Романа – маленька й непомітна жінка. Вона проводить весь свій час в архіві. Хто вона? Звідки вона? Ми нічого про неї не знаємо. Але одного дня вона приходить в лікарню, щоб забрати звідти свого чоловіка, Богдана. Він був на війні на Сході, звідки повернувся зі страшними шрамами і без пам’яті. І тепер Романа допомагає чоловіку згадати його життя. Повільно, дбайливо і по кілька разів розповідає історії його життя. Переказує життєпис його баби Уляни і двох її сестер, які пережили знищення старого світу, прихід німців і радянської влади. Розповідає йому про власне Богданове археологічне минуле і про Пінзеля, яким той захоплювався. І була б перед нашими очима типова родинна сага, покликана повернути пам’ять про все те, що діялося. Одна деталь. Богдан не є Романиним чоловіком. Вона не поновлює його пам’ять, вона заміщає забуте новими історіями. Змушує його відчувати своїм щось чуже й, можливо, вороже.
«Амадока» – це величезне полотно української історії. Цей роман, слідом за зниклим міфічним озером, промальовує мапи напівлегендарних людей, шрами на тілі української культури. Серед них історії не лише героїв і мучеників. Серед них також історії катів і опонентів. Як от тих людей, з якими дискутував Микола Хвильовий у своїх памфлетах. Хто вони? Як закінчилися їхні життя? Ми забули про них. Ми нічого про них не знали.
Отак Софія Андрухович малює мапу безвісти зниклих повноводних озер України. Пов’язує Сковороду і Баал Шем Това, розповідає про Пінзеля і Зерова. Виписує панорамну сагу родини Фарсуляків. І до останнього тримає інтригу про те, хто ж така Романа? Чому вона змушує чужого чоловіка вважати її найріднішою? Чому заміняє його історію чужою? Про все це ви дізнаєтеся з нового роману Софії Андрухович «Амадока» від «Видавництва Старого Лева».