Культурний спротив Росії у книзі Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятися?»

Розпочинається книжка гарним текстом про українсько-російські відносини. Де жарт про москаля – це специфічний маркер українськості, наслідок постколоніального стану. Таким чином ми окреслюємо свою ідентичність і на словах відбиваємось від росіян. І така безкровна війна триваліша й ефективна. Військові виснажуються набагато швидше за культурні настанови й табу.

Поза тим цей текст проговорює цікавий сучасний феномен – неможливість в Україні легітимно насолоджуватись російськими культурними продуктами. Навіть і особливо якщо це класичні Чехов і Достоєвський чи антирежимні барди ХХ ст. Ми ідентифікуємо це задоволення як загрозливе. Коли ми віддаємо перевагу мові й культурі Росії – ми визнаємо, що між нами немає як такої межі. Що ми хочемо асимілювати. І насолода від чужої культури завойовує майстерніше, ніж фізична військова агресія.

Також книга демонструє історію становлення українського книговидання й медіа (мова зокрема про сайт samvydav.net). І дуже приємно, прочитавши про стан українського ринку початку 2000-их, порівняти його з тим, що є зараз. Якихось 10-20 років, а все кардинально змінилося. З перших аматорських проєктів і платформ, із самвидаву українська культура перетворилася на професійну сферу з експертами й різноманіттям авторів. Кумедно сьогодні пригадувати слова про те, що всі письменники косять під Жадана і на ньому закінчується сучукрліт. У 2020-му українська культура багатоголоса. І будемо вірити, що це лише початок.

А прочитати про становлення й розвиток українських культурних дискурсів з початку незалежності можна у книзі Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятися?» від видавництва «Комубук».