Про домашнє насильство треба говорити, — соціальний педагог

У жовтні 2015 року він відновив свою роботу у Дружківці. З того часу тут врятувалися від побиття чоловіка близько 70 жінок з маленькими дітьми з різних куточків регіону. Приходили вдень, вночі, із синцями і навіть зламаними ребрами.

«Був недавно випадок, коли з Костянтинівського району до нас привезли жінку, вона була просто чорна вся: синці під очима, по всьому тілу, в неї була черепно-мозкова травма, були зламані ребра. Ми сюди викликали лікаря», — говорить директор центру Ірина Дьоміна.

Вікторія давно терпіла побиття чоловіка, поки з дворічним сином втекла від нього. Вікторія: У мене в родині були проблеми, чоловік бив, ображав. Звернулися до центру.

«Нам допомогли тут добре — і морально, і фізично , і психологічну допомогу надали», — згадує Вікторія.

Вона приїхала з іншого міста, не каже з якого, аби чоловік не знайшов їх. Тут прожила три місяці, знайшла житло і влаштувалася на роботу у цей же центр прибиральницею.

Вже скоро два місяці як втекла з Вугледара від двох братів 36-річна Оксана. Жінка працювала у колгоспі, заробляла гроші, брати відбирали їх, пропивали і били сестру . Додому Оксана хоче повернутися, але коли там буде безпечно.

«Брати били, нап’ються і починають знущатися. Я працювала, а вони не хотіли, гроші забирали, досі плече болить, не можу руку підняти. Меншого брата посадили, старший залишився ще. Мені сказали, що поки я тут, і його заберуть», — ділиться Оксана.

Найголовніше, що потрібно у центрі, — дати спокій жінкам і дітям, які постраждали від насильства у родині. А вже потім намагатися шукати причину і вихід. А ще не замовчувати таке, бо насправді фактів насильства набагато більше, ніж тут відвідувачів. Просто жінки не готові виносити сміття з хати. І продовжують терпіти побої та знущання вдома.

«Багато причин на це — і дитина спільна, не хочеться залишати дитину без батька, і соромно перед близькими, родичами, знайомими, друзями. Це менталітет, я так вважаю. Не можна замовчувати це. Це сміття, яке треба виносити з дому. Не можна залишати людину один на один з цим», — наголошує Світлана Іванова — соціальний педагог центру.

Наразі у Донецькому обласному центрі соціально-психологічної допомоги перебуває двадцять одна людина, з них шестеро дітей — від 9 місяців до 13 років. Також є родина переселенців з трьома дітьми з Іловайська (їх будинок розбомбили), але це виключення, бо з переселенцями тут не працюють зазвичай. Усі отримувачі послуг забезпечені дахом над головою та набором харчів, з яких можуть приготувати собі поїсти. На черзі — населення ще нових родин з Краматорська, Вугледару та Костянтинівки.

Для них вже приготували кімнати. До речі, центр знаходиться у колишньому дружківському інтернаті, тож класні кімнати тепер стали фактично спальнями для постраждалих жінок та дітей.

Наталя Поколенко з Донеччини для «Громадського радіо»