Важливість, що криється у дрібних деталях, у збірці есеїв Тараса Прохасько «Так, але…»

Історія культури – це історія героїв і особистостей з великої літери. Що б там не діялось з тисячами, а ми пам’ятаємо оповідки про одиниць. Про Прометея, який викрав вогонь, чи про Гаврила Принципа, який вистрілив в ерцгерцога Франца Фердинанда. І так історія великого й величного применшує буденну діяльність людини, знецінює її.

Ведучі

Тетяна Петренко

Важливість, що криється у дрібних деталях, у збірці есеїв Тараса Прохасько «Так, але…»
https://static.hromadske.radio/2020/01/hr-prochytannia_147.mp3
https://static.hromadske.radio/2020/01/hr-prochytannia_147.mp3
Важливість, що криється у дрібних деталях, у збірці есеїв Тараса Прохасько «Так, але…»
0:00
/
0:00

Що ж, добре, що в нас є кому придивитися до дрібних деталей. І саме важливість маленького й малопомітного розкриває автор культових «Непростих» Тарас Прохасько у своїй збірці есеїв «Так, але…».

Певно, найдотепніший із текстів збірки – «Маленький туалетний шкіц». Він показує, що світ Східної Європи спроєктований за образом і подобою не райського саду, а радше в’язниці. І характерним тут є приниження й муки, сконцентровані навколо туалетів. Те, наскільки незручним є розташування туалетів у східній Європі за Прохаськом – це історична закономірність. Мовляв, як випорожняємося, так потім і спілкуємося одне з одним.

Інший текст – «Чистий страх» – стосується болісного для нас питання фізичної й ментальної гігієни. Спробуйте зробити у статті одрук, і вас гарантовано засудять на довічні муки в пекельному казані й назвуть ганебним невігласом. Наші погляди на чистоту є парадоксальними. Для когось нормально подавати чай у чистих порцелянових горнятках, які, однак, всередині матимуть коричневий колір від усіх попередніх чаювань. А для когось навпаки — важливо відчистити саме дно. Те, який саме сегмент життя й побуту ми старанно вичищаємо, показує наші комплекси, національні травми й родинні історії. До слова, декомунізація є саме таким маніакальним бажанням очиститись.

А ще Прохасько стверджує, що не вважає себе важливим автором. Ні, для письменника це не є підставою закинути творчу діяльність у шухляду. Навпаки. Він дивиться на письмо й культуру як на біологічну селекцію. І з цього погляду тихе чи посереднє письмо є дуже важливим. Саме воно вистеляє шлях до непересічного й геніального. Тож саме тиха щоденна творчість, як і тихе щоденне життя, формують історію культури, з якої вже потім народжуються гаврили принципи і прометеї.

Ці та інші маленькі епізоди розглядає, як під мікроскопом, Тарас Прохасько у збірці есеїв «Так, але…», яка вийшла друком у видавництві «Meridian Czernowitz».