах. Під час своїх візитів Гуменюк каже, що й сама вибирала розмовляти з оператором в публічних місцях російською. Українська могла спровокувати. Серед цих україномовних є ті, які видають свою аматорську газету. Чому вони не виїжджають на материк? Що ж, крім того, що їхній дім – тут, вони не хочуть, щоб влада мала підстави сказати, що в Криму і справді більше нема українців.

А прочитати історію змін в Криму і побачити, яким є життя мешканців цієї території можна у репортажі Наталі Гуменюк «Загублений острів» від «Видавництва Старого Лева».