Як депортовані українці цінують свою ідентичність: репортаж Олега Криштопа «Останні українці Польщі»

Українці Польщі особливо цінують свою ідентичність та піклуються одне про одного. Це те, що ми звикаємо не зауважувати в межах України, коли навколо всі — свої, і цих всіх багато. Українці Польщі міцно тримаються своїх і свого. Для них було важливо, перебуваючи в Польщі, чути на вулиці свою мову, знати свою історію, дбати про інших українців, їхній добробут і потреби. Звісно, вони часто їздять до України. Багато із них розповідали про своє здивування і розчарування Україною справжньою. Її неочікуваною зросійщеністю і тим, як українці України не цінують свою ідентичність, не дбають про свої права, не вміють любити свою культуру.

Як і всі діаспоряни, останні українці Польщі мають свою візію України. Реальна Україна для них – місце регулярних паломництв і несподіваних почуттів. Дехто з героїв книжки розповідав, як діти польських українців перетнули вперше кордон і ходили обіймати дерева. Бо вони особливі, українські. Для когось цей момент видасться дуже милим, для когось – романтизованим перебільшенням. Проте за читанням книжки переймаєшся тим, що люди справді можуть так відчувати. Інший схожий аспект – це потреба одружуватися зі своїми, й родинні сварки-істерики, коли шлюб відбувається з поляком. Для українця з України така ситуація – романтична казочка з ХІХ століття. Просто навколо нас всі свої й ми погано уявляємо, наскільки для нас важливе це коло своїх. Наскільки важливо, щоб партнер знав ті самі пісні, реагував на ті самі жарти й впізнавав ті самі картинки з минулого.

А перейнятися відчуттям любові до всього українського і краще зрозуміти не лише українців Польщі, а й всіх діаспорян, можна в репортажі Олега Криштопи «Останні українці Польщі» від видавництва «Дискурсус».