Кожен з читачів має бути фактчекером – Євген Федченко

Тетяна Трощинська: Що таке постправда, у вашому розумінні? 

Сергій Даниленко: Існує думка, що постправда – це елемент сучасної пропаганди. Для мене постправда – це, коли відштовхуєшся від інформації, яка дійсно існує, а потім завуальовуєш її у свої міркування, свої інтереси, приховуючи їх. Завданням є докопатися до інформації, а не до міркувань.

Євген Федченко: Я погоджуюсь, що це спосіб назвати брехню більш делікатно, академічно привабливо. Для мене, як для журналіста, є два стани: правда і брехня, все інше можна називати різними словами, але воно більше тяжіє до брехні.

Тетяна Трощинська: Про сучасні виклики говорили з головною редакторкою Громадського телебачення Ангеліною Карякіною.

Ангеліна Карякіна: Мені здається, в цій передвиборчій кампанії кілька викликів, але вони особливо не відрізняються від викликів для журналістів сьогодні загалом. Перший – це фактчекінг, перевірка інформації на правдивість. Другий – токсичність кампанії не тільки відносно опонентів, а і сама риторика, яка розділяє суспільство. Третій – популізм, і що з ним робити, ніхто не має очевидної відповіді. З четвертим викликом ми живемо всі ці роки – нечесна журналістика: джинса, заказні матеріали, політична реклама, яка не маркується, як реклама. Протистояти популізму можна фактчекінгом, але це ресурснозатратна робота, тож редакція має вирішувати, чи виділяє людей, які перевіряли би інформацію. З токсичністю можна справлятись, створюючи альтернативну платформу для цивілізованої модерованої дискусії, щоб люди відчували, що можна вислухати всіх і прийняти спільне рішення.

Євген Федченко: Я погоджуюсь із тим, що спосіб із цим щось робити, – це глобальний фактчекінг. Це те, що ми робимо у StopFake, і те, що закликаємо робити наших читачів. Кожен з читачів має бути фактчекером. Більшість фейків піддаються легкій перевірці, для того, щоб відрізнити їх не треба бути розвідником. Це прості речі, які може робити будь-яка людина. Ключове питання: чому це не відбувається, чому люди продовжують хаотично ставитися до інформації й того, в який спосіб вони її споживають? Ми почали працювати з фейками через війну, як з частиною дезінформації.

Більшість фейків піддаються легкій перевірці, для того, щоб відрізнити їх не треба бути розвідником

Сергій Даниленко: StopFake, Texty.org, VoxUkraine вже стали елементом освіти нового покоління. Я би хотів провести місток між відповідальним громадянином, який складає основу демократії, та відповідальним читачем.

Тетяна Трощинська: Якщо відкрити рейтинг, який зробили ІМІ та Texty.org, то є характеристики і критерії, за якими можна перевіряти інформацію: фейк, мова ворожнечі, маніпуляції з емоціями, недостовірна новина, маніпулятивний заголовок, ненадійне джерело.

Сергій Даниленко: Фейк може поширювати і бабуся під під’їздом без злого умислу. А от дезінформація стає явищем інституційним, стає інструментом держави. Більш того, цим опікуються не тільки наші вороги, а й ті, кого ми називаємо нейтральними країнами.

Євген Федченко: Зараз є багато дискусій, стосовно використання терміну «фейкові новини». Противники говорять, що майже будь-що можна назвати фейковою новиною. Після того, як Трамп почав використовувати «фейк» у своїх твітах, стосовно всього, з чим він не погоджується, це слово втратило первинну конотацію, принаймні у медійному просторі США. Але від цього фейкові новини не втрачають свій смисл, вони все одно є. Зараз бачимо тенденцію говорити про мізінформацію – те, що журналісти неправильно зрозуміли і виклали інформацію. Але найбільшою загрозою є дезінформація, бо на державному рівні витрачається величезну кількість ресурсів, щоб змінювати основні наративи, це відбувається системно протягом тривалого часу, тому впливає на світосприйняття і прийняття рішень. Наш досвід говорить про те, що фейк можна зробити з будь-чого: текст, фото, відео, книжка, цілі організації, експертні групи – будь-який елемент демократії можна зробити фейком. Це робить демократію вразливою річчю. Небезпека дезінформації полягає в тому, що вона використовує інструменти демократії, щоби боротися з самою демократією: свободу слова, свободу організацій, свободу зібрань, використовує можливості, пов’язані з соціальними мережами. Будь-яку людину за пів року можна зробити з нічого лідером думки, який буде впливати на велику групу людей, і це створює унікальні можливості для популізму.

Наш досвід говорить про те, що фейк можна зробити з будь-чого: текст, фото, відео, книжка, цілі організації, експертні групи – будь-який елемент демократії можна зробити фейком

Тетяна Трощинська: Про те, як ми сприймаємо образи, які бачимо, розкаже політичний психолог Світлана Чуніхіна. 

Світлана Чуніхіна: Як будь-який образ, образ політика має 3 шари. Перший шар – когнітивний, тобто це корпус ідей, які просуває політик. Другий шар – це емоційний стан, який він викликає у своїх виборців, прихильників, противників або емоції, які він чи вона пропонують розділити своїм виборцям. Третій шар поведінковий – це вчинки, дії, кроки, до яких політик вдається в стосунках, в тому числі з політичними опонентами. В здоровому політикумі корпус ідей складається з ідей, з якими виступає політик, і проти чого. В українському політикумі відчувається брак першого і надлишок другого, тобто політикам легше агітувати проти чогось, ніж за щось. На другому шарі важливий баланс між позитивними та негативними емоціями. До позитивних відноситься надія, солідарність, позитивне відчуття себе частиною спільноти. З негативних політики використовують страх, гнів, ненависть та приниження. В українській політиці є надлишок негативних емоцій та брак позитивних. На третьому шарі помітно, що якщо лідер не витримує конкуренції, він спускається до образ. Для української політики і соціального устрою відсутність поваги – велика проблема. Ті, хто успішніше конкурують, викликають заздрість, а не повагу. Саме на ці 3 аспекти треба звертати увагу, коли обираєте, за кого голосувати.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.